ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

30 червня 1941, коли совєти тікали і нацисти вторглися в західне українське місто Львів, Організація Українських Націоналістів скликала збори в львівській будівлі “Просвіта” і там проголосила відновлення Української Державності. Проголошення зачитав глава тимчасового уряду Ярослав Стецько. Німці вимагали, щоб Стецько скасував проголошення. Коли той відмовився, то був арештований, ув’язнений, спочатку відісланий до Берліну, потім до концентраційного табору Саксенгаусен , де він провів більшу частину воєнних років, як і його керівник та колега Степан Бандера.
Після війни Ярослав Стецько очолював Антибільшовицький Блок Народів, міжнародну структуру, що складалася з керівників багатьох країн, які потрапили в полон до СРСР. З 1968 року, протягом майже двадцяти років, Стецько очолював Організацію Українських Націоналістів (бандерівців). Його головним досягненням, напевно, було те, що йому вдалося поставити боротьбу проти СРСР і комуністичного зла на міжнародний порядок денний.
Ярослав Стецько був постійним об’єктом цькування з боку численних медійних органів радянської пропаганди. Починаючи з кінця 1960-х років, в книгах, таких як „В надії на чужі багнети”, як “Рупори холодної війни” в 1970 роках, і газетах „Вісті з України”, „Літературна Україна”, і в сатиричному журналі „Перець”, та в інших радянських публікаціях Стецько був оголошений буржуазним українським націоналістом, воєнним злочинцем, рупором війни, західним імперіалістичним агентом і навіть прихильником сіоністів.
У 1975 році „Літературна Україна” написала про очевидне неминуче закінчення холодної війни, натякаючи, що світ, нарешті, створив політичний клімат, сприятливий для вирішення найскладніших міжнародних суперечок шляхом переговорів. Тим не менш, Ярослав Стецько продовжує зберігати своє вороже ставлення, висловило думку радянське видання. Радянський часопис вернув чверть сторіччя назад, коли під час конференції АБН у Франкфурті Стецько викладав свою „програму війни і миру” і нібито заявив: “Тепер вже запізно розважати про те, як оминути війну. Тепер треба готовитись до того, щоби її виграти”. Газета вирішила додати трохи власної творчості: „ АБНівська керівна компанія не раз і не два писала повні жовчі і злоби мілітаристські гасла, на яких часто виднівся заклик до імперіялістичних можновладців із слізним скавуління: ‘Скиньте атомові бомби на Кремль”.
У червні 1977 року радянський сатиричний журнал „Перець” публікує повну сторінку подвійної карикатури на Стецька зі свастикою і тризубом з 1941 року на одній стороні та зіркою Давида і тризубом із 1977 року з іншої. Качка таврує Стецька, як військового злочинця і антисеміта, котрий підтримував політику Гітлера проти євреїв у 1941 році, але в 1977 році став сіоністом, з’являючись на мітингах сіоністів і оплакуючи переслідування євреїв в СРСР.
Проголошення Стецьком в 1941році мети про відновлення Української державности було схвалено обома церквами – Українською Греко-Католицькою та Українською Автокефальною (Православною). УГКЦ була представлена на зборах тодішнім єпископом Йосипом Сліпим, який очолив Церкву після смерті митрополита Андрея Шептицького. Потім митрополит Сліпий був заарештований і провів сімнадцять років у радянських таборах. Після свого звільнення, як наслідок втручання Ватикану і президента США Джона Ф. Кеннеді, він прибув на Захід. Стецько подружився з кардиналом Йосипом Сліпим після його прибуття на Захід і протягом багатьох років виступав у ролі найбільш впливового світського консультанта. Стецько завжди був близьким до католицької церкви, так як він був сином українського греко-католицького священика і сам глибоко релігійною людиною.
Кардиналом Сліпим було введено поняття Патріархату Української Католицької Церкви. Стецько був одним з перших, що захопився цією ідеєю і почав звертатися до кардинала Сліпого як патріарха. У публікації „Товариства України”, пов’язаного з горезвісним КГБ, в 1973 році під назвою „Рупори холодної війни” Совєти розкритикували Стецька і його Організацію Українських Націоналістів за здійснення контролю навіть над релігійними публікаціями, щоб “підтримувати протиекзистенціалістичні позиції в усіх великих релігіях світу – Ватикану, Світової ради церков, буддизму і т.п.” Український Патріархат був “протиекзистенціалістичною позицією” для ворогів української католицької церкви.
Ярослав Стецько народився сто років тому в 1912 році. Для багатьох людей мого покоління він був джерелом натхнення, прикладом для наслідування, невтомним і принциповим воїном. Він був переслідуваний і нацистами, і совєтами. Він був сповнений рішучості домогтися вільної і незалежної України. На жаль, він помер за п’ять років до 1991 року, року проголошення незалежності, але після Чорнобильської катастрофи. Перед смертю він наполягав на тому, що Чорнобиль приведе до скорого розпаду СРСР. Правда, він ніколи не входив в “землю обітовану”, подібно до Мойсея, але він її бачив раніше за інших.

9 квітня 2012 року
Аскольд С. Лозинський