ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Сила слова – і передусім Божого – захована у глибинах нашого справжнього єства, у найтонших структурах людської душі. На підсвідомому рівні ми про це знаємо всі, але рідко думаємо на цю тему, воліючи радше мати справу зі звичними речами, які може побачити око, почути слух чи визначити якийсь із наших органів дотику. У надприродну силу слова чи думки віримо неохоче або жадаємо беззаперечних доказів його існування і конче одразу ж. Ми звикли до свого людського «я» і не завжди впевнені, що Творець наділив нас і суттю Божественною.
Тим не менше на початку Святого Письма у книзі Буття про створення світу читаємо: «І сказав Бог: «Хай станеться світло!» (Буття: 1. 3) І сталося світло. І сказав Бог: «Створімо людину...». І Бог на свій Образ людину створив... як чоловіка та жінку» (Буття: 1. 27)
Добрий наш Батько і Творець, обходячись без жодного знаряддя праці чи технічних механізмів (у звичному для людей сенсі), одним лише словом створює Всесвіт і людину. Сказане Богом матеріалізувалося, ожило, почало рухатися, існувати власним життям.
Божі слова несуть завжди колосальний заряд позитиву, навіть якщо людині з різних причин це і видається навпаки. В Божій природі ми бачимо різні-прерізні дива. Наш людський розум буває заслабкий збагнути до кінця містерію Божих діянь. Не раз нам доводиться тільки дивуватися Божому задумові щодо того, що стається довкола нас чи безпосередньо з нами.
Найдопитливіші з нас, що не зачерствіли душею, не вгавають вчитися все життя, удосконалюючи свої здібності, збагачуючи себе духовно й осягаючи науку любови жертвувати заради дітей, батьків, ближнього, громади, народу, людства, а через це і наближаючись до Бога. Людина вже з юного віку намагається йти до ідеалу в тому розумінні, як його Бачить Бог. І нерідко Він випробовує людину на цьому шляху, перевіряючи її на твердість намірів, відданість меті, спостерігаючи з турботою, чи не зіб’ється людина на манівці, а чи доведеться їй знову засвоювати усі уроки життя з самого початку...
Людина не раз доводила, що є навдивовиж упертим створінням і дуже послідовним у потуранні своїм людським пристрастям і згубним звичкам, і навпаки – стає геть млявою і маловірною, коли йдеться про засвоєння чеснот, які несуть спасіння душі. Але коли попри всі труднощі випробувань ціль дійсно досягнута, душа людська з’єднується з Богом. І тоді наші земні страждання, наша тяжка душевна праця не здаватимуться нам абсолютним злом чи виключним добром, тому що за великим рахунком вони невіддільні одне від одного а за різних життєвих ситуацій буває навіть міняються місцями.
Та якщо в душі достатньо є нерозтраченої любови, вона буде мудро ставитися до свого земного досвіду, без нарікання і спротиву приймаючи Божий задум. І, можливо, тоді він, нарешті, відкриється людині. Хтось відчує свою близькість до Бога на початку життя, а дехто збагне цю істину тільки перед смертю. І в цьому теж є свій сенс, бо двох однакових людських доль не буває, інакше людський світ перехнябиться і зникне підтримувана Творцем рівновага. А цього Він ніколи не припуститься.
Часто людина тяготиться бути на самоті, тому що в нашій природі закладена потреба спілкування, необхідність жити у суспільстві. Саме завдяки спілкуванню ми відрізняємось від тваринного та рослинного світу. Однак бувають хвилини, коли хочеться затулити вуха від почутого. Виявляється, словом можна завдати душевний біль іншій людині а можна навіть і вбити. Люди розкидаються словами ліворуч і праворуч, часто-густо не усвідомлюючи, яку силу вони несуть у собі – позитивну чи негативну. Одні слова лічать, інші калічать...

Слово – генетичний код

Церква чи не єдина інституція, де знають справжню вагу слова і борються за те, щоб воно проявляло свою живу і благотворну силу в суспільстві. Але й учені мужі також виявляють жвавий інтерес до цієї теми. Доктор біології Іван Борисович Белявський завдяки наполегливій багаторічній праці пробував з’ясувати, яким чином на людський організм впливають не тільки блоки інформації, але й прості односкладові слова. Виявляється, що кожне вимовлене нами слово дуже сильно впливає на наші гени. Результатом дії слова через якийсь час стає не просто передання видозмінних генів нащадкам, але і зміна власного генетичного коду людини щодо старіння, перебігу і терміну життя.
Кожне вимовлене нами слово несе енергетичний заряд, і саме ці слова впливають на наші гени, зберігаючи молодість чи наближаючи старість. Потрібно також знати, що лише одне лихе слово з брудної матірної лайки призводить до швидкого старіння і різних болячок, тобто люди вбивають самі себе навіть без пістолета.
Зазирнемо трошки в історію. А справді: звідки ж узялися так звані матерні слова? В одному з найперших словників давньогрецької мови, слово, що починалося з літери «б», означало жінку-блудницю, і вживалося нарівні з цензурною лексикою. Пояснювалося як похідне від слова «блуд». У цьому вигляді поняття перекочувало до давньоруської бесіди ненормативного ужитку. Насправді ж тут трапилося непорозуміння. Адже на Русі, ще до поширення письмен на пергаменті з Візантії, віддавна користувалися берестяними грамотами. Згадане нібито грецьке слово там теж зустрічається, щоправда означало воно ім’я демона, якого з незапам’ятних часів знали поганські племена східних слов’ян. Цей демон чоловічого роду в уявленні язичників карав жінок за розпусту. Через те чимало слів сучасного російського мату мають, так би мовити, демонічне походження. Вживаючи матюки, ми реально впускаємо демона в наше життя. А він вже не забариться проявитися в ньому належно. Тож чи варто ризикувати душевним спокоєм? Про це варто добре поміркувати.
Взагалі, дослідники помітили, що в українській мові практично відсутні слова-матюки. Один французький мандрівник, перебуваючи на Запорізькій Січі, заповзявся скласти словник української лайки. Але знайшов усього шість лайливих виразів, із яких найгіршим було «ах ти, собака!». Різкі і брутальні лайливі вирази нерідко перекочовували до нашої мови з інших бесід. Те, що ґанилось в інших суспільствах, українці брали собі. Але якщо народ є носієм слова, то нехай воно відповідає нашій культурі, фольклорній творчості. Руйнівне треба відкидати, а животворне вживати якнайчастіше, адже сказавши добре слово, з яких відомо силу-силенну, ми несемо посмішку і любов до своїх осель і жител наших ближніх. Емоції – справа миттєва. Коли нас переповнює радісь, поділімося нею з іншими. Нервуємось, відчуваємо гнів – загнуздаймо їх стриманістю. Не зважаймо на те, що інші впиваються своєю лайкою чи гудять все довкола.
Шукаймо джерело світла і душевної втіхи у Христі, нехай Спаситель буде нашим найліпшим співрозмовником. З ним поговоримо про будь-що й отримаємо відповіді на найтяжчі питання. Перед Христом сховається вся хитро-мудрість цього світу, всі знання і винаходи, бо через Нього отримали все це у своє користування люди. Христос здатен повернути плин наших думок у добре русло.
Ви скажете, а хіба це можливо у нашому світі, де ллється кров на війні, морально деградують цілі суспільства, діти вбивають батьків і навпаки, стаються зради в сім’ях, шириться наркоманія, росте зневір’я. І все-таки ми не повинні дозволити, щоб наші душі зачерствіли і щоб ми відмовились чинити добро одне одному. Ми повинні йти за Христовою любов’ю, як за дороговказом.
Христова наука проста – погляньмо на методи, якими він оздоровляв тогочасне суспільство, - словом. Тільки словом. Він говорив: «...Іди в мирі... не гріши, ...встань і ходи, ...прощаються тобі твої провини... віра твоя спасла тебе». Ці та інші слова заряджені такою цілющою силою, від якої каліки ходили, сліпі ставали зрячими, глухі чули. Христос не вдавався до жодних відомих на той час лікарських знарядь чи засобів, хоча, можливо, й міг би. Але він добре знав, що морально хворе суспільство лікується тільки любов’ю, добрим словом, утішною новиною.
Суспільство ІІІ-го тисячоліття ще більш потребує таких ліків. Але європейський світ зараз сповідує, на жаль, інші цінності, його спокушують другі принади, що ведуть до прірви. Христос та його вчення все менше хвилюють нас...
Слово мудре – річ серйозна. Хто ним володіє, має в руках велику зброю. Колись у великих філософських школах навчали красномовству, не базіканню, а саме вмінню мудро і добре говорити, а передусім і мислити, мусив кожен, хто хотів стати філософом чи юристом.
Святий Іван Златоустий, названий так за свій особливий дар доносити до людей Христове вчення, уклав святу Літургію, монаші устави, молитви. Його устами сотні тисяч поган були навернені до Христа. Такою була сила слова цього святого, підкріплена вагою Божої правди.
Святий Павло теж знав дію цього закону, кажучи, що нехай твоє слово буде так, так або ні, ні, бо все інше від злого. Українцям добре відоме прислів’я: мовчання – золото. І не даремно: велемовні бесіди не мають жодної сили. Цінність слів у їхній стислості і вагомому змісті.

Марія Втерковська,
релігієзнавець, психолог