ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНИКА БЛАЖЕННОМУ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКУ ОМЕЛЯНУ КОВЧУ

11 травня на Львівщині за участю Глави УГКЦ Святослава Шевчука і понад тисячі священиків та ієрархів відкрили пам’ятник Омеляну Ковчу, греко-католицькому священику, який у часи Другої світової війни рятував євреїв, за що був ув’язнений і загинув у концтаборі Майданек.
Всеукраїнська Проща, Архиєрейська Божественна літургія та освячення і відкриття пам’ятника Блаженному Священномученику Омеляну Ковчу за участю Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава пройшла 11 травня 2012 року в місті Перемишляни. Участь у прощі взяли понад тисяча священиків з усієї України. «Його життя – це постійне вмирання для себе, а життя для інших, остаточно для Бога», – сказав у промові Глава УГКЦ Бл. Святослав (Шевчук).
Проща відбувалася в Перемишлянах одночасно у двох храмах – церкві Миколая, де о. Омелян Ковч був парохом, і у новому храмі Св. Володимира і Блаженного Омеляна Ковча. У храмі Миколая глава УГКЦ за участі єпископів відправили молебень, затим у церкві Св.Володимира розпочалася проща духовенства і духовне чування під проводом єпископа-помічника Львівської архиєпархії владики Венедикта (Алексійчука).
Опісля на центральній площі міста Перемишляни відбулася Божественна Літургія. Далі – посвячення пам’ятника блаженному священномученику Омеляну Ковчу і церемонія урочистого відкриття скульптури. Виступили свідки життя Омеляна Ковча – Леопольд Козловський, диригент Краківської філармонії та Іван Пуглевич, представник Посольства Ізраїлю Світлана Тяпіна, Генеральний Консул Республіки Польща у Львові Ярослав Дрозд, письменниця Марія Матіос, заступник голови Комітету із вшанування пам’яті блаженного священомученика Омеляна Ковча Іван Васюник.
«Я би хотіла, щоб у світі кожне добро, як і кожне зло, було назване. Також вірю в те, що кожен сам обирає, ким стати. Я пишаюся Омеляном Ковчем, людиною прикладу, людиною добра», – сказала відома письменниця Марія Матіос.
Проект 2,5-метрового бронзового пам’ятника Омелянові Ковчу виготовив скульптор Володимир Одрехівський у співавторстві з архітекторами Олександром Яремою, Олександрою Лібич, Денисом Белюхом та Олександром Матушковим. Кошти на цей пам’ятник дали близько 30 жертводавців – представники різних народів, люди різноманітних релігійних конфесій, з різних куточків України. Зокрема, пожертвували на будівництво пам’ятника представники єврейської громади.
О. Омелян Ковч босоніж стоїть на гранітній плиті, яка символізує землю, зокрема концтабору Майданека з хрестом в руці. «Ми хотіли, щоб пам’ятник був духовно величним і водночас скромним та лаконічним за формою, яким було життя о. Омеляна», – розповідає заступник голови Комітету із вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча Іван Васюник.
Для проектованого пам’ятника використано п’єдестал з гранітних нешліфованих блоків. Верхня брила у вигляді дуги зі словами отця Омеляна – «…Тут я бачу Бога – знову Бога, який однаковий для всіх…», – повернута до Хреста, щоб сформувати у відвідувачів бажання поклонитися священномученику зі словами канонічної молитви до Бога про дарування душі мученика блаженного спокою і вічної пам’яті про його ім’я в серцях живих.
Комітет із вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча

Додатково: біографічна довідка

Отець Омелян Ковч

Отець Омелян Ковч щиро вірив у Бога та ніс свою віру людям, сіяв зерна терпимості, толерантності та порозуміння у змучену багатолітньою окупацією українську землю. Будучи щирим християнином, греко-католиком, Омелян Ковч умів долати конфесійні та релігійні поділи. Він був українцем, але вмів розуміти й любити інородців та представників іншої віри. Ризикуючи власним життям, отець Омелян рятував українців та євреїв з нацистських катівень. Заради них він пожертвував собою. Останні трагічні сторінки його життя явили світові приклад виключної самопожертви заради ближнього.
Навіть у пеклі концтабору Майданек в’язень номер 2399 знаходив слова любові, християнського милосердя та надії для кожного: «Тут я бачу Бога, єдиного і однакового для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони моляться. Моляться різними молитвами, але чи Бог не розуміє усіх мов?» Омелян Ковч помер 25 березня 1944 року в Майданеку.
У 1999 р. Єврейська Рада України присвоїла отцю Омеляну Ковчу звання «Праведник України». 2001 року у Львові Омелян Ковч був беатифікований Папою Іоаном Павлом ІІ. Восени 2008 р. Синод єпископів УГКЦ проголосив Блаженного Священномученика Омеляна Покровителем душпастирів УГКЦ. Для цього, згідно з постановами того ж Синоду, 25 березня 2009 року було проведено прощу духовенства УГКЦ до Музею на місці колишнього концтабору в Майданеку (Люблін, Польща), до місця мученицької смерті священномученика Омеляна, щоб прийняти прах блаженного для виставлення його у катедральних соборах кожної єпархії та екзархату. Там було відкрито таблицю пам’яті Блаженного українського священика Омеляна Ковча.
24 квітня 2009 року в Києві на території будівництва Патріаршого центру УГКЦ відбулося урочисте проголошення бл. свщмч. Омеляна Покровителем душпастирів УГКЦ. У святі взяли участь Архієпископ Іван Юркович, Апостольський Нунцій в Україні, усі єпископи УГКЦ з України, єпископи РКЦ в Україні, майже триста священиків з різних куточків України, члени дипломатичного корпусу, миряни.
http://maidan.org.ua/2012/05/vidkryttya-pamyatnyka-blazhennomu-svyaschennomuchenyku-omelyanu-kovchu/

В’ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ – ІДЕОЛОГ НАЦІОНАЛЬНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.
В’ячеслав Липинський

Липинський В’ячеслав (Вацлав-Вікентій) Казимирович – видатний український державний і політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, дипломат. У цьому році виповнилося 130 років від дня його народження.
Народився В’ячеслав Липинський 18 квітня (5 квітня за старим стилем) 1882 року в селі Затурці (нині Локачинського району) Волинської губернії. Походив зі старовинного роду мазовецької шляхти. Вчився у Житомирській, Луцькій та І-й Київських гімназіях. Вже в 19-річному віці київський гімназист запропонував на з’їзді католицького і православного угрупувань об’єднатися в єдину територіальну громаду. Згодом сформував своє стійке життєве кредо: «Коли я пишу – «Ми українські націоналісти», – то це значить: ми хочемо української держави, обіймаючи всі класи, мови, віри і племена Української землі». Пропагував українські ідеї в польському середовищі. Звертаючись до шляхетської верстви, він зазначав: «Ви живете в Україні, послуговуєтесь результатами селянської праці, отже, ваш обов’язок – стати на бік цього народу».
Закінчив Ягеллонський університет у Кракові, де вивчав агрономію та слухав лекції з інших предметів, зокрема, історії, відвідував лекції з української літератури Богдана Лепкого. Також закінчив Женевську вищу школу політичних наук (за фахом «соціологія»).
1909 року Липинський повернувся в Україну, займався науковою роботою і політичною діяльністю. У 1912 році став одним з ініціаторів Інформаційного комітету предтечі Союзу визволення України, який стояв на позиціях національної державності. Під час І Світової війни служив у російській армії.
Від початку визвольних змагань В’ячеслав Липинський послідовно дотримувався державницької позиції і критикував автономістсько-федеративну концепцію українських соціалістів. Після Лютневої революції брав участь в українізації кавалерійських військових частин на Полтавщині. Був одним із засновників Української демократично-хліборобської партії та автором її політичної програми.
Із проголошенням у 1918 році Української Держави – повноважний міністр і її посол в Австро-Угорщині. Після повалення Гетьманату та поразки визвольних змагань в Україні Липинський залишився в еміграції, жив в Австрії та Німеччині. У 1920 році була видана монографія Липинського «Україна на переломі. 1656-59». Того ж року він заснував Український союз хліборобів-державників – політичну організацію, яка втілювала ідею українського монархізму, редагував неперіодичний збірник «Хліборобська Україна» (1920-1925). Політологічні та соціологічні концепції Липинського знайшли своє вираження у його фундаментальній праці «Листи до братів-хліборобів» (1926). У 1926 році за дорученням гетьмана Павла Скоропадського він переїхав до Берліна, де викладав в  Українському науковому інституті. Невдовзі через політичні суперечності, головною з яких була згода Скоропадського визнати Підкарпатську Русь територією Угорщини в обмін на матеріальну допомогу прогетьманському руху в еміграції, Липинський розірвав стосунки з гетьманом. Національні інтереси рідного краю були для нього вищою цінністю. В 1930 році створив «Братство українських класократів-монархістів, гетьманців».
Про причини поразки національно-визвольних змагань українців за незалежність своєї держави він говорив так: «Побили ми себе самі». Він був переконаний, що ні німці, ні поляки, ні більшовики не здолали б прагнення українців до державності за умови нашої єдності. І зараз актуальні ідеї В’ячеслава Липинського щодо формування політичної еліти. Він писав: «Без своєї власної національної аристократії, без меншості, яка була б настільки активна, сильна та авторитетна, щоб зорганізувати пасивну більшість нації внутрі, і тим самим захистити її од всяких ворожих наскоків зовні – немає і не може бути нації». Ідеалом політичного устрою для Липинського була конституційна монархія із законодавчим органом, де були б представлені основні суспільні верстви.
В’ячеслав Липинський чесно і самовіддано служив Богу і Україні і відзначав: «Я вірю в Бога і знаю – Господь не даремно створив Україну, дав мені віру в Україну, і я служитиму їй до скону».
Помер Липинський 14 червня 1931 року в Австрії. Похований, згідно з заповітом, у рідному селі Затурці на Волині. Там, у колишньому родинному маєтку, нині діє музей В’ячеслава Липинського.

ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНИКА РОМАНУ ШУХЕВИЧУ В КАЛУШІ

 30 червня в місті Калуші на Івано-Франківщині відбудеться урочисте відкриття пам'ятника Генерал-хорунжому УПА Роману Шухевичу. Цього дня виповнюється 105 років від дня народження славетного головнокомандуючого Української Повстанської Армії.
Ініціатор спорудження пам’ятника Роман Король. Бронзовий монумент висотою 2, 3 м виготовили на львівському ПП “Скульптура”. Висота разом із гранітним постаментом – 4,5 м. Загальна вартість пам’ятника, розпоряджувальних та будівельних робіт – 650 тис. гривень. Усього особисті кошти на пам’ятник офірували 2500 людей та 83 організації. Враховуючи кошти міського та обласного бюджетів, станом на 21 червня вдалося зібрати 483 570,60 гривні.