Вечір Сергія Жадана у Будапешті
Шанувальники творчості Сергія Жадана зустрілися з українським поетом і письменником 24 листопада на його першому літературному вечорі у Будапешті. Запитань до Жадана місцева публіка задала дуже багато. На жаль, знаний літератор із Харкова не встиг на всі з них відповісти. Але пообіцяв приїхати до Угорщини найближчим часом, щоб продовжити спілкування з угорськими читачами.
До Будапешта Сергія Жадана запросило національне самоврядування українців IV району столиці за організаційного сприяння відділення української мови й літератури факультету славістики університету ім. Лоранда Етвеша. На столиках для бажаючих прочитати або придбати книжки письменника з України розклали романи «Депеш мод» і «Ворошиловград» в угорському перекладі Ґабора Кернера будапештського видавництва «Європа», а також деякі українські видання письменника.
Деякі читачі зі знанням української мови перед початком зустрічі зізналися, що угорський переклад не зовсім коректно порівнювати з українським оригіналом, висловлюючи критику на адресу перекладача, який, до речі, на початку 2000-х років перекладав деякі твори Оксани Забужко та Юрія Андруховича. Проте до самої дискусії про конкуренцію літературних перекладів справа так і не дійшла, тим більше що і самі українські автори довідувалися про вихід своїх книжок в Угорщині вже, так би мовити, постфактум.
Література як об’єднавчий фактор
Хоча читачі в залі все-таки очікували почути від Сергія дечого більшого, ніж розмов на специфічні теми, непрямо дотичні до літератури. І він не розчарував, або й, навпаки, розчарував їх стосовно бачення суспільно-політичних процесів в Україні:
«Ви знаєте, насправді хочеться говорити і, мені здається, необхідно говорити дуже прості речі. Скажімо, що ми – одне суспільство, що ми – один народ, що ми далі залишаємося однією країною, що ми не забуваємо про цих людей, які там (на сході України, – ред.) живуть, що ми і далі не сприймаємо їх не як зрадників, а як співвітчизників. Можливо, це наївно звучить, але для людей, які там, живуть, це дуже важливо».
Поет розповів про свої поїздки звільненими від російських окупантів містами Донбасу. У них він дізнається багато цікавого, сумного, драматичного і трагічного від людей. «Торік ранньої осені я виступав у Лисичанську і запитав у читачів на зустрічі в бібліотеці, хто з відомих українських літераторів був востаннє тут на творчому вечорі. Вони відповіли, що востаннє там був Володимир Сосюра, це були десь п’ятдесяті роки минулого століття. Це чути смішно, але насправді все виглядає дуже печально. Адже це засвідчило про те, якою була культурна політика, як місцеві політичні сили Донбасу ізолювали цілий регіон від решти України», – зробив висновок Сергій Жадан. І саме тому, вважає поет із Харкова для цих людей, що пережили зміну влади, бомбардування, бойові дії і досі знаходяться в зоні високого ризику мистецтво і культура дуже важливі, не другорядніші від хліба електроенергії та опалення в будинках, роботи за умови мирного перебігу життя, коли, власне, й формується особистість людини
Сергій Жадан проти того, щоб поділяти громадян України на патріотів чи сепаратистів і вважає, що письменники своєю творчістю повинні працювати на об’єднання своїх читачів, а не навпаки.
Відповідаючи на запитання часопису «Громада», чому для Сергія Жадана важлива здебільшого соціальна література, письменник зауважив:
«Як письменник я намагаюся бути близьким не до соціальної теми, а до своїх героїв і читачів. Я маю розказати про ті речі, якими мої сучасники живуть, які їх хвилюють... Безперечно, це не лише якісь соціальні проблеми, не тільки політика, а це й певні особисті речі, теми, пов’язані зі стосунками, вірою, релігією, вихованням, іншими якимось аспектами людського життя. Ось моя остання прозова книжка «Месопотамія», вона максимально антисоціальна, вона саме про стосунки між чоловіками і жінками, пафосно кажучи, про любов».
Речник української меншини в парламенті Угорщини Ярослава Хортяні поцікавилася ставленням Сергія Бажана до зміцнення позицій російської мови в Україні. Поет вважає, що проблема не в загрозі російської мови, а в небажанні суспільства й держави займатися розвитком і просуванням української мови, ба більше: державна політика при різному керівництві у цій царині зводилася саме до заборони мови титульної нації. Тим не менше після Революції Гідності російськомовні українці змогли подолати психологічний бар’єр неприйняття української мови, зауважив Сергій Жадан, особливо це стосується молодшого покоління, яке легко переходить у побуті з однієї мови на іншу. За останні два роки в силу трагічних подій та через російсько-українську війну мільйони громадян України відчули тісніший зв’язок із своєю державою.
Голова ДОСУУ Юрій Кравченко запитав гостя, чи має творча інтелігенція України якусь чітку наступальну концепцію щодо відродження української мови. Сергій Жадан відповів: «Така концепція – це наші книги, наші пісні, наші фільми. А збиратися і щось виробляти?.. Мені здається, треба робити свою роботу, і якщо ти її робиш добре, якісно і щиро, це і буде найкращим показником». Однак він вважає, що не можна залишати без увагу і функції держави на теренах культури, яка має створити умови для того, щоб ці твори були доступні в бібліотеках, книгарнях, кінотеатрах у маленьких містах і селах країни тощо, тобто йдеться про пряму відповідальність держави. Сергій Жадан зазначив, що в Україні, на жаль, ще немає інформаційно-культурного простору, він повністю відданий сусідній державі.
Дискусія між поетом і читачами затяглася настільки, що ведучій вечора Наталі Коляджин довелося уривати її силоміць, щоб дати можливість гостю почитати свої поезії. Деякі свої вірші Сергій Жадан декламував у залі українською. Угорські читачі могли читати їх англійською. Звісно ті, які останню мову розуміють. Бела Новґраді, що приїхав на вечір з українським письменником із північно-угорського міста Шалґотар’ян не знає ні української, ані англійської. Ось які враження залишилися в нього від зустрічі:
«Я буваю час від часу на заходах української громади і мені завжди подобається. Нині мені було приємно бачити на обличчях українців, що вони сприймають поезію Жадана дуже глибоко, ніби насправді переносяться на рідну землю. І це мене дуже тішить як пересічну людину і читача».
Василь ПЛОСКІНА
