ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Відкриваємо скриню новин з Чернігова 150-річної давності. За основу унікальних джерел візьмемо газету, яку видавав Леонід Глібов, тижневик “Чернігівський листок” за 1862 рік. І, як написано в самому виданні: “Ми думаємо, що для тих із наших читачів, кого обставини далеко відволікли від Чернігова, приємно буде дізнатися що-небудь про більш чи менш приємні явища і події в суспільному житті рідного, чи, можливо, близького серцю за спогадами міста”.
Місто Чернігів розташоване на півночі України, по правому боці р. Десна. Середина ХІХ ст. ‒ це початок перетворення з маленького козацького містечка у промислово-культурний центр. Якщо в 1850 р. в місті проживало лише 6494, у 1861 р. ‒ 14600, то в 1897 р., за свідченням О. Русова, мешкало 29674 чол. Садиб налічувалося понад дві тисячі. У 1830-х рр. діяло 13, в 1861 ‒ 24 підприємства. Працювало 250 майстрів з 13 спеціальностей. Діяли поштова та телеграф- на станції. Наприкінці ХІХ ст. з промисловості працювали дві тютюнові фабрики, стільки ж сально-свічкових заводів, шкіряний, п’ять горілчаних, вісім цегляних, діяло 12 цехів. Чернігів мав З магазини, 77 крамниць, 3 винні льохи, 35 питні доми, 3 готелі, 1 трактир, 10 їдалень, 6 постоялих дворів, 3 булочні, З лазні, 3 перукарні. Пасажирів обслуговували 20 кучерів.
Чи не найкраще про розвиток Чернігова у середині ХІХ ст. читаємо у “Чернігівському листку”:

І.
“Чернігів не дрімає [...]. У характеристиці чернігівської громади є, мабуть, одна різка риса, яка, як прикра зморшка на обличчі, псує красу: це ‒ дивний поділ на гуртки або, краще сказати, на групи, чому інші піднімаються на ходулі, щоб стати в рівень з тим, хто вище їх рівня, і тому проживають вдесятеро більше того, що випало їм на частку, хоча будь-який добре знає, що у них ні за собою, ні за дружиною [...]”.

ІІ.
Зі скасуванням кріпосного права у 1861 р. постало питання заповнення вільного часу дітям та набуття ними спеціалізацій. Постало питання додаткових шкіл. Відомо, що на середину ХІХ ст. у Чернігові діяло кілька парафіяльних шкіл, фельдшерське (з 1847), жіноче (з 1852), ремісниче (з 1804) училища, гімназії. У 1860 р. відкрито недільну школу. Було 8 бібліотек. Звучить вражаюче на таку незначну кількість населення. Проте, читаючи наступний допис, задаюся запитанням: невже це лише статистика?
“В теперішній час зі звільненням селян [...] і в літературі і в житті йдуть розмови про народну освіту. Скаржаться на недостаток коштів. Сильно сумніваються і про те: кому доручити школи? Дирекціям училищ відомства Міністерства Народної Просвіти? ‒ У них і без того багато справ; та й вони не дадуть матеріальних засобів, в яких ‒ велика потреба. Також між народом і тими дирекціями немає і не може бути ніякого зближення, крім офіційних церемоній. Матеріальні засоби для сільських шкіл можуть бути дані лише сільськими общинами: у цьому ніхто не сум- нівається. [...] Хто стане керувати ними? Волосні і сільські управи? [...] Нічого гріха таїти: всі знають, як процвітали сільські школи під владою Палати і волосних управлінь. Відомо, що школи бували без лавок, без вікон, без пічок; а гроші, зібрані на школи, ділилися по кишенях голови, писаря і окружного; наставники не отримували по півроку зарплатні [...]. Приїжджає, наприклад, чиновник із Палати в якості ревізора; прийнятий з особливою пошаною, він знаходить школу у повному порядку. Приблизно в той же час приїжджає інший ревізор зі сторони наукового відомства і помічає відсутність будь-якого порядку. Внаслідок першої ревізії завідуючі школою отримують від Палати подяку; а з приводу другої, зі сторони наукового відомства, ‒ догану [...]”.

ІІІ.
Провідною темою «Чернігівського листка» був побут та щоденні проблеми мешканців Чернігова. Так, наприклад:
“Дні у нас є гарячими; всі прагнуть дощу. У День Святої Трійці термометр показував більше 30 градусів тепла. З’явилося багато мошки, яка рішуче отруює задоволення під час вечірніх прогулянок. До незручностей варто віднести недоречну звичку деяких чернігівських домогосподарок: вони випускають пастися своїх корів на одну з головних площ. Уявимо, що корова – дуже корисна, навіть необхідна тварина в домашньому побуті, що вона займає, скажімо, не останнє місце в зображенні сільського пейзажу, але ніяк не на площі губернського міста. Надіємося, що Чернігівська Поліція, завжди діюча і передбачувана, зверне увагу на цю обставину, яка рано чи пізно може спричинити нещастя: ми вже мали можливість бачити, як одна корова кинулася на даму, що проходила поряд, і не обійшлося б без біди, якби випадковий солдат геройськи не захистив налякану жертву.”

ІV.
На початку літа 1862 р. Чернігів і околиці часто потерпали від пожеж, які були спричинені сухою погодою та підпалами. Найбільша пожежа в Чернігові сталася 31 травня:
Вогонь почався з двору купця Мечерета і швидко пройшов по всьому кварталу, звідки полум’я рознеслося майже по всьому місту. Окрім приватних будинків згоріли типографія Шапіри, заїжджий двір Біляєва, єврейська школа, тютюнова фабрика, усі торгові лавки, що були на площі та деякі на сусідніх вулицях, а також П’ятницька церква.

V.
В більшості пожеж були винні самі люди. Так, для прикладу, від пожежі в Козелецькому повіті с. Коношевка постраждали п’ять господарств:
“[...] Причиною цієї пожежі, ‒ ви не повірите? ‒ були мошки. [...] Одна господиня, в один прекрасний вечір, підготувалася доїти корову. В усьому бажанні своєму спокійно займатися справою, ‒ вона зустріла нестерпну перешкоду. Мошки, граючись окремими роями в різних місцях лісу, ніби змовилися, ринули до того місця, де доїлася корова; і, наперекір бажанню нашої господині, невідступно почали її турбувати [...]. Незваних гостей вона придумала прогнати димом. Розкладений був невеликий вогонь, заклубочився уже дим, а мошка не відступала і ніби, обурюючись негостинності, посилила атаку. Господиня розклала великий вогонь і з розвитком полум’я і диму, тішилася прекрасним своїм задумом, помітивши, що мошки зникали. Проте не встигли зникнути останні рої мошки, вогонь пробрався туди, куди господиня наша не передбачала, і загорілися сусідські прибудови. Шалене полум’я розлилося миттєво на значний простір; почало поглинати все, що йому попадало. В пожежі, окрім різного роду будівель згоріло 10 домашніх худобин. Ось до чого доводять мошки!”

Віра ДЯЧОК