ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

6 травня в мистецькій галереї Центру української культури презентували виставку художника Петра Грицюка з Прикарпаття (Україна). Організаційне сприяння заходу надали Почесний консул Угорщини в Івано-Франківську Василь Вишиванюк та Центральний орган самоврядування українців в Угорщині.
Перед оглядом картин Голова ДСУУ Юрко Кравченко, виступаючи перед публікою, наголосив, що в цій галерії з моменту її відкриття проходить вже четверта художня виставка: «Ми радіємо, що відвідувачі проявляють дедалі більший інтерес до творчості запрошених художників і сподіваємося, що з часом він не буде зменшуватися».
Серед почесних гостей виставки пан Юрко назвав Ярославу Хортяні, речника української меншини в парламенті Угорщини та голову Європейського Конгресу Українців, і першого радника Посольства України в Будапешті Євгена Довженка, а також представив деяких голів та членів українських місцевих самоврядувань. Принагідно він подякував керівникові ансамбля народної музики Ужгородського мистецького коледжу Валентині Вігулі за те, що погодилися взяти участь у кількох мистецьких заходах угорських українців.
Картини Петра Грицюка намальовані у досить цікавому стилі. Він ніби протиставляє кольори, експериментує з технікою барельєфу, поєднує містичне і філософське... До своїх робіт подає короткі анотації, щоб було зрозуміліше глядачеві. При цьому виявляється, що наш гість не зовсім якби і професійний художник. Слід уточнити ще одну важливу творчу деталь: він пише вірші. У повсякденному житті Петро Грицюк обіймає посаду судді арбітражного суду в Івано-Франківську.

Ваші картини дехто називає глибоко езотеричними. Як Ви, професійний юрист, до цього прийшли? Що Вас спонукало і чи був у Вас учитель у цьому сенсі?

– Звичайно, учитель був. Ним виявилося життя. А щодо стилю... Я не знаю, напевно його диктують мої внутрішні почуття, реакція на події, явища, посилені філософським осмисленням певних речей. Власне, моя виставка так і називається – «На гранях суперечностей». Чому? Як на мене, людині треба знати, де добро і зло, бачити чорне і біле, тобто розуміти суперечності між протилежностями.

Тут треба говорити про те, що в людини є справжній дар від Бога. Не намагалися видати книжку своїх віршів і проілюструвати їх власними картинами?

– У мене є каталог моїх робіт, до якого включено багато віршів.

Шкода, що глядачі в Угорщині не зможуть побачити більше Ваших картин...

– Переважна частина з них подаровані різним музеям. Є окрема серія робіт, яка показує нашу Станіславщину, тобто Івано-Франківську область із її архітектурою, вулицями містечок, районних центрів і сіл. Там застосовані чорно-білі кольори, сірі, так звана неаполітанська жовта фарба.

Якими є Ваші улюблені теми у живописі?

– Я не брався б визначати якісь конкретні теми чи напрямки. Вони зароджуються з філософії життя.

На кого розраховані Ваші картини? Йдеться про вже підготовлених людей, певний елітний прошарок поцінувачів, чи це не головне для Вас?

– Я вважаю, що мистецтво має бути для широкого загалу людей. Як би художник складно не намалював картину або закрутив сюжет, все одно вона адресована якнайбільшому числу людей і має залишитися для них, бо часто мистецтво є для мистецтва. Художники збираються собі у вузькому колі і кажуть, мовляв, оті роботи – мистецтво, інші ж ні.
На мою думку, картини мають дивитися пересічні люди, які не дуже знають, що таке живопис, не знають, що таке поезія, щоб задуматись і зробити якісь висновки для себе, відчути ідею роботи. Для того я пишу коротенькі анотації, прикріплюючи їх поруч зі своїми картинами, аби глядачі глибше зрозуміли тему намальованого сюжету.

Дякуємо за розмову.

Підготував Василь ПЛОСКІНА