Незагойна рана пам’яті
Голодомор на прекрасній і родючій українській землі… Його страхітливі жнива… Знищення мільйонів українських синів і дочок...
Ця рана болітиме нам ще довго.
Щоб не забували.
Щоб знали, за що страждав наш народ і які жертви поклав на олтар свободи і незалежності.
Щоб дивилися на своїх дітей та онуків з надією, як вони повиростають на піснях і казках наших пращурів. Тому що у них є достойні нащадки. І ще тому, що Україна в нас одна – нероздільна, квітуча, стоголоса і щаслива в колі своєї вільної і нової родини. І всі ми, від малого і до великого, любимо її!
З кожним роком у нашому суспільстві меншає свідків, які пережили Голодомори 1921-1923, 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр. Але щороку в останню суботу листопада все свідоме українство відзначає День пам’яті жертв Голодоморів в Україні.
Згідно зі вже усталеною традицією, 29 листопада Державне самоврядування українців Угорщини та Товариство української культури в Угорщині провело у Будапешті ряд поминальних заходів на вшанування пам’яті мільйонів заморених штучним голодом наших краян.
Того дня вінки від імені Державного самоврядування українців Угорщини поклали до меморіального знаку з написом «Голодомор 1932-1933 років в Україні. Пам’яті мільйонів невинних жертв геноциду», що встановлений у Меморіальному комплексі «Gloria Victis» ("Слава переможеним") містечка Чомор.
По тому вшанування пам’яті жертв Голодомору відбулося біля Меморіального знаку жертвам Голодомору в Україні на майдані Петефі у Будапешті.
Учасники зібрання, зокрема депутати Державного та місцевих самоврядувань українців з міст Ваца, Ніредьгази, Варпалоти, Будапешта, дипломати посольства України в Угорщині та угорські шанувальники української культури взяли участь у панахиді, яку відправив панотець Веніамін з Мукачева.
Коротку промову до присутніх виголосили голова Державного самоврядування українців в Угорщині п. Юрій Кравченко, речник української меншини в парламенті Угорщини, голова Європейського конгресу Українців та голова Товариства української культури в Угорщині п. Ярослава Хортяні та Тимчасовий повірений у справах України в Угорщині п. Михайло Юнґер.
Голод сам по собі жахливий, але коли він організований, рукотворний, то стає страшною зброєю придушення і нищення, справжньою косою смерті, йшлося у промовах виступаючих. За їхніми словами, у роки першого голодомору 1920-х років більшовицький геноцид був випробуваний не на повну силу, але виявився дуже ефективним засобом пускання крові нескореному народу. На повну ж потужність він запрацював у період найстрашнішого, другого голодомору 1932-го – 33-го років.
За ці голодомори, наголошували промовці, а було їх в Україні штучно вчинено аж три, від голоду та на засланні загинуло до 5 млн. дітей. Доля тих, хто вижив, була нелегкою. Тривалий, а особливо примусовий голод калічить людей як фізично, так і духовно, і дуже важко визначити, що страшніше. В їхніх тілах на все життя огніздилися недуги, а в душах страх, зазначали з уст керівники ДОСУУ і ТУКУ та інші достойники.
Ще донедавна уста свідків були скуті мовчанням, бо до самого кінця радянських часів сама згадка про голодомори була заборонена під страхом тяжкої кари, підкреслювалося в одному зі звернень до учасників жалобної акції. А ті, що жили в 1932-1933 роках, хотіли всього-навсього вижити. Мільйони людей тоді не могли навіть цього. У них забрали їжу, щоб убити голодом. У батьків наших батьків хотіли забрати пам’ять – їм забороняли згадувати про Голодомор, ішлося у виступах.
Та знайшлися ті, хто не міг мовчати. Передовсім – це заслуга української діаспори, яка зберегла і донесла до світового загалу пам’ять та документальні свідчення про цей страшний злочин проти українського народу, було сказано на завершення поминальної церемонії.
Відтак відбулося покладання вінків та колосків, перев’язаних траурними стрічками до меморіального знаку жертвам Голодомору. Учасники церемонії, запаливши свічки, хвилиною мовчання вшанували пам’ять невинно загиблих.
Завершальна частина поминальних заходів відбулася в Центрі української культури, де пройшов концерт-реквієм. На ньому у виконанні українських музикантів Софії Лайгут та Наталії Герети прозвучал адажіо мі-мажор Вольфґанга А.Моцарта та етюд-картина соль мінор Сергія Рахманінова.
Поезії про Голодомор прочитала художній керівник Українського національного театру в Угорщині Олександра Корманьош. Завершився концерт-реквієм піснею «Свіча» на слова Богдана Стельмаха та музику Мирослава Скорика у виконанні молодої української співачки Дьонді Бірток.
Сьогодні ми можемо те, чого не могли попередні покоління українців – прийти в День вшанування пам’яті жертв голодомору на пам’ятний захід у своєму місті і відкрито поставити свічку. «Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам'ять... »
Ігор Шипайло
