День героїв Небесної Сотні
Пам’ять Героїв Небесної Сотні вшанували 19 лютого в Центрі української культури. Цей жалобний вечір на честь загиблих протестувальників на Євромайдані 2014 року влаштував ДОСУУ за участю самоврядування українців Уйбуди.
Перед початком демонстрації документального фільму «Три дні в лютому. Події Революції Гідності 18 лютого у Києві» речник української меншини в парламенті Угорщини Ярослава Хортяні висловила переконання, що українці ніколи не забудуть імена героїв, які віддали своє життя, захищаючи свободу, людську гідність і демократію України. Потяг до волі і кращого життя переважив у демонстрантів страх перед озброєними загонами спецпризначенців і міліції. Вони вели за собою десятки тисяч інших мирних громадян, щоб повалити ненависну диктатуру віктора Януковича.
- Вони дали приклад мужності й відваги іншим, - продовжила пані Ярослави,- адже навіть якщо людина боїться вийти, все одно треба виходити проти неправди і несправедливості. Революція закінчилася, пройшло 2 роки. Але що змінилося в Україні? Чи українське суспільство знає всі імена злочинців – від тих, хто дав наказ стріляти по мирних людях аж до безпосередніх виконавців? Ні, не знає. Тому люди вимагають від чинної влади розкрити всю правду про злочини на Майдані. Цього вимагає українська діаспора. Не заради помсти це треба робити чи щоб нагнати страху на інших. Це слід зробити для того, щоб таке ніколи більше не повторилося в Україні, щоб була відновлена справедливість у суспільстві а лиходії знали, що за переступ закону, за злочини перед своїм народом на них чекатиме невідворотна кара. Боротьба за Україну не закінчилася – вона триває на бойових і дипломатичних фронтах, на вулиці і всередині людей за те, щоб зміни і реформи в державі нарешті відбулися.
Тимчасовий повірений у справах України в Угорщині Михайло Юнґер, зі свого боку, висловив подяку українській громаді за проведення цього культурно-мистецько вечору з організацією фотовиставки «Герої не вмирають» і закликав угорських українців домагатися того, щоб правда про Україну була почута в Угорщині. Також він висловив думку, що всім нам слід рівнятися на героїв у їхньому завзятті і переконанні робити те, чого потребують народ і країна. М.Юнґер зауважив при цьому, що нині не все відбувається в Україні так, як уявляли і прагли загиблі герої Небесної Сотні, і так, як хотілося б кожному з нас:
- Пояснення завжди існують – реальні і такі... декоративні. Складно все це відбувається. Єдине, що не полегшує нашого життя, - це сусідство з Росією. Один із відомих українських політиків Володимир Горбулін у своїй недавній статті стверджує, що протиборство між Україною та Росією триватиме довго, оскільки Москва не бачить Україну незалежною державою, а територією, що має слугувати імперським інтересам Росії. Тому треба налаштуватись на довгу боротьбу за справжню українську незалежність та ідентичність, у тому числі культурну й політичну. Слід мати підтримку в Європі і світі – без неї було б дуже важко. А Європа залишається сама собою. Європейцям буває важко у повній мірі і від чистого серця, подібно до українців, сприйняти наші болі і проблеми. Треба шукати якісь компроміси, аби нас все-таки розуміли в Євросоюзі і не казали, що стабільна і демократична Росія – запорука розвитку всього Європейського союзу. Як на мене, то це перебільшення, адже Євросоюз може розвиватися достатньо самостійно.
Після завершення фільму слово надали координатору Громадської ради Майдану, до якої входить 156 громадських та волонтерських організацій України, Василеві Печку, щоб він поділився з присутніми своїми споминами про події дворічної давності і думками щодо сьогоднішніх українських реалій. Він уточнив, що Євромайдан фактично почався з масових виступів не в листопаді 2013 року, а ще в липні місяці того ж року з врадіївських подій через побиття міліцією молодих активістів. Василь Печко розповів, що покласти край пануванню кліки Януковича-Азарова можна було ще 1 грудня 2013 року, коли в Києві зібралося мільйонне віче на майдані Незалежності. Але через незгоду в опозиції та неготовність її деяких лідерів вжити силових методів ініциатива була випущена з рук протестувальників.
Як очевидець та учасник Революції Гідності Василь Печко багато розповідав про співвідношення сил між демонстрантами та правоохоронцями, суворі умови зими 2013-14 років у Києві, про те, що міліціонери та молоді військові міністерства внутрішніх військ часто-густо були полишені владою напризволяще без їжі й належного обмундирування на холоді, і через те близько тисячі чоловік із них, за свідченням медиків-волонтерів, мали серйозні обмороження кінцівок. Пан Василь говорив і про відоме протистояння у Маріїнському парку між сотнями Майдану з одного боку та підрозділами спецпризначенців «Беркуту» і загонами так званих тітушок з іншого:
- 18 лютого у Києві загинуло не сто людей. За нашою інформацією, у той день на площі Незалежності і Маріїїнському парку померло близько 700 чоловік... Чинна влада буде відповідати перед народом за спробу замовчати ці факти. Громадськість змусить її це зробити. Один із моїх побратимів, який ледве вцілів у м’ясорубці біля Верховної Ради, розказував, що там полягли щонайменше до півсотні майданівців. Так само на моїх очах із вечора проти ночі беркутівці вбили десь шістдесят чоловік...
Гість також розповів, як самовіддано відбудовували зруйновані барикади мешканці Києва, носили протестувальникам їжу, наповнювали пляшки з запальною сумішшю, замінювали сторожу на барикадах. Не обійшов він увагою і допомогу добровольців із західних областей та інших міст України. Звичайно, страх був у кожного з нас, пригадував Василь Печовський, батько 4-х дітей, про це думали всі, тому що могло статися всяке. Після цих подій на Майдані однодумці і побратими пана Василя дали собі слово, що докладуть усіх зусиль, аби зміни в Україні відбулися:
- Ми шукаєм варіанти, об’єднуємо науковців, шукаємо відповідні економічні моделі для розвитку України, ведемо боротьбу за очищення влади. На нашу думку, рух цей збільшується. Ми стаємо більш досвідчені і наполегливі на своєму шляху. Я переконаний, що ті, хто піде за нами, довершать нашу роботу. Українцям не буде соромно за свою рідну державу.
Василь Печко щиро подякував українській громаді за її допомогу історичній Батьківщині, пригадавши, як в Угорщині гостинно прийняли на відпочинок минулого літа до 700 дітей із України, за гуманітарні вантажі та шефську допомогу над пораненими бійцями АТО, які лікувалися в Угорщині.
Пізніше до виступаючих приєднався Юрій Кравченко. Голова ДОСУУ розповів, що він щойно повернувся з сербського краю Воєводина, де брав участь в українсько-угорській громадській акції «Діти України за мир в усьому світі». Її суть полягає в тому, що група дітей з України разом із своїми ровесниками тієї країни, де відбувається захід, коли діти зустрічаються з керівництвом зборів місцевих депутатів і краю, послом України в Сербії та послом Угорщини в Сербії а також на зустрічі з політиками Словенії у Любляні, щоб донести до них думку, що Україна потребує миру і підтримки сусідніх народів на цьому шляху. Інициатором цього заходу стали Почесний консул Угорщини в Івано-Франківську Василь Вишиванюк, посол Угорщини в Україні Ерне Кешкень за участю Фонду «Відродження Прикарпаття». Діти везуть з собою карти України, на які можна почепити паперові голуби, як символ миру і спокою. Мапи будуть розгорнуті у Києві на Софіївській площі у присутності європейських послів в Україні, відомих політиків та культурних діячів України. За словами пана Юрка, акція має гарні відгуки і її організатори планують поширити захід на інші країни Європи.
Наприкінці вечора слово отримав заступник голови облдержадміністрації Івано-Франківської області Ярослав Паранюк. Як колишній учасник Євромайдану і волонтер він пішов у владу, щоб допомагати у здійсненні реформ, яких потребують українські громадяни, у тому числі допомагати їм захистити рідну державу. Пан Ярослав розказав, що в їхній області налічують 252 учасники АТО, є багато поранених у боях і загиблі: - -- Ми започаткували нові соціальні програми. Намагаємось допомагати кожному, але як вчорашній волонтер усвідомлюю, що цього не достатньо і що такої допомоги потребують і наші хлопці на Сході України. Ми були є і будемо з ними, аж поки не закінчиться ця війна, щоб не гинули наші захисники, бо ми знаємо, як потім важко їх зустрічати дома... Хоча думками ми вже прагнемо бути в мирі. І тому знаємо, наскільки важливою є ця акція дітей, щоб і вони відчули, що за нього треба боротися, бо це є одна з найважливіших цінностей, яка тільки може бути у світі.
В.П.
