Слово – гартована зброя
Кілька рядків хотілося б черкнути з приводу того, як раділо українство, коли світ облетіла новина про те, що на недавніх парламентських виборах у Канаді до законодавчого органу цієї країни увійшло більше десяти українців. Мало того, двоє жінок зайняли посади міністрів нового уряду Канади.
Жінки, заздріть! Ось де позитивний приклад розвитку гендерної політики суспільства. Христя Фріланд стала міністром міжнародної торгівлі, а Меріенн Мігичук обійняла посаду міністра зайнятості, розвитку трудових ресурсів і праці, яка, до речі, свою присягу міністра закінчила словом «дякую». Такого в історії ще не було. Це не просто висока оцінка нації, а передовсім її відчутна вага у вирішенні соціальних і політичних процесів сучасного світу. Цього не помітити не можна, як і перших заяв депутатів парламенту Канади з приводу допомоги історичній Батьківщині у боротьбі з російським агресором. Так, Христя Фріланд, письменник, журналіст, член парламенту Канади вже вдруге, наголосила на посиленні економічних санкцій Заходу проти Росії. А Борис Вжесневський закликав світ відключити Росію від міжнародної системи SWIFT.
І як зреагувала на це Росія? А ніяк. Змовчала. Як і про те, як гнобить зараз українців, що живуть в Росії. Як закрили українську бібліотеку в Москві, цей список можна продовжити. Їм не хочеться й чути, що українці чимдалі здобувають авторитет і можуть серйозно вплинути на розвиток подій, які розгортаються зараз не тільки навколо України, а й у світі. Уявляю, скільки було б галасу, якби це росіяни пройшли до парламенту визнаної і прогресивної країни. А пропагандистський «шум» вони можуть створити та ще й майстерно. Про це моя подальша оповідь…
Будучи модератором Ялтинського економічного форуму, Христя Фріланд (якій росіяни заборонили в’їзд до своєї країни, назвавши її патологічною русофобкою) в одному з інтерв’ю сказала: «… я здивована, наскільки ефективною є російська пропаганда. Я думаю, що ми не бачили такої пропаганди радянського стилю ще з часів Радянського Союзу. А деякі з інститутів, які в нас є для боротьби з такого кшталту пропагандою, такі, як Радіо Свобода, Радіо Вільна Європа, атрофовані, і деякі наші інтелектуальні м’язи, які ми використовували для боротьби з такою пропагандою, теж атрофовані. Захід цим не займався, не протидіяв». «І я думаю, – каже вона далі, – що західні політики, західні журналісти мають працювати трохи важче, щоб намагатися дійти до такої моральної чіткості, щоб бачити російську пропаганду наскрізь».
Зауважу, що світ уже стривожений пропагандою країни-агресора і починає протидіяти цій величезній машині, але про це трохи нижче. Спочатку відповім на здивування Христі. Так от, радянсько-російська пропаганда нікуди не зникала, вона чаїлася у надрах ще не відмерлої системи, а тепер її воскресили у зв’язку зі справжньою боротьбою України за свою незалежність. Кремль не стерпів Майдану. І пішов у відкриту боротьбу. Бо без України йому ніколи не відтворити радянську імперію, про яку так мріє нинішнє керівництво Кремля. Оголосити офіційно війну Україні вони бояться, отже придумали собі міфічний проект «Руській мір», яким прикриваються і чинять його іменем терор в Криму і на Донбасі. А на допомогу у виправдання своїх чорних справ вони взяли СЛОВО. А, слово, як відомо, може лікувати, а може і вбивати. Слово – серйозна зброя. І «совецькі» пропагандисти, їх досвід досі живі. От вони і пустили в хід другу, після ракет, важку зброю брехні, викривлення фактів, виправдання своїх дій і не тільки в Україні, як показало життя. Бо, як кажуть, проінформований – озброєний. Але надважливо, якою є начинка цієї зброї. А тепер, давайте, розглянемо, чому російська пропаганда є дієвою. Досвід? Ніхто й не сперечається. Освічені журналісти і знання мов? Теж правда. Можна назвати ще декілька факторів, але давайте звернемось до головного: хто утримує всю цю надто величезну, розгалужену Імперію пропаганди зла? Диктаторська держава. В її руках всі ресурси: природні, фінансові, вона приватизувала й уми людей. Адже діє не тільки на світ, а й у себе всередині країни, постійно створюючи якогось зовнішнього ворога і мобілізує на боротьбу з ним своїх громадян. При тому, що переважна більшість росіян живуть дуже бідно, уряд Російської Федерації витрачає щороку 1,4 млрд. доларів на пропаганду. На тридцяти мовах ця складна і розгалужена система пропаганди подає викривлені факти і нав’язує кремлівське бачення подій у світі. Про те, що в Криму нема російських солдат, а якісь зелені чоловічки окупували український півострів, або ж ствердження того, що на Донбасі воюють солдати неіснуючих ЛНР і ДНР. Не кажучи вже про відомий і роздутий міф на взір «розп’ятого хлопчика» і те, що Надія Савченко винна у смерті російських журналістів.
Приклади можна продовжувати. Цілодобове повторення отаких штучно надуманих фактів, вигідних Кремлю, має на меті посіяти сумнів, плутанину, підозру до простих істин, до правди. Всеохоплююча робота російської пропагандистської машини, як всередині країни так і за кордоном діє, як стверджують аналітики, в 130 країнах світу і охоплює 600 мільйонів людей. Кремль наступає на правду, де тільки може, перекриває доступ до надійної і достовірної інформації.
А що може протиставити цій машині Україна, розтерзана війною, корупцією, спадом економіки? Держава проходить важкий шлях демократичного становлення і всі біди спливають на поверхню. І це – закономірно. Але від усвідомлення цього не легше. Хочеться все і відразу. Тому на цей момент держава не в силі створити систему протидії російській інформаційній отруті. Але в Україні слово починає бути вільним і його звучання не порівняти з російською брехнею. В Україні є багато талановитих журналістів, але катастрофічно не вистачає технічних ресурсів для поширення інформації в середині країни, не кажучи за кордоном. Друга проблема полягає в тому, що засоби масової інформації роздрібнені, часто дублюють теми, інформацію, а щось важливе натомість пропускають. Немає єдиної державної оприлюдненої через ЗМІ думки. Телебачення, в основному, знаходиться у приватних руках і озвучує те, що йому наказує господар чи група господарів. А це зазвичай – олігархи і вони диктують те, що їм вигідно. Часто через ЗМІ вони ворогують між собою. На щастя, українці критично ставляться до кожної інформації і виробили імунітет до сприйняття кожного слова. А це значить, що суспільна думка розвивається більш високими темпами, ніж ЗМІ. Люди дивляться, наприклад, програму певного телеканалу і коментують: «А – це від Коломойского? То він хоче насолити… тому». Або ж: «Так це ж газета руського інвестора, я їй не вірю».
А що за кордоном? Є такі країни, де про Україну і не знають, багато, на жаль, ще думає, що це частина Росії. Ми, журналісти, мусимо бути активнішими, виступати в міжнародних засобах масової інформації. Говорити правду. Бо ще й досі трапляється й таке, що журналісти, за гроші пишуть все, що їм диктують. На щастя, їх не багато. Це реалії. Але так іде становлення демократії молодого суспільства. Йому потрібно допомогти. І конче в інформаційній царині.
Світ уже стривожений. Ось останній приклад. Під час слухань в сенаті США заступник помічника держсекретаря США з питань Європи та Євразії Бенджамін Зіфф, звернув увагу на необхідності протидіяти російській пропаганді. Він, зокрема, сказав: «Державний департамент зосередив свої зусилля на підтримці незалежних ЗМІ, а також підкреслив, що журналістика є ключовим елементом у будь-якій демократії і вона, зрештою, повинна превалювати над дезінформацією і пропагандою». Ще більш конкретною дією стало недавнє Звернення Світового Конгресу Українців до єврокомісара Федеріки Моґеріні з приводу затвердження Європейським Союзом плану дій щодо стратегічних комунікацій з протидії російській дезінформації. Світ чимдалі глобалізується. І слово повинно об’єднувати людей і спільно протидіяти злу, насиллю, брехні. І кожен ( і не тільки журналіст) повинен нести високу відповідальність за кожне написане і озвучене слово у ЗМІ чи на лекції. Бо це велика моральна планка. До мене в редакцію INTELNEWS, часто приходили студенти-практиканти з інституту журналістики. Я завжди починала з того, що є 5 заповідей журналіста: перша – точно передати вислови, кого ти слухав, друга – правильно написати його ім’я і посаду, третя –вказати причину того, чому людина про щось каже, четверта –точне місце події і дату, і остання, п’ята і найголовніша заповідь –за яких свідків це відбувалося, щоб завжди можна було довести правду. Якось один хлопчина засміявся: «Це що, релігія?». Я відповіла коротко: «Це – святе». Бо як сказано у святому Письмі, що першим було Слово і Слово було Бог. Коментарі тут зайві.
Маргарита ЛУКЕЧА
