У вінок великому Каменяреві
До 160-ліття з дня народження та 100-річчя з дня смерті І.Я. Франка
У цьому році відзначається 160-а річниця з дня народження та 100-річчя з дня смерті видатного українського письменника, вченого та громадського діяча Івана Яковича Франка.
Прозаїк і драматург, поет і публіцист, економіст, учений-енциклопедист і перекладач, Іван Якович був насамперед великим українцем, і водночас справжнім європейцем.
За більш ніж 40-ліття творчої діяльності доробок Франка, написаний українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами, склав понад шість тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. За життя письменника окремими книгами з’явилося понад 220 видань у т. ч. більш, ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Він автор 10 прижиттєвих книг віршів, а прозова література сягає за сотню оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози та 10 творів великих прозових жанрів (повістей та романів). І один з небагатьох у світі авторів, який вільно писав трьома мовами — українською, польською і німецькою.
Іван Якович переклав українською мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур, включаючи зразки вавилонської, єгипетської, староіндійської, староарабської словесності, античного письменства, ліричної та епічної поезії народів світу, твори класиків зарубіжжя, зокрема угорської літератури.
КАМЕНЯР УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА
Іван Франко розпочав літературну діяльність у 12 років, а перший твір опублікував у 18. Його доробок — єдиного з українських письменників і вчених — видано в 50-ти томах, а планується видати загалом 200 томів його творів.
Він був ніжним ліриком і відважним бунтівником, витонченим літературним майстром і вченим-енциклопедистом, першим з українських письменників, який заробляв на хліб літературною працею, а помер у неймовірній бідності. Його вірші «Каменярі», «Вічний революціонер» стали класикою за життя, зваблюючи композиторів своїм духом і ритмікою.
Його п'єса «Украдене щастя» ось уже друге століття є окрасою репертуарів найкращих театрів України. Поема «Мойсей» своєю філософією захоплює тисячі дослідників — літературознавців, філософів, істориків.
Іван Франко у працях філософського та суспільно-політичного спрямування порушував проблеми, актуальні не лише й не стільки для його часу, скільки для наступних поколінь українців, в успіх та щасливу долю яких він щиро вірив. Саме у вмінні Івана Франка виокремити з безлічі аспектів громадського життя якраз ті, які матимуть вирішальне значення для майбутнього української нації, запропонувати реальні шляхи їхнього вирішення, полягала його велич як мислителя та суспільно-політичного діяча.
Ще сторіччя тому світ міг почути його!
То прислухаймося хоч ми!
КАМЕНЯРІ
Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я, прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."
І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.
Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
КОНКУРС НА КРАЩЕ ЕСЕ “ФРАНКО І Я”.
Товариство Української культури в Угорщині оголошує конкурс есе «Франко і я», присвячений 160-річчю від дня народження та 100-річчям від дня смерті Івана Франка. Текст (розповідь, вірш, спогад) повинен складатися з такої кількості слів, скільки років від дня народження або смерті Каменяра виповнюється – 160 або 100.
До конкурсу запрошуються учні, студенти, літератори, любителі красного письменства, всі бажаючі. Переможці конкурсу будуть визначені спеціально створеним журі та нагороджені пам’ятними знаками й цінними подарунками.
Творчі роботи слід надсилати до 25 вересня 2016 року на електронну cкриньку: szuperakbrigitta@freemail.hu
Кращі есе будуть опубліковані у часописі «Громада».
Нижче подаємо есе минулорічної переможниці аналогічного конкурсу, аспірантки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Юлії Судус.
«Мій Франко».
… Познайомилися ми з Тобою, коли вперше з колиски я заглянула дідові у вічі. Ви з ним товаришували вже давно. Коли навчилася ходити, - я зустріла Тебе на одній з книжкових полиць дідової бібліотеки.
Час летів.
Ми все проводили довгі теплі вечори з Тобою, дідом та «Фарбованим лисом»… Щодня Ти для мене ставав все старшим, розкривав дорослі таємниці. Дорослішала з Тобою і я.
Час квапився.
Діда не стало…
Залишився Ти.
У шкільні роки затоваришували ми з Тобою по-новому: обоє були «вічними революціонерами», принаймні мені так тоді здавалось. Мама з бабусею ще довго мене з тим революціонером порівнювали, - так я не хотіла іти без Тебе і діда спати.
Навчання в університеті вкрало у нас з Тобою час. Ми проводили разом лічені години. Прикро було наштовхуватись на Тебе в книгарнях та на вулицях міста. Знаєш, ці справи…
Далеко не все я і зараз про Тебе знаю. Ти багатогранний і нескінченний. Проте я своїм українським серцем давно відчуваю, що рідний.
А значить - мій.”
Підготувала Наталія ГРИЩЕНКО
