Чи був Казимир Малевич українцем?
У 2015 р. виповнилося 80 років від смерті художника Малевича та 100 років від створення ним картини “Чорний квадрат”, на честь чого ЮНЕСКО оголосила 2015 р. – Роком Казимира Малевича. Усі чотири варіанти «Чорного квадрата» знаходяться в Росії. І Росія вважає Малевича своїм художником. Проте, дослідник творчості Малевича, мистецтвознавець і професор Дмитро Горбачов доводить: Малевич був українцем. Та й сам супрематист часто писав листи українською мовою, надихався мотивами української народної творчості та вважав себе українцем.
Місце народження. Київ, будинок на вулиці Бульонській (зараз – вулиця Казимира Малевича), 1879 р. Батько – поляк, директор цукрових заводів, мати – українка з Полтавщини. Обоє батьків були родовими дворянами. Хрестили Малевича в костелі св. Олександра в Києві. До 17 років майбутній художник жив з батьками в селах і невеликих містечках, де працювали цукрові заводи – на Поділлі (Ямпіль – до 12 років), на Харківщині (Пархомівка, Білопілля – з 1900 р.), на Чернігівщині (Вовчок, Конотоп – 1893-1895).
Вплив української народної творчості. Українська селянська хата, білостінна мазанка відіграли помітну роль у супрематичній та кубістичній творчості Малевича. На Харківщині, де художник прожив з 12 до 15 років, він спостерігав, як розписують печі. Сам Малевич писав: “Село займалося мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки розписи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах. Селянки прекрасно зображували птахів, конячок і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці з різних глин та синьки. Я пробував перенести цю культуру на печі у себе вдома, але не виходило. Говорили, що я брудню груби. Діставалося і парканам, і стінам сараїв тощо». За ескізами Малевича та інших українських художників того часу майстрині села Вербівка на Київщині, робили вишивки на шаликах і подушках, хустках і скатертинах, продавали їх у Києві, Москві та Берліні, як зразки народних промислів. У каталозі виставки декоративного мистецтва “Супрематисти – селянській артілі” за 1915 р. зазначено, що Малевич зробив два ескізи для шаликів і один ескіз для подушки. “Найближча аналогія до супрематизму – геометричний розпис подільських хат, писанки з їх астральними знаками, візерунки плахт – магічний код стихій (вогню, землі, води)”, – пише Дмитро Горбачов.
Українська мова. Малевич часто писав листи українською мовою. Ось, наприклад, цитата з листа Малевича дружині художника Льва Крамаренка Ірині Жданко (збереглися, до речі, її спогади про те, як вони з Малевичем малювали пейзажі Святошино у 1930 р.): “В Київі кажуть еди хоч відбавляй – вишні черешні та друга ягода що росте пиля самої землі. От би добре було вареників з сметаною та оцієї ягоди з молоком та с сахаром. Еще кажуть поросята в будинку вчених на обід можна брати”.
Педагогічна діяльність. З 1928 до 1930-х рр. Малевич викладав у Київському художньому інституті на педагогічному факультеті. Аналізуючи твори студентів, професор Малевич з’ясовував, який художній вплив пригнічує волю кожного з них і який “додатковий елемент” культурних вражень допоможе їм знайти власний напрямок у мистецтві.
Пісні. За свідченнями друзів і знайомих, Малевич добре співав басом. Особливо весело проходили вечори, коли з бандурою з’являвся художник Володимир Татлін. Він грав українські мелодії, а Малевич співав. Племінник художника, Юрій Зайцев, згадує одну з улюблених пісень дядька: «Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає, Козак журиться сердешний, Долю проклинає. Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає, Плаче козак молоденький, Що робить, не знає…»
Голодомор. Малевич – єдиний український художник, у творчості якого відбився Голодомор 1932-1933 рр. Так, на малюнку, відомому, як “Де серп і молот, там смерть і голод” (цитата з популярної у 1920-30-і рр. народної пісні), зображені три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп, молот, хрест, труну. Багато з “селянських” картин, які Малевич активно писав у 1930-х рр., містять у собі завуальовані повідомлення. Наприклад, відсутність облич. Крім того, майже всі картини того періоду неправильно датовані. “Оскільки це – картини протесту, вони спеціально датовані більш раннім часом”, – коментує мистецтвознавець Олександра Шатських. “Малевич був єдиним художником, що показав трагічне становище українських селян під час злочинної насильницької колективізації”, – пише французський історик мистецтва Жан-Клод Маркаде.
Смерть. У 1930 р. Йосип Сталін оголосив чистку фахівцям високої кваліфікації, називаючи їх “буржуазними інтелігентами”. З Київського художнього інституту в той рік “вичистили” таких професорів-художників, як Л. Крамаренка, Є. Сагайдачного, Ф. Кричевського, М. Бойчука, К. Малевича. У тому ж 1930 р. Малевича почали катувати в Ленінградському ОГПУ. Під тиском йому вводили воду у сечогінний канал – вимагали зізнань у шпигунстві. Пізніше розвинулася хвороба простати, через яку Малевич і помер 15 травня 1935 р. Малевич заповів бути похованим з розпростертими руками у формі хреста. Отож, Малевича кремували у Москві, в супрематичний труні у вигляді хреста. Над могилою було встановлено дерев’яний кубічний монумент із зображенням чорного квадрата.
Автобіографія. У власних автобіографічних нотатках Малевич пише:“…мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам’яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту.”“…Це був Лев Квачевський. Він був студентом пейзажного класу Академії мистецтв у Петербурзі. День у день ходили ми з ним на етюди влітку, навесні і зимою, верстов по тридцять за день... Згадували Україну. Він та я були українці.”
Олеся ГЕМБІК
При підготовці публікації використано матеріали антології “Малевич та Україна” Дмитра Горбачова (Київ, 2006), монографії “Малевич” Жана-Клода Маркаде (Київ, Родовід, 2013).
