- Благословення Папи Франциска
- ХІХ Конкурс художнього читання української поезії “Джерело”
- Літературний вечір з Петром Мідянкою
- Знімаю крисаню
- Ще раз про справедливість, людяність і любов
- Йосип Вассер: “Мистецтво – це сила, яка дає поштовх вперед”
- Петро Грицюк: «Теми для картин беру з життя»
- «Дитяча українська казка ХХI століття»
- Рецепт казки від Сашка Лірника
- Книжка про мученика отця Петра Ороса
- Безумовна любов
- Воскресіння Христове
- Свята Літургія в Мішкольці
- Екуменічна проща українців в Угорщин
- Час єднати сили
Скульптурна революція Олександра Архипенка
Ім’я Олександра Архипенка згадують всі енциклопедії з історії мистецтва ХХ століття. Його твори зберігаються у найвідоміших галереях і музеях світу: Центрі Помпіду в Парижі, музеї Modern Art та галереї Гуенгайма в Нью-Йорку, музеях Москви, Стокгольма, Берліна. Його вважають своїм національним митцем Франція, Німеччина й США, громадянином яких він був, де мешкав найдовше і де спочив. Попри це, саме він підняв українське мистецтво й українську культуру на світові вершини.
Олександр Архипенко народився в сім’ї професора Київського університету, інженера-механіка і винахідника. У 1902 р. юнак стає студентом Київського художнього училища, але через три роки його виключають за участь у пов’язаних із початком революції 1905 р. студентських виступах. Залишивши рідне місто у 1906 р., Олександр на все життя зберігає пам’ять про музейних скіфських кам’яних баб і мозаїки Софії Київської. Продовжує навчання в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, потім у приватних студіях Москви. У 1908 р. переїжджає до Парижа. Там О. Архипенко оселяється в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де мешкають художники-вихідці з України: Володимир Баранов-Россіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там Олександр знайомиться із А. Модільяні, А. Годьє-Бжеско та іншими знаними митцями.
От з цього моменту, власне, і почалася біографія Архипенка-митця. В Парижі 25-річний українець лише кілька тижнів відвідував школу мистецтв. Потім він полишив її і вже ніколи не звертався ні до мистецьких закладів, ні до іменитих майстрів. Він обрав свій шлях мистецького вдосконалення. Студіюючи у паризьких музеях разом з Амадео Модільяні стародавню скульптуру Греції, Ассирії, готики і, особливо, Єгипту, Архипенко виробляв власний, неповторний стиль, намагаючись, за його словами, “поєднати в одній формі невловиме: простір, прозорість, світло, рефлексію...”. І це йому блискуче вдалось. Революцію, яку Пабло Пікассо творив у малярстві, Олександр Архипенко здійснив у скульптурі.
Майже всі новаторські тенденції у мистецтві початку ХХ ст. так чи інакше пов’язані з його ім’ям. Зароджується кубізм. Олександр Архипенко входить до знаменитої паризької “Золотої секції” разом з Дюшампіаном, Браком, Пікассо, Браккузі та Модільяні. У роботах того періоду все тяжіє до простих форм: голова – куля, руки – циліндри, очі – блакитні еліпси: “Синя танцюристка”, “Боксери”, “Карусель-П’єро” (1913). Та коли майстрові вказують, що його “Боксери” – початок кубізму в скульптурі, він відповідає: “Думка використання простих форм виникла з моїх захоплень… Саме вона привела мене до форм, які я вперше вжив у скульптурі в період кубізму. Але я не кубіст. Я сам по собі, я – незалежний”. Знаменитий “Гондольєр” (1914), про якого Г. Голь писав: “…казкова вертикальна лінія, що ледь-ледь спирається на діагональ, а в цілому несе незрівнянну рівновагу”, за словами Архипенка, “виносить геометричний характер із крайнього спрощення, а не з догми кубізму…”.
Так. Митець завжди у мистецтві “крокував своїм шляхом”. Захопившись ідеєю моделювання простору, він вперше у світовій практиці використовує “простір всередині” та “порожнечу” як зображальний елемент, рівний матеріальному. Це була одна з найбільших Архипенкових знахідок – “відкриті форми”. Водночас він переносить акцент з опуклості на впадину, зі світла на тінь. Так постають його шедеври, що стали вже мистецькою класикою ХХ ст. – “Крокуюча жінка” (1912), “Червоний танок” (1913), “Жінка, що сміється” (1915).
Порожнини на моїх скульптурах мають творче коріння, і психологічна значущість цих порожнин також спонукає до творчого акту. Порожнини сприймаються як символи відсутності форми і стають підставою для породження асоціацій та виникнення відчуття відносності...
Порожнистої форми не існує без вигнутої лінії кола, як не існує кола без порожнечі. Немає увігнутої поверхні без опуклої, і не існує опуклої поверхні без увігнутої. Обидва елементи розчиняються в одному чудовому ансамблі. У творчому процесі, як і в самому житті, реальність негативного є концептуальним знаком відсутності позитивного.
Саме відсутність чогось, а не присутність, і є причиною, імпульсом мотиву творення. Цей процес існує в природі як прихована сила і є основним творчим збудником виникнення нових форм життя...
Олександр Архипенко
Архипенко повертає у скульптуру колір, сміливо використовує найрізноманітніші матеріали: дерево, метал, скло. Нарешті, робить ще один винахід: скульпто-малярство, у якому поєднує тривимірний простір з площиною, а скульптуру з малярством.
Ці новації породжують серію мандрівного цирку “Медрано” (1912), скульптури “Перед дзеркалом” (1915), “Еспаньйола” (1916), “Натюрморт з книгою і вазою на столі” (1918) та інші. У 1921р. скульптор переїздить із Парижа до Берліна, а у 1923 р. – до США, де поселяється назавжди. Тут, в Америці, у 1928 р. він ще раз дивує глядача своєю мистецькою знахідкою,” архипентурою”, ідея якої зародилась у нього ще в Берліні. За допомогою складного механізму вузькі кольорові смуги рухалися, творячи певні композиції, що змінювалися за бажанням художника.
Експериментував він зі “звуковою скульптурою” та робив напівпрозорі, освітлені зсередини форми – об’єкти (1940). Творча діяльність Олександра Архипенка вражаюча – 125 персональних виставок. Не менша кількість виставок уже після смерті скульптора. Най- відоміші галерії світу – від Нью-Йорка до Токіо – гостинно відкривали двері перед творами митця. 48 музеїв та 139 приватних колекцій можуть похвалитися його скульптурами та картинами.
І скрізь, куди заносила його доля, майстер ще й читав лекції та викладав у мистецьких закладах та у ним же створених художніх школах. Перша маленька школа на три учні була заснована ним у Парижі ще 1912 р.
А потім були Берлін, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Чикаго… Він вірив, що “в кожній людині є задатки особистої творчості, лише треба вміти їх відкривати і розвивати”.
З пересувними виставками своїх учнів Архипенко об’їздив Францію, Чехію, Німеччину, Голландію, Швецію, Італію, а потім усі Сполучені Штати. Серед його вихованців були такі знаменитості, як Альберто Джакометті!
