ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

"В кожному своєму творові стараюся шукати музики... Під час малювання чую цілі симфонії. Тоді хотів би я віддати свої візії в милозвучних гамах, чистих тонах, в глибокім акорді".

Олекса Новаківський

О. Новаківський. Автопортрет. Відомий український живописець і педагог Олекса Новаківський є одним з яскравих і темпераментних представників постімпресіонізму початку ХХ століття. Його неповторні твори бурхливо наповнені сміливими колористичними рішеннями, дзвінкими гармонійними кольоровими сполученнями, рухом і повітрям. Вони життєстверджуючі, оптимістичні, насичені алегоріями й символічними образами, що мають виражене проукраїнське спрямування. У них знайшли відображення світовідчуття художника, його роздуми над сенсом життя, долею України та її народу. Палітра Олекси Новаківського настільки багата, що живопис мимоволі асоціюється з музикою, на що вказує і сам митець. Це незвичайне музичне вираження захоплювало сучасників митця, вирізняло його з поміж інших й знаходить достойну оцінку в сьогоденні.
Народився Олекса Новаківський 14 березня 1872 року в Слободо-Ободівці (тепер Ободівка, Тростянецького району, Вінницької області) в багатодітній сім’ї. Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888-1892) у художника-декоратора Ф. Клименка. Згодом, впродовж 1892-1900 років з дворічною перервою навчався в Краківській Академії красних мистецтв у Л. Вічульського і Я. Станіславського. Майже десять років митець працював в с. Могила поблизу Кракова. Тут він оселився в будинку вдови, з дочкою якої він згодом одружився. Подружжя мало синів: Ярослава і Ждана.
У 1911 році в Кракові була організована виставка краківських художників, в якій брав участь і Олекса Новаківський. Там він експонував 105 своїх праць – десятилітній доробок після закінчення краківської Академії. Художник у малюванні послуговувався різними матеріалами: полотном, дошкою, картоном, фанерою. Переважна частина робіт виконана олією. На виставці побував митрополит Андрей Шептицький. Харизматичні картини Новаківського привернули увагу митрополита. Зокрема, автопортрет художника в українській вишитій сорочці. Шептицький мріяв створити в Західній Україні вищий мистецький навчальний заклад, якого тут не було. Ознайомившись із виставкою, Митрополит зрозумів, що митець може або очолити цей заклад, або бути там викладачем, і запросив його переїхати разом з родиною до Західної України. У Львові він надав талановитому художнику одну з найкращих майстерень – так звану віллу Яна Стика, навпроти собору святого Юра. Цей будинок Шептицький купує у 1907 році для потреб Національного музею сакрального мистецтва. Та планування його не дозволяло розмістити в ньому понад 3 тис. експонатів, які на той час зібрав Митрополит. Тож він купує інший, а цей віддає незаможним талантам України. І в цьому будинку, в грудні 1913 року, оселяється Олекса Новаківський разом із родиною, де живе та працює до кінця своїх днів. За «оренду» Новаківський раз на рік давав дві свої роботи до заснованого Митрополитом Національного музею. Крім того, Митрополит надає художнику матеріальну допомогу.
Перша львівська збірна виставка Новаківського, експонована 1921 року, була його великою перемогою.. Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів визначать Новаківському визначне місце в історії українського мистецтва. Олекса Новаківський на той час став одним з найбільших мистецьких авторитетів у Львові й користувався великою популярністю серед творчої молоді, завороженої його романтичною особистістю та сміливим західноєвропейським вираженням у нових напрямках малярства. Важливим був той факт, що 1919 року він був номінований професором Української Академії мистецтв у Києві.
В 1923 році Олекса Новаківський заснував у Львові Мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні. Головним завданням Мистецької школи було формування митців, здатних на ґрунті української духовної культури й художніх традицій творити національне мистецтво світового рівня. Школу Новаківського пройшли Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших митців, які пізніше здобули визнання і світову славу.
Спочатку Мистецька школа Олекси Новаківського діяла на засадах приватного навчального закладу, який не видавав дипломів, але її популярність і кількість студентів швидко зростали. А вже у вересні 1923 року школа, як окремий мистецький факультет, була залучена до нелегального Українського Таємного Університету (у цьому статусі школа проіснувала до 1925 року). Це підняло освітній і моральний статус школи – Олекса Новаківський був іменований деканом факультету, а його заступником був призначений Осип Курилас, товариш Новаківського ще з часів Краківської академії мистецтв.
Крім практичних занять з рисунку та малярства, що їх вів сам Олекса Новаківський, а допомагав йому в цьому Осип Курилас, студенти слухали лекції з низки додаткових гуманітарно-професійних дисциплін, необхідних для всебічної фахової підготовки митців-художників. Для цього школа була укомплектована викладачами, висока наукова й фахова компетенція яких була на рівні вимог до вищої освіти. Історію культури читав вчений-антрополог Іван Раковський, досвідчений педагог, дійсний член НТШ професор філософського відділу Українського Таємного Університету; пластичну анатомію та антропологію – вчений-психолог, дійсний член НТШ, доктор медицини та філософії професор Степан Балей; науку про перспективу викладав видатний архітектор Євген Нагірний, автор численних архітектурних споруд у стилі українського модерну; техніку й технологію малярства, історію української архітектури – Володимир Пещанський, емігрант із Наддніпрянської України, знавець і колекціонер української старовини; історію сценографії старовинного та сучасного театру – Микола Вороний, історію мистецтв й, зокрема, українського мистецтва – лінгвіст і мистецтвознавець – директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький, Володимир Залозецький і сам Митрополит Андрей Шептицький.
Та все ж основні фахові знання студенти отримували від занять з Олексою Новаківським, під час яких він передавав їм свій досвід і мистецьку майстерність, реалізуючи таким чином принцип індивідуальної навчально-творчої майстерні великого митця. Розглядаючи рисунки учнів, професор кожному індивідуально висловлював свої зауваження, вказуючи ними шлях до кінцевого мистецького завершення твору. Художник звертається до нової як для Галичини філософсько-релігійної тематики. Вводить до творів обов’язкове символічне зображення українських соборів, що стало також виразним елементом його школи. Щорічно влітку на кошти Митрополита Андрея Шептицького студенти виїжджали на пленер до Космача. Там Олекса Новаківський учив їх умінню цілісного бачення природи, вірного визначення тональності кольору, його насиченості, точності його відтворення. У 1920-1930-ті роки майстерня Новаківського і заснована ним перша в Галичині приватна українська Мистецька школа стала одним із найактивніших осередків українського мистецького життя. У період з 1926 до 1934 років майже кожні два роки проводилися виставки робіт студентів школи Новаківського. В 1933 році через недостатню громадську підтримку школа змушена була припинити свою діяльність.
За майже десятилітній період існування школи (1923-1933) у стінах її навчалися більше ніж 90 учнів з усіх куточків України – з Галичини, Буковини, Гуцульщини, з Волині та Наддніпрянської землі, але жоден з них не перевершив самого Новаківського. Деякі з його учнів, рятуючись від більшовицького терору, змушені були покинути Україну й емігрувати в США, Канаду, Західну Європу, де прославили Україну своїми творчими здобутками. Але на своїй Батьківщині усі вони залишалися невідомими для широкого загалу, оскільки в радянській Україні були проголошені «зрадниками», їх імена намагалися не згадувати, щоб повністю викреслити з народної пам'яті й історії українського мистецтва. Іншим, котрі не емігрували, довелося творити в страшних умовах тоталітарної системи, деякі з них були фізично чи морально знищені сталінським режимом.
Помер Олекса Новаківський у Львові, похований на Личаківському кладовищі. У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника.
Після здобуття Україною незалежності відкрилася можливість всебічного й незаанґажованого вивчення мистецтвознавцями, зокрема з Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського, Національного музею у Львові, феномену Мистецької школи. Відкрилися першоджерела, матеріали із спецфондів та архівів. Україну відвідали колишні учні школи Новаківського, зокрема Святослав Гординський, Едвард Козак, Мирон Левицький. Їхні відвідини Києва, Львова супроводжувалися виставками, творчими зустрічами й переданням спогадів про діяльність школи.
Унікальність Мистецької школи Олекси Новаківського полягала в тому, що це був активний осередок українського духовно-мистецького життя з чіткою національно-культурною орієнтацією, котрий в наступні десятиліття мав значний вплив на розвиток української культури і широкий резонанс не тільки в Україні, але й далеко поза її межами у багатьох куточках світу. Усіх художників об’єднує звернення до традиційного реалістичного живопису з забарвленням експресії та витонченого колориту. Настрій твору, широкий мазок – це те, що притаманно кожному учню Новаківського. Втім, всі вони зуміли залишити свій неповторний почерк, який вирізняє їх з-поміж інших митців.
Сам Олекса Новаківський постає перед нами у своїх величних творах, як винятково яскраве, оригінальне явище української культури, що гідно репрезентує національні духовно-мистецькі надбання перед лицем сучасного цивілізованого світу. Він – один з тих нечисленних художників, які органічно і вдало пов'язують українське мистецтво із загальним руслом розвитку європейського мистецтва першої третини XX ст., виражаючи передові мистецькі тенденції модернізму, неоромантизму, символізму й експресіонізму.
У ніч з 28 на 29 серпня 1935 року великий митець відійшов у вічність. Поховали його на Личаківському кладовищі Львова.
Новаківський мав дружні стосунки із церквою Св. Юра, яка після смерті митця опікувалася його дітьми (на час смерті О.Новаківського їм було 13 і 15 років). Коли в церкві св. Юра відбувалися реставраційні роботи, йому запропонували виконати запрестольний образ, оскільки він дуже добре відчував динамізм барокового стилю. Богородицю Новаківський зображує як гордовиту українку, про що свідчить вбрання голови. Вона йде всеперемагаючою ходою, даруючи нам свого сина – Спасителя. Цей твір майстра залишився незавершеним. Віднайдена картина у 1992 році і збережена лише завдяки Вірменській церкві, в якій свого часу зберігались старі ікони.
Чимала частина (понад 500) олійних робіт Новаківського на сьогодні знаходиться за кордоном. Зокрема в Польщі, де він вчився; Чехії, де жила донька його найкращого друга Івана Голубовського – Галина. Решта робіт розкидані по приватних колекціях США, Канади, Австралії... У 1980-х роках до фондів Івано-Франківського музею потрапив «Автопортрет» Олекси Новаківського – графічна робота, яку автор виконав у своїй манері імпресіонізму, зафіксувавши власний погляд, з усієї пронизливістю та зосередженістю. Цей твір митця і нині є окрасою та неоціненним скарбом відкритого тут художньо-меморіального музею художника.
У 1972 році, з нагоди 100-річчя від дня народження, у Львові, в будинку, де жив художник, відкрили художньо-меморіальний музей. Він являє собою дві кімнати: передпокій і майстерня. Там експонуються графічні роботи («Князь Ярослав Осмомисл», «Мати милосердя»); портрети відомих польських та українських діячів, пейзажі, натюрморти, виконані олійними фарбами.

http://www.youtube.com/watch?v=UujD

Львів: хроніки древнього міста (Олекса Новаківський)

Надія Музичук