«...Пані Валентинко! Четвертий рік минає від нашої чудової зустрічі...» – читаю в листі, який несподівано отримала в березні цього року. Починаю крутити «веретено пам'яті»: Україна, місто над Ужем... Живописне полотно гір, історія краю, поезія, пісня... Осіння хвиля літературного фестивалю «Карпатська ватра»... Міля Лучак... Загадкова жінка – небагатослівна, ввічлива, делікатно-стримана... Виділялася серед присутніх якоюсь таємничістю, притаманною людині багатій життєвою мудрістю. Притягувала до себе ще не збагненною тоді енергетикою – й водночас здавалася недоступною. Воно й не дивно: адже в ній закладено цілий світ окремої Планети, ще не вивченої й до кінця не пізнаної. Дивовижний світ її чудо-поезії не схожий ні на чий інший і саме тому – особливий. Її творчість охоплює нескінченний спектр існування Всесвіту, висвітлює ідею органічної цілісності світу – у відповідності зі Старим і Новим Завітами Біблії. Міля Лучак читає час, осягаючи неосяжне: вбирає своїм єством життєтворну енергію Космосу і, пропускаючи крізь відчуття, трансформує в Слово... Простір її думки – багатовимірний і всеоб'ємний. Адже в неї своє відчуття простору й часу, своє світобачення – яке виходить за межі звичних уявлень і понять...Її натхненне слово не просто торкається таємниці початку Кінця, а й пропонує сучаснику картину цілісної й істинносущої світобудови, в основі якої – філософія, наука і релігія... Поезія М. Лучак – ніби сніп світла: з бездонності Космосу – в глибини земного буття, – що балансує на межі вже відкритого й іще непізнаного, зрозумілого й незбагненного, доступного й недосяжного... Вона схожа на шлях невідомої Комети, в якої – своє, ні на кого не схоже обличчя, свій особливий зміст, своя (ще не вивчена) орбіта й непередбачена траєкторія польоту. Спалюючи себе, вона неодмінно залишає свій слід – як невичерпне джерело досліджень і пошуків. Але сама істина назавжди залишиться – в ній...
У творчості Мілі Лучак нарівні з філософсько-релігійною тематикою, присутня й суспільно-громадська. Це – хід історичних епох, еволюція земного життя, міра людських цінностей і висот. Відстоюючи свою позицію в слові, поетеса сприяє збереженню української мови на шляху розвитку української державності, вболіває за долю рідного народу і нації:
«Наша нація / Завжди на хресті / Ми щит / У серце якого стріляють / Всі доби».
Творчий простір М. Лучак не залежить від норм і стереотипів. У неї своя сюжетна лінія, свої образи й поняття, своє відчуття мови, свій стиль письма. В цьому її індивідуальна неповторність. Її слово – це рух, у якому власні відчуття навколишнього передаються крізь призму часопростору... М. Лучак – поетеса від Бога, тому й формо-зміст своєї творчості прийняла – як належне. Адже справжній поет не «мудрує», відшукуючи слово-рими, а, за її словами:

...Записує сказане Богами
На канві слів пророчих
Позичених від Них
Він виконавець пісні
Що з-над космосів добіга
Для пера поета...
Поетеса пробує донести до читача ту істину, яку пізнає в муках творчості – зізнаючись, що стала «жертвою Музи»: Я у в'язниці / Музи / Усі брами закрила / Мені / І ключі вкинула до океану... Разом з тим, вона вдячно прийняла нелегку ношу, довірену їй Небесами... Бо ж поезія – то її покликання, її доля... Її Хрест. Натхненне слово М. Лучак несе інформацію, попереджує, застерігає... Вона – пророк нашої епохи, голос якого часто наштовхується на скалу непорозумінь: адже незрозуміле, як відомо, насторожує, лякає, а можливо, й відсторонює:

Я на Скалі одна
Відкопую давнину
А тут смерчі шаленіші шалу
Сади ламають і дуби
Димарі зірвані в конвульсіях в'ються
Хатини кульгавими стали
Безвіконні і бездверні
Очима синьо-сірими у чорноті
Спасіння благають
Там предки...
А я на Скалі одна...
Міля Лучак народилася 1 серпня 1937року в с. Війську неподалік Перемишля. Під час війни жила в Німеччині, куди були вивезені на примусові роботи батьки. Після повернення, в 1947 році разом з родиною була вислана в рамках акції «Вісла» на Мазури, і до 1985 року проживала в містечку Оструді. Закінчила Варшавський університет та післядипломні студії в Києві. Працювала методистом з української та російської мов. Брала активну участь в житті української громади в Польщі. Друкувалася на сторінках газет УСКТ «Наше слово» та «Наша культура», в «Українських календарях» та альманахах, а також у літературних виданнях України, Румунії, Німеччини, США, Канади. Її поезія сприяла збереженню рідної мови й національної культури в Польщі. У 1963-1980 роках за політичні погляди була позбавлена можливості друкувати свої твори й висловлювати громадську позицію. Зараз живе в Перемишлі, друкується у виданнях української діаспори, продовжує співпрацювати з альманахом «Український літературний провулок» (Польща) та видавництвами інших країн, в тому числі й України: таких, як «Дзвін» (Львів), «Прапор» (Харків) та ін.. Компенсацією за довготривалу «творчу ізоляцію» стала низка публікацій і збірок: «Любов і Мир» (Варшава, 1984), «Дітям» (Варшава, 1987), «Нехай прийде царство Твоє» (Львів, 1988 – у перекладі польською мовою), «Ти ще повернешся до мене, сину» (Львів, 1995), «Апокаліпсис або ознаки кінця світу» (Білосток, 2001). Поезію М. Лучак представляли відомі польські перекладачі, зокрема Ромуальд Мечковський , Ян Леончук та проф. Флоріан Неуважний.
Наступним етапом творчості поетеси є цілий ряд двомовних збірок, виданих у Перемишлі в співавторстві з поетом і перекладачем Мар'яном Горбачеком. Це «Розмова з Богом» («Rozmowa z Bohom» 2004), «У космічних просторах» («W kosmicznych przetworzach», 2008), «Комета Любові» («Kometa Miłości», 2009), «Листи до Неба» («Listy do Nieba», 2009), «Останній танець» («Ostatni taniec», 2010) і «Furor poetiсus» (2010). Нещодавно побачила світ ювілейна збірка «75 віршів» (бібліотека Перемишльського ОУП), поява на світ якої, за словами письменника й перекладача Тадея Карабовича,– це чергова можливість «показати творчий силует поетеси та підкреслити, яку важливу роль має її творчість для українського середовища в Польщі».

Furor poeticus
Тридцять в одномить
Принесла Муза віршів
Зі слів Космосу і Землі
Своєрідних доброзичливих і жорстоких
Глибоких як архаїки часи і стоокеани
Чимало ран нанесено душі
Зупини Господи!
Зупини мій час у Музі
Або добав вогню
А тоді на дуель піду з нею
Хоча талант безсмертний
Лише поет може загинути
Від його меча

***

Лерка*
Листки паперу
Слова накошені
Нажитим
Що мені різьбити
Планету сонць червонорожу
Чи... Галактику
Де зорі мов сливи
Обтулили
Її груди
Чи у вогнях вогні і більш
Нічого
Ні!
Піду по коромисло
Набрати води
У підхату кошлату
Від стріхи

***

На широких шляхах
Якийсь слід на слідах
Залишавсь стороками
І хоча у кожну мить
Проїжджають туди
У ночі і дні новолюди
Колясами рідноїздами й авто
А слід все одно новородиться
Кожен час і кожен вік моделював його
Але він воскресав все одно
І тепер серед трав
Розланцюжений народ
Дивохрест відчитав
– Релікт...
– За Україну!!!
Забичованих могил
Прапрадідів

***
...Лучакам
Український хліб
Пахне росами і пшеницею
Що серпили наші прадіди
І волошки з маками росли
На грудях чорнозему
Що пах городами і садами
В обіймах калин
У кольорах видимих і затаєних
– Богами
І так насущний
Що у молитвах живовічний
Під Вашими руками
Прийшов Україною... степом і Дніпром
У хату Христову
– Доброта Ваша мов сонце гріє
Як папороті квіту
Шукати треба подібного роду
А хліб Ваш у нашому єстві

***

Із залишок біографії роду
І народу історії
Збудую храм
Залишки правди святої
Іконостасом поставлю у ньому
І молитись буду
До Богів
Удень по три рази
Нехай воскресне підвалинами
Епосі нашій Правда Право-славна
Від Русі Київської
І князів ... часів

***

Картка замученого дня
Так нічого й не сказала мені
Як стіна без ікон
Як пень що згинув
На війні з сокирами
О! Молитви!
Входіть в уста книг
Щоби не зник
День пам'яті

***

Я бачу Сибір інколи
Як трясовину
Що досяга вени океану
Там сліди!
Там досі сліди мук
Саркофаг для досліджень археологів
Там книги недописані істориків
Поеми натхненних поетів
Але треба від наук
Нових цифр
І літер незнаних
Щоби світи енциклопедію склали –
Перестороги

***

Я повертала до Вас
Хвилями озер Мазурської землі
Що у числі тисяча
Не містить
Біографія їхня
Я повертала у час кожен
З лелеками чайками
Лебідками срібнобілими
Удень і вночі
Коли спали люди і земля
Я повертала кожною епохою
Але круки й орли
Завертали нашестям з доріг
Доки не переміг
Мій час
З роками у боротьбі
Що вороги запеклі
Мені дарували

***

Невже не по тих нотах молюся
Чи гамою нагрішила
Що не чуєш мене коли у нічниці
Уже три роки у віках
Молитви нові Тобі молитвую
І питаю... як планети густі стіни –
Пройти
І ницьма впасти
Щоби Ти схотів відкрити карцер його –
Сина єдиного мого

***

Хоча вбивали мене епохи
Я визнавала лише аксіоми
Хоча у келіях між скелями стояла
Темнішими стоночі
Я аксіоми писала буквами вічними
Аж в однодень прийшла ніч
Висохло чорнило
Папір ув'язнили
І вогню сили хотіли вбити
І мене у домовину покласти живою –
Я обдурила... один раз
У житті... на користь собі

***

Заплакана квітка
На підлозі
Потрощена ваза
У невоскресі
І кров білої води
Що пила доброчесна
Троянда
У рожевій тозі
А у душі
Думки застиглі
Хтось стукає...
Йду закрити
Усі двері
Планети

***

Я знову загубила час
Поламані дні розпоролись
Години заштопані
Розійшлись як хвилі на воді
Але у саді – калини рвала
З Тобою –
Чужому... холодному саді
Як підвали колумбарію

***

Розбудимось у сні
Або ні!
Підемо снами по стежках астероїдів
Що сонце обійма
А вони танцюють навколо нього
А ми між часом існувань
В очікуванні Христа
Для вічності життя
У парі

***

Я втратила Планету
Любові
Що подібна була до Землі
Там айстри золоті цвіли
Лелеки грали на скрипках крил
Степ цвів трояндами
Соснами пахли ліси
Був Ти...
Була Я
А поруч хата заплакана моя
І Бог
Що благословив
Рід
Аж до дня
Коли любов моя
Мов удова
Одна...
У чорноперстень
Одягла вік кінця

***

Хтось грає
Хтось чаклунсько грає
Але хто
Над ріку біжу босонога
Бо серце тріскає
Аж єство кричить
Так хочеться обняти цей голос
Та уста цілувати без зупину
Скрипці що ридає
І до хати узяти
На вік надвечірній

***

Липень осінню стає
Треба палити у печі листопадовій
Ранок мов грудень
Що рос не знає
А вечір у рукавичках
Прощає дні
А тепер нові рокопори
Крокують до Землі
Як тіні дві у темночасі
Непізнані людьми
Будуть роки
Трипорі
Двіпори
Аж по... час кінця
З подертим односонцем
Зірками у скороченні
Місяцем голим як камінь

***

Бачу дно Землі
У першоері
Чую серце велике
Що б'є дзвоном
Усесвіту
Лежать черстві верстви
Поколінь
І тінь епохи
Кістяками... черепами людства
– Як тяжко
З мертвими
Ерами
Монологом
Розмовляти

***

Сузір'я Ліри
Чумацький Шлях
Поруч
Вега
Яскравозолота
Зорезірка
Північної півкулі неба
І я...
Найменша у космосі
Розгублена
Розхристана у думках
Ламань епохи
У кулі мозку
Єство у лахмаї
Немає лампади
Ні прапредків
Портретів
Десь заподіялась... книжка-записка
Немов одержима
Читаю камінь за каменем
Що у пам'яті...

А я, в свою чергу, така ж «розгублена й розхристана в думках» – читаю рядок за рядком світ-космос її душі. Мене поглинає нестримна стихія слів, фарб, образів. У магічній словоформі поезії М. Лучак – і пульс давновимерлих епох, і сіль земного тяжіння, і невичерпна сила життя. Заглиблюючись у простір її думки, що балансує в надчутливій площині метафізичного світу, я відкриваю для себе інший вимір, в якому гармонійно поєднується надпотужна енергія Космосу й божественна природа людини. Та осягнути горизонти творчої палітри поетеси виявляється далеко не просто. Щоб її зрозуміти, треба прожити вічність... Я ж тішуся тією миттю, що затрималася в моїх долонях, – листком паперу, списаним від руки:
– ...Була б дуже рада, коли б могли приїхати до нас літом, – приємно лягає на душу її щире запрошення... – Перемишль гарне місто.
Незнайоме тепло пропікає мої долоні, розливаючись по всьому тілу... Обривається умовна нитка, натягнена між полюсами наших душ. Я відчуваю в собі те незбагненне безмежжя Всесвіту – який є у кожному з нас... І світло в душі – наче розчерк Комети... Це був дотик її миті до вічності мого дня: своєрідне посвячення в таємницю її існування.
...Поміж нами кілометри доріг і закордонена в часі рідна земля... А над нами – бездоння неба, Чумацький шлях і міріади невідкритих зорь, що вселяють надію...

Валентина Зінченко-Параска

P. S. Я, в свою чергу, також рада бачити Вас в Угорщині, яка стала для мене другою домівкою... Люблю Будапешт, який називають перлиною Дунаю. Живу в невеличкому містечку, що тулиться до підніжжя мальовничих гір... А душа «прописана» у дворі – в якому відплакала свій вік стара верба, вкорінилися мальви, щороку буйноквітне бузок і проростає в життя привезена з України калина...

* Лерка – інструмент для нарізування різьби.