Український світ-рай Катерини Білокур
Ім’я Катерини Білокур назавжди вписалося в історію українського народного мистецтва. Твори самобутньої художниці викликають подив і захоплення. “Це геніальна українська жінка. Якщо б у Франції була така, ми б змусили увесь світ говорити про неї”, ‒ так сказав про Катерину Білокур Пабло Пікассо, побачивши її роботи на виставці в Парижі у 1954 році.
Народилася Білокур 25 листопада 1900 р. в селі Богданівка Полтавської губернії (тепер Київська обл.) у селянській родині. На сімейній раді було вирішено не віддавати дочку до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Отож, не отримавши шкільної освіти, дівчина сама навчилася читати й писати по букварю, який хтось їй подарував.
“Хочу бути художником!” ‒ життєве кредо Білокур. Малювати Катерина почала з ранніх років, однак суворі батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися. “Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту!” ‒ писала Білокур.
Мріючи навчатися малярству, Катерина у 1924 р. вирушила до Миргорода, щоб вступити до технікуму художньої кераміки, але її не прийняли через відсутність документа про закінчення семирічки. Малювати не покидала, а згодом почала відвідувати сільський драматичний гурток. Але й тут батьки дозували участь доньки у виставах, переживаючи, щоб заняття в драмгуртку не заважали роботі по господарству. У 1928 р. Білокур спробувала поступити у Київський театральний технікум. Але знову їй відмовляють з тієї ж причини: немає документа про освіту.
Доведена до відчаю, у листопаді 1934 р. Катерина надумала втопитися в річці. На щастя, не втопилася, але дуже застудила ноги й до смерті ходила з ціпком. Лише спробою самогубства відвоювала вона у батьків право малювати.
Катерина вирішує опанувати художню майстерність самостійно. Крок за кроком талановита дівчина відкривала для себе таємниці живопису. Сама навчилася розводити фарби, робити саморобні пензлики з котячого хутра однакової довжини. Аквареллю й олівцем працювала мало, більше приваблювали її олійні фарби. Самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна, навчилася розрізняти кольори, групувати палітру барв.
“Куди не йду, що не роблю, а малювання ‒ слідом за мною”, ‒ Катерина Білокур.
Цікаво, що до своїх картин художниця не робила ескізів, не наносила попереднього малюнку, а відразу виписувала тоненьким пензликом на зафарбованому полотні деталі свого задуму. Писала картини на природі, переносячи мольберт з місця на місце до відповідної натури.
Малювала художниця й портрети своїх близьких родичів. Перші її роботи: “Жінка в зеленому корсеті” (1920-ті рр.), “Портрет Олі Білокур” (1928), “Портрет Надії Кононенко” (1929), “Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач” (1932-1933).
Виразна художня манера Білокур сформувалася вже на початку 30-х років ХХ ст. У композиції “Квіти за тином” (1935) постають в усій своїй красі півонії, кручені паничі, мальви, ромашки, вони немов пливуть у прозорому повітрі, сповнені пахощів і силою свого зростання.
Знайомство з відомою українською співачкою Оксаною Петрусенко стало для майстрині світлом в її житті. Катерина на знак подяки надіслала співачці листа зі своїм малюнком. Співачка розповіла про незвичну долю художниці Василю Касіяну і Павлу Тичині, а далі, за їх порадою, звернулася до Центру народної творчості в Києві, звідти надіслали рекомендацію до Полтави. І розпочалася дорога до визнання. Нарешті було поціновано творчість Білокур, почалося її успішне входження у велике мистецтво.
У 1940-1941 рр. картини Білокур експонувалися на виставках у Полтаві та Києві. У роки війни вона майже не малювала. І все ж у 1942-1943 рр. створила одну з найкращих своїх композицій “Квіти на блакитному тлі”, яку подарувала Київському музею ім. Тараса Шевченка.
У кінці 1940-х рр. Білокур створила немало майстерних композицій, що принесли їй визнання: “Півонії” (1946), “Привіт урожаю” (1946), “Цар Колос” (1947), “Квіти та горіхи” (1948), “Півонії” (1948), “Колгоспне поле” (1949), “Пшениця, квіти, виноград” (1950-1952). Однією з найвідоміших є картина “Цар Колос”: до колосся пшениці тягнуть свої голівки садові, польові та лісові квіти. Тематична суть твору ‒ життєдайна сила хліба, колоса. Картина відразу стала знаменитою та, на жаль, не повернулась з виставки в Парижі 1954 р.
У творчому доробку художниці є також багато натюрмортів. Найвідоміші з них ‒ “Снідання” (1950), “Квіти, яблука, помідори” (1950), “Натюрморт з колосками і глечиком” (1958-1959), “Натюрморт” (1960).
Цікаві й графічні праці Катерини Білокур, в яких прослідковується чудовий дослідник натури. Це ‒ “Портрет Софії Журби” (1940-і рр.), автопортрети 1950, 1955, 1957 рр. В останні роки життя Білокур захопилася акварельною технікою: “Багрянець осені” (1950-ті рр.), “Гай” (1955), “Вересень” (1956), “Осінь” (1960).
Та найбільше на своїх картинах художниця малювала квіти ‒ соняшники, жоржини, півонії, волошки (за підрахунками мистецтвознавців ‒ всього понад 100 назв квітів). Катерина Білокур малювала тільки живі квіти і ніколи їх не рвала.
“Зірвана квітка ‒ що втрачена доля”, ‒ Катерина Білокур.
У 1949 р., у віці 49 років, Катерина Білокур увійшла до Спілки художників України, в 1951 р. нагороджена орденом “Знак Пошани”, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а пізніше, в 1956 р., ‒ Народного художника України.
Незважаючи на звання Народної художниці, визнання її творчості, життя не змінилося на краще. Два останні роки свого життя Катерина Білокур вже не працювала ‒ хворіла. Не витримавши в Яготинській лікарні операції, 9 червня 1961 р. Білокур померла.
Велика посмертна слава прийшла згодом. Тепер дивовижні картини Катерини Білокур експонуються в музеях України, в Яготині на її честь відкрито Картинну галерею. Перед входом до неї встановлено пам’ятник художниці роботи земляка ‒ скульптора Володимира Ганзенка. У селі Богданівці відкрито садибу-музей її імені. Біля хати встановлено пам’ятник роботи скульптора Івана Білокура. У 1989 р. започаткована премія імені Катерини Білокур, у Києві одну з вулиць названо ім’ям Білокур. Про її життя й мистецтво видано альбоми, книги, мистецькознавчі дослідження, створено науково-популярні та художні фільми. У 2015 році у Києві відкрилася одна з найбільших і найповніших виставок робіт мисткині, на якій були представлені 86 робіт.
Надія МУЗИЧУК
