Рубрика “Новини зі скрині”
Новини зі Львова
У нашому журналі стартує нова рубрика “Новини зі скрині”, в якій читачі зможуть ознайомитися з новинами, які публікувалися в газетах приблизно 100-річної давності, пов’язані з Україною і є унікальними джерелами до історії щоденного життя.
Першою відкриємо скриню новин зі Львова.
На зламі ХІХ–ХХ ст. Східна Галичина і Львів зокрема, входили до складу Австро-Угорської монархії. Львів перетворився на п’яте за розміром місто Австро-Угорщини після Відня, Будапешта, Трієста і Праги. За даними перепису 1910 р., населення міста за віросповіданням (ці дані вважаються найближчими до національного складу) поділялося так: римо-католики (поляки) – 51,2 %, іудеї (євреї) – 27,8 %, греко-католики (українці) – 19,1 %. Новочасна забудова центральних вулиць (у центрі її щільність сягала 80–90%), вкладення інвестицій, що наочно відображалося у підприємствах, банках і торгових пасажах, ритм життя і спосіб вирішення питань відрізняли Львів від інших галицьких міст і найближчого конкурента – Кракова.
І.
Власник крамнички у Кракові Ян Віхерек ділився такими враженнями: «Яке ж то велике місто – ґвалт! Маса вулиць, крутих вуличок, площ, неможливо зорієнтуватись. Багатства всюди величезні. Кам’яниці, великі споруди, вишукані крамниці – а найкраще свідчить про заможність міста те, що в ньому мало жебраків, не так, як у нас, у Кракові».
ІІ.
Я не любителька пива, але про “незмінну якість Львівського пива з 1715 року” з сучасної реклами чула часто. Коли ж читаю, що про його якість дбали протягом трьох століть, то хоча й не вживаю, та його історією, підтвердженою документально, приємно похвалитися:
«Львівське пиво. Делегація колективу львівських шинкарів просить нас зазначити, що львівські ресторатори отримують від Львівського акційного бровару пиво лише першого сорту. Пива другого сорту Львівський акц. бровар львівським шинкарям не постачає» («Kurjer Lwowski», 06.07.1915).
ІІІ.
Значно легше переймати керування фірмою, у якій вже налагоджене виробництво якісного продукту, і продукт вже має своїх клієнтів. А от, щоб розпочати власний бізнес, окрім грошей потрібна ще й цікава ідея. Одну з таких під Новий 1902-й рік придумали у пекарні пана Бекмана.
«Безпечна булочка. Пекарня п. Бекмана у Львові випікає і продає за 4 гроші булочки, спроектовані так, що подавитися ними не можна. Задум дуже простий. Всередину запікають досить грубу мотузку. Якщо з кимось, хто почне їсти таку булочку, трапиться нещастя, її шматок застрягне у стравоході і не зможе піти далі чи повернутися назад, то вже не буде потреби ані за давнім звичаєм стукати йому по шиї, ані мучитися з вкладанням до горла пальця чи якихось лікарських інструментів. Можна просто потягнути за мотузку і з легкістю позбавити потерпілого від смерті та страждань. Таку булочку можна побачити в нашій редакції, куди її приніс один з клієнтів п. Бекмана, який через дивовижну скромність не рекламує свого винаходу» («Kurjer Lwowski», 10.01.1902, s. 3–4).
ІV.
Одні заробляють гроші легально, а інші вдаються до шахрайств, на які ловляться люди і в наші часи. І я свого часу побувала у схожій ситуації. Вирішила допомогти одній бабусі, до якої приставав молодик, щоб продати ручний міксер, а до нього в подарунок набір інструментів. Зрештою, молодик переконав і мене, і бабусю. Лише, коли молодик зник, ми зрозуміли, за що заплатили великі суми. Отож:
«Таємничий скарб чи шахрайство. Цими днями до Дрогобича на ім’я вже покійного Вольфа Корнгабера надійшов лист з Іспанії від якогось Бенфайта, який повідомляв адресатові, що в Дрогобичі в певному місці закопано бідон зі скарбом, який вартує близько 675.000 зл. Детальний план місця скарбу Бенфайт має у скрині разом з багатьма іншими дрібницями, але цю скриню у нього забрали в заставу. Тому він пропонує, щоб Корнгабер надіслав йому невеликий аванс на викуп скрині і на подорож до Галичини, а також просить, щоб у разі знайдення скарбу подарував йому третю частину. Гроші цей пан просив надсилати на ім’я Фелікса Фенеха до Барселони. Згаданий лист потрапив до рук сина адресата, який пригадав собі, що недавно в такий же спосіб в Іспанії було здійснено шахрайство, жертвою якого став галичанин, і надіслав цього листа до львівської поліції» («Kurjer Lwowski», 05.01.1902, s. 4).
V.
Той, хто в далекому 1913 р. читав наступний допис, напевно, з заздрістю заглядав у майбутнє, чекаючи, коли благоустрій Англії і Франції прийде і у Східну Європу. Проте, відношення до сімей з дітьми, які бажають заорендувати нерухомість і через 100 років залишилося таким же. І це особливо стосується Угорщини. Думаю, у цій статті знайде себе не одна сім’я.
«Тільки для бездітних. Щораз частіше на брамах новопосталих кам’яниць з’являються написи: “помешкання для оренди тільки для бездітних”. Вже і так дітям, закритим у незручних будинках, не можна бавитися на ґанках (подвір’їв майже нема!), балкони настільки малі, що на них заледве помістяться двоє людей – невдовзі може настати час, коли подружжя, які мають кількох дітей, будуть змушені кочувати поза містом.
Такий напис справляє направду прикре враження – ще прикріше для дітей, які вміють читати. Хіба вони винні, що… є дітьми?
В Англії та Франції вже будують будинки зі спеціальним урахуванням гігієни, зручності і приємності для дитини, якою тамтешні суспільства дуже опікуються – у нас публічні вивіски застерігають, що для дітей тут нема місця. Це неморально і антисуспільно. Хто знає психологію дитячої душі, яка всім переймається, зрозуміє, які сумні і надто болісні переживання може викликати ця картка.
“У століття дитини”, про яке зараз так багато говорять, просто важко повірити, щоб такий факт був правдою!»(«Gazeta Lwowska», 24.10.1913)
Віра ДЯЧОК
