ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Наша країна першою відкрила посольство в Україні після здобуття нею незалежності. Зараз постає завдання у найближчій перспективі створити нову, багатогранну систему взаємовідносин з цією новою європейською державою, яка за своєю територією, чисельністю населення та наявними ресурсами має неабиякі потенційні можливості. У багатьох аспектах добросусідські відносини належало закласти вже на початку створення України. Проте широка громадськість недостатньо знає про те, що в історичному минулому зі своїм східним сусідом ми мали численні контакти.

Перша спроба створення незалежної України

Перша східно-слов’янська держава, Київська Русь, була утворена на території сучасної України у X столітті завдяки об’єднанню значної частини східно-слов’янських племен новгородським князем Олегом та його знатними прибічниками, що походили з вікінгів. Християнська (православна, візантійського походження) віра, як одна із передумов державності набула розповсюдження за часів правління Ярослава Мудрого (1019-1054). Проте після його смерті князівство розпалось на менші володіння. Колишню територію Київської Русі у 1240-му році захопили татари, а згодом землі русичів підкорило собі Велике князівство Литовське.
Пізніше, в середні віки, територія належала Польщі, а далі перейшла до Росії, не маючи навіть точно визначених кордонів. Україна була утворена у ХVІ-ХVП сторіччі під час тривалих антипольських та антиросійських козацьких повстань.
Повсталих козаків, що пішли проти польських правителів, очолював гетьман Богдан Хмельницький, ватажком повстанців проти російських гнобителів був донський козак Степан Разін, а згодом – Іван Мазепа. Здобуту у важких боях часткову автономію України скасувала цариця Катерина II.
У 1914-му році Україну було розділено надвоє: в межах Росії на п’ять губерній (Київ, Харків, Чернігів, Новгород-Сіверськ, Єкатеринославськ із загальною чисельністю українського населення 30 млн. чоловік), а у складі Австро-угорської монархії на дві провінції (східна частина Галичини та північна частина Буковини із загальною чисельністю українців 4,3 млн. чоловік).
Український визвольний рух другої половини XIX століття не згас і перед початком Першої світової війни . У серпні 1914 року у місті Львові було створено Українську Національну Раду, яка на час галицького відколу розташувалась у Відні і лише після повторного зайняття Львова 22 червня 1915 року повернулася на попереднє місце.
У 1916-му році в якості напіврегулярного військового підрозділу австрійського імператорського Ландверу було створено Український Легіон (інша назва “Гвардія січових стрільців”), першочерговим завданням якої було забезпечення внутрішнього порядку в державі. Створена Українська Рада представляла державно-територіальне утворення, що входитиме до складу Австро-угорської монархії на умовах федерації. Прикладом мав слугувати факт приєднання до Австрії Угорщини за принципами реальної унії.
Після російської Лютневої революції 1917 року 17 березня у Києві було створено Центральну Українську Національну Раду. 9 квітня, під час проведення у Києві засідання Українського Національного Конгресу, на якому були присутні 2000 делегатів, дві Ради об’єдналися в одну.
Нова мета полягала у створенні в рамках Росії Української федеративної держави, що Рада 9 липня і задекларувала, а 20 листопада проголосила Українську Народну Республіку. На Брест-Литовських мирних переговорах (Берестейський мир) держави Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія) налагодили контакти з Радою, а 12 січня 1918 року визнали її як уряд України. 22 числа у місті Житомирі Рада визнала двомісячну незалежність Української Народної Республіки, поки що у складі Російської імперії, оскільки Центральні держави 9 лютого уклали окремий мирний договір.
На скликаному 19 листопада 1917 року Всеукраїнському Конгресі Рад, який проходив у зайнятому більшовицько-російськими військами Харкові (що до 1934 року був проголошений більшовиками столицею України), 100 делегатів визнали Раду поза законом, заявили про створення Радянської України та звернулись по військову допомогу до Радянської Росії.
20 листопада в місті Києві було сформовано радянський український уряд, яким 6 січня 1919 року було проголошено Українську Радянську Республіку. Остання 28 грудня 1920 року уклала союз із Радянською Росією. Протягом 1918 року більшовицько-російські війська зайняли центральні території України, а 6 лютого також і місто Київ. Хоча держави Четверного союзу 1 березня й витіснили більшовицько-російські війська із тимчасової столиці, проте Рада 28 квітня припинила своє існування.
18 жовтня 1918 року у місті Львові Рада, залишивши Київ, знову відновила свою роботу. 13 листопада нею було проголошено незалежну Західно-Українську Республіку, її президентом став Євген Петрушевич. 1 грудня його визнали країни Антанти. 14 грудня, в день, коли німецькі війська звільнили місто Київ, у Білій Церкві (на окупованій більшовиками українській території) Симон Петлюра створив антибільшовицьку Директорію України, яку не було визнано львівською Радою, хоч Петлюра й намагався досягнення цього.
Утворена в умовах фактичного безвладдя, Західно-Українська Республіка вела смертельну боротьбу проти Петлюри, недавно утвореної Польщі, румунів, що окуповували Буковину, а також більшовицьких військ та монархічних білогвардійців. 22 листопада польські війська зайняли місто Львів, уряд Західно-Української Республіки було евакуйовано до Станіслава. 22 січня 1919 року Західно-Українська Республіка та Директорія уклали союз: їх об’єднані збройні сили навесні 1919 року Червоною Армією були відтіснені на Поділля, а влітку вони увірвались на Лівобережну Україну (стосовно Дністра), звідки були витіснені білогвардійськими військами на чолі з генералом Денікіним, якого згодом вигнали сили Червоної Армії.
Петлюра 23 квітня 1920 року уклав союз із Польщею і відмовився на користь останньої від Східної Галичини. Укладений 18 березня 1921 року у Ризі польсько-більшовицький мир цей факт визнав недійсним.
Українська армія чисельністю у 35 тисяч чоловік 10 листопада 1920 року на Волині зазнала нищівної поразки від Червоної Армії, проте її вцілілі загони ще упродовж 5-6 років вели партизанські дії на території РСФСР, перетвореної у 1922 році на Радянський Союз, та Польщі. Таким чином, Українська Радянська Соціалістична Республіка увійшла до складу утвореного в 1922 році Радянського Союзу як одна із його засновниць. Її територія у 1922 році становила 460 000 кв. км, загальна чисельність населення становила 29 мільйонів чоловік, з яких 82% (23,78 млн. чол.) були українцями, 13,5% (3,915 млн. чол.) - росіянами, 5,86% (1,7 млн. чол.) - євреями, 1,35% (390 тис. чол.) - німцями, 0,71 % (270 тис. чол.) - поляками. До Польщі відійшли українські етнічні землі, на яких проживали 4 мільйони українців. Столицею України до 1934 року було місто Харків, після чого нею став Київ.