Нитка з родового веретена
З нагоди виходу нової поетичної збірки Валентини Зінченко «Веретено долі»
У рамках відзначення Дня української культури в Угорщині відбулася презентація нової поетичної збірки Валентини Зінченко «Веретено долі» зі включенням оригінальних виступів дітей Недільної школи та яскравими номерами дорослих. Поезії В. Зінченко декламували Лілія Гембік та Олександра Корманьош, угорські переклади читав актор театру і кіно Роберт Ґараї. Пісні на музику композитора Олексія Ямковенка, написані на віршовані тексти В. Зінченко-Параски, прозвучали у виконанні Дьонді Бірток в супроводі музикантів ансамблю «Українські мелодії».
Виступаючи на початку концертно-музичної програми, Голова ДОСУУ Юрій Кравченко зазначив, що він із приємністю представляє публіці видану за сприяння самоврядувань українців угорської столиці, Чепеля та ІІ району Будапешта книжку віршів пані Валентини. За його словами, «вірші зазвичай пишуться автором за порухом душі й серця, адже справжня поезія – це завжди свято».
Зі свого боку, речник української меншини в парламенті Угорщини, голова ТУКУ і колишній керівник ДОСУУ Ярослава Хортяні додала: «Майже щороку на День української культури ми виходимо до людей із якимось новим друкованим виданням. Це вже традиція! Стати на цей шлях нас спонукала «Русалка Дністровая»... Зараз я тримаю в руках збірку поезій Валентини Зінченко «Веретено долі», народжених в Угорщині. Отак ми і рухаємося потихеньку по культурній спіралі вверх».
В свою чергу Валентина Зінченко, звертаючись до присутніх, наголосила, що
рада бачити в залі своїх однодумців, друзів і всіх тих, з ким співпрацювала в перебігу роботи над збіркою «Веретено долі». Вона подякувала їм за довіру і підтримку цього книжкового проекту.
«Поезія живе в кожному з нас»
Стосовно назви збірки «Веретено долі» поетеса пояснила, що така асоціація виникла тоді, коли до її рук потрапило мамине веретено – тоненька, вистругана з дерева паличка, на яку хатні господині намотували нитку, зсукану з овечої пряжі чи волокон льону. Це наштовхнуло В. Зінченко на роздуми про сакральність певних родинно-побутових предметів українців, про витоки древніх традицій, на які народ спирався упродовж тривалого часу, про зв’язок поколінь.
Образ веретена та випряденої нитки Валентина тлумачить як своєрідний поєднуючий символ, на яке оберт за обертом (у переносному поетичному значенні) намотується доля окремих людей, роду-племені або ж цілого народу. «У більш глибокому розумінні йдеться ще про образ доісторичної Богині-Матері, котра пряде на своєму магічному веретені нитку людської долі», – підсумувала пані Валентина. Вона вважає, що «поезія живе в кожному з нас, але не всі можуть виразити її в слові...»
Нові теми
Валентина Зінченко підтвердила, що її й надалі проймає тема рідної домівки, хоча в новій збірці все виразніше проступає образ її дому в Угорщині. Відтак коло її поетичних тем розширюється на місцеві терени, включаючи події з життя української громади. В сюжеті однієї з поем авторка висвітлила історичні постаті київської княжни Анастасії та її вінценосного чоловіка угорського короля Андраша Першого. У збірці «Веретено долі» присутні образи Великого Київського князя Володимира, хрестителя Русі-України, Анастасії Лісовської (Роксолани), Марусі Богуславки... Вперше у своїй творчості Валентина Зінченко звертається до образу Богородиці, матері Ісуса Христа. Постать матері й жінки, подруги, дружини, сестри у новій книжці чітко проступає через усю поезію... Крім інших, в одній із трилогій авторкою відтворені постаті легендарних українських поетів – Лесі Українки й Тараса Григоровича Шевченка.
У лабіринті часів
Два останні розділи книжки «Веретено долі» («Сузір’я моєї душі», «Стоголосся рим») автор назвала свого роду літописом українців Угорщини.
«Справді, останні два розділи збірки – не що інше, як свого роду літопис українців Угорщини – в окремих образах і подіях – як пам’ятка для поколінь. Це – історія, віра, традиції, наука, мистецтво, живопис, література... Визначні події, мистецькі заходи... Конкретні люди й імена...» – підтвердила поетеса, продовжуючи думку. – «Не буду називати прізвища тих, чиї образи увіковічнила в «Сузір’ї моєї душі» – залишаю інтригу...»
Валентина Зінченко порівняла знайомих їй українських митців Угорщини зі скупченням зірок – сузір’ям, цим небеснимv маяком, що дає іншій творчій людині ціннісну орієнтацію у просторі життєвих доріг, думок і почуттів.
«...Присутність одного з таких я відчула в собі, – зазначила вона. – Це унікальне співзвуччя – рим і звуків, фарб і думок, – цілісне за своєю природою і змістом. Адже кожного з нас об’єднує не тільки творчість – спільна ідея, походження... Ми всі одного кореня-роду, однієї землі – України, в живописній назві якої звучать поезія й музика – одночасно», – зазначила поетеса.
Відтак на згадку про плідну співпрацю збірку з автографом автора отримали Голова ДОСУУ Юрій Кравченко, речник української меншини в парламенті Угорщини і голова ТУКУ Ярослава Хортяні, голова столичного самоврядування Лілія Ґрекса, її заступник Роман Рішко, Олександра Корманьош із самоврядування ІІ району Будапешта, голова самоврядування українців Чепеля Вікторія Штефуца, перекладачі на угорську мову Наталія та Ґабор Шойом, Ласло Тьорьок та Золтан Ноґраді. Валентина Зінченко висловила особливу подяку угорським перекладачам за їхню співпрацю. Крім інших, збірку поезій отримала подруга В. Зінченко поетеса Людмила Ластомері, художниця Інна Баричева, директор Центру української культури, освіти й документації Ігор Шипайло, концертмейстер та автор мелодій на вірші поетеси Олексій Ямковенко, музиканти Уляна та Андраш Зани, піаністка Сесілія Надь, угорський актор Роберт Ґараї та ведуча поетично-мистецької концертної композиції Вікторія Петровська.
І на завершення Валентина Зінченко зачитала присутнім уривок з авторської статті «Нитка долі – на веретені», яка є свого роду прологом до збірки «Веретено долі»:
«Я розстеляю перед собою полотно витканої в душі поезії... Прискіпливо розглядаю декоровані враженнями візерунки, перевіряю техніку переплетіння рим і переконуюсь у наявності відчуття ритму в орнаменті. Відбілений полудневою спекою шматок у формі рушника, мережку якого збагатили прошви з історичними мотивами, старанно згортаю в сувій і перев'язую трикрапками. Невикористані пасма думок вичісую гребінкою, навиваю куделю і пряду на веретені, змотуючи в клубки... Необроблені кінці зав'язую вузликами – для того, хто випадково наштовхнеться на них. Сподіваюся, що розплутуючи затягнену петлею нитку сюжету, комусь захочеться не тільки до кінця розмотати її, а й прилучитися до внутрішнього світу самої ткалі... Тієї, що, зачепившись за минуле, невпинно тче полотно власної долі, висмикуючи волокна з розіп'ятої на кроснах душі».
Василь ПЛОСКІНА
