125 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСЯ КУРБАСА – УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРАЛЬНОГО ГЕНІЯ
«Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати».
Лесь Курбас
Відомий український режисер, актор, драматург, публіцист Лесь Ку́рбас(повністю – Олександр-Зенон Степанович Курбас народився 25 лютого 1887 року в місті Самборі, тепер Львівської області, в родині акторів галицького театру Степана та Ванди Яновичів (Яновичі – сімейний сценічний псевдонім).
Дід, прадід і дядько Леся Курбаса були священиками. Незважаючи на те, що вони походили з католицької Литви, батько виховав сина як православного українця. Лесь часто їздив з батьками та їхнім мандрівним театром, знав репертуар, з іншими акторськими дітьми влаштовував свій театр. Згодом батьки поселилися в селі Старий Скалат, де Лесь захопився читанням, музикою, грою на фортепіано. Згодом вступив до Тернопільської української гімназії, брав участь у художній самодіяльності, став писати художні твори. Юнак добре володів польською, німецькою, російською, англійською та норвезькою мовами, багато книг читав в оригіналі. В 1907-1908 роках Лесь Курбас навчається на філософському факультеті Віденського університету. Проте в 1908 році помирає його батько, і Лесь повертається додому, щоб бути ближче до матері. В 1908-1910 роках він продовжує навчання у Львівському університеті. У 1909 організував студентський театр, в якому став головним режисером і актором. За вимоги українізації університету був відрахований. Пізніше відновився у Віденському університеті, який і закінчив, одночасно навчаючись у драматичній школі при Віденській консерваторії. Перебуваючи в центрі культурно-театрального життя Австро-Угорщини, Лесь Курбас мав можливість активного знайомства з театром, бачити гру видатних майстрів сцени (Кайнц, Жирарді, Дузе та ін.) мистецтво яких відбивало пошуки нових форм і перспектив. В ті роки молодий Курбас розвивав себе як творчу особистість, спостерігаючи процес активного оновлення театрального мистецтва, який на початку століття охопив усі європейські сцени, в тому числі й австрійської столиці. Тому цілком природньо, що майбутній режисер увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура.
У свої двадцять п’ять років Лесь Курбас вступає до гуцульського театру Гната Хоткевича .Але вже через півроку його зарахували до групи «Руської бесіди» Львівського театру, в складі якої свого часу виступали його батьки. А дебют молодого актора на сцені цього театру відбувся саме в Самборі, у місті, де він народився. В 1913 році 26-річний актор галицького театру «Руська бесіда» Лесь Курбас через нерозділене кохання до сценічної партнерші, славетної актриси Катерини Рубчакової, стрілявся. Куля невеличкого калібру застрягла в нижній частині серця. Краківський хірург зробив усе можливе й неможливе, аби врятувати знайденого в калюжі крові актора; але виймати кулі не став. Так і прожив з нею Курбас усі залишені йому від Бога роки. Згодом він разом з матір’ю поселяється в Тернополі. В цьому місті молодий режисер активно зайнявся організацією стаціонарного театру. Новостворений заклад отримав назву «Тернопільські театральні вечори». 8 жовтня 1915 року тут відбулася прем’єра «Наталки Полтавки» – першої постановки. У Тернополі на його спектаклях побував славетний Микола Садовський. Творчий талант Леся Курбаса вразив його, тож він запросив тернопільського режисера попрацювати в Києві. Курбас давно мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де в Києві існував сильний демократичний театр Садовського. Тому з матір’ю охоче прийняли запрошення.
Курбас мав яскраві фізичні дані й артистичну зовнішність – екстравагантно вдягнений, вродливий і стрункий, з великими одухотвореними очима, гучним баритоном, імпульсивними рухами. Він створював на сцені яскраві образи, неповторні індивідуальності. Усі, хто бачив Курбаса-актора, відзначали його інтелігентність, інтелектуальність, надзвичайний темперамент і емоційність, що були результатом майстерності. Акторська практика Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом «Молодий театр». Назва «Молодий театр» з’явилася вже влітку 1917 року. У цьому театрі зібралися неабиякі актори-ентузіасти: С.Бондарчук, П.Самійленко, С. Мануйлович, Й.Шевченко, а згодом Г.Юра, В.Василько, П.Нятко, В. Васильєв, С.Семдор. «Молодий театр» стає театром пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. Він дав початок кільком новим українським театрам. В той же час Лесь Курбас займається педагогічною діяльністю, розробляє студійні програми акторського мистецтва, техніку актора, розмірковує про шляхи розвитку й виражальні засоби творчості. Одночасно ставить опери «Зима і Весна», «Коза-Дереза» М. Лисенка, виставу «Горе брехунові», «Різдвяний вертеп», намагаючись повернути театральному мистецтву його народні основи. Молодий режисер звертається й до творчості Т.Шевченка, робить інсценізацію його ліричних віршів і поем. Після встановлення у Києві радянської влади молодотеатрівці проводять культосвітню роботу серед червоноармійських частин, намагаються знайти свій мистецький та громадський шлях. Тоді ж Лесь Курбас ініціює створення журналів «Театральні вісті», «Варикали театру», «Радянський театр», де вміщує свої рецензії та статті, в яких привертає увагу громадськості до новітнього репертуару, порушує теоретичні проблеми театру, перекладає статті європейських режисерів, письменників про мистецтво. Він також був добре обізнаний в образотворчому мистецтві й музиці. Його приваблювали літератори нової хвилі, їхні новації, зокрема імпресіонізм, а також можливості кінотворчості. Навесні 1919 року Лесь Курбас одружується з молодою російською балериною Валентиною Чистяковою.
Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім. Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку ставили спектаклі у Білій Церкві, потім в Умані.
У березні 1922 року Курбас організував свій знаменитий театр «Березіль» (пізніше переведений в тодішню столицю України Харків). У виставах цього філософського театру режисер малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Лесь Курбас і «березільці» знайшли й свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Ним став геніальний український драматург Микола Куліш (1892-1937). Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця з Кулішем тривала і в Харкові. Також значним був вклад для театру художника Вадима Меллера (1884-1961). За одинадцять років «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса поставив сорок п’ять спектаклів, половина з них – це його власні композиції, інсценізації, переробки, переклади. У серпні 1925 він отримав звання Народного артиста УРСР.
Критика прирівнювала творчість Курбаса до творчості найвідоміших режисерів Європи. В той же час українське культурне середовище розділилося на прихильників і супротивників творчості великого українського режисера-новатора. У пресі відбулася дискусія про шкідництво і користь реформаторства Курбаса. Постановки п’єс Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазало» викликали в більшовицької влади обурення. «Патетичну сонату» заборонили ставити. Відтак у Курбаса був рік творчої апатії. Але він узявся показати Кулішеву драму «Маклена Граса». Прем’єра відбулася у вересні 1933 року під наглядом чекістів. Потім же розпочалося судилище над режисером – офіційні органи не сприйняли виставу, звинувативши Леся Курбаса у буржуазному націоналізмі та у відході від магістральної лінії партії. Його романтичний, революційний театр «Березіль» був названий з трибун і газетних сторінок «шкідницькою організацією», перераховувалися всі «гріхи» геніального режисера, а головне він звинувачувався в «позиції українського націоналіста», за що і був відсторонений від керівництва театром. За порадою друзів він залишив Україну й виїхав до Москви, кілька місяців працював у Соломона Михоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. Але це не допомогло. 25 грудня 1933 Лесь Курбас був арештований в Москві і засуджений до 5 років виправно-трудових таборів. Йому інкримінували належність до УВО (Української військової організації) та постановку вистав націоналістичного змісту. Так званий суд, щоправда, відбувся в Харкові. Етапом його доправили на далеку північ – на спорудження Біломор-Балтійського каналу на Медвежу Гору. Тут видатний режисер знову організовував театр. Навіть на холодних і голодних Соловках, куди його пізніше привезуть, теж створює свій театр і здійснює у 1936-1937 роках постановки п’єс «Весілля Кречинського» О.Сухово-Кобиліна, «Аристократи» М.Погодіна, «Інтервенція» Л.Славіна, «Учень диявола» Б.Шоу. Це був острівець свободи. Навесні 1937 року театр закрили. Доля Курбаса була вирішена.
В той же час театр «Березіль» було перейменовано на Харківський український драматичний театр імені Т.Г.Шевченка (1935), а численні вихованці й соратники Леся Курбаса надалі впроваджували його науку., мистецькі принципи й традиції, серед них – А.Бучма, Д.Мілютенко, Н. Ужвій, О.Сердюк, П.Кумаченко, В.Василько, В.Скляренко, Д.Козачківський, С.Бондарчук, Г.Ігнатович, Я.Бортник та багато інших митців у різних театрах України.
Відомі в той час письменники й поети, сучасники Леся Курбаса, – П.Тичина, Ю.Смолич, М.Бажан. О.Дейч та ін. звертали увагу на безпідставність звинувачень і наклепів на нього та його театр. Та в переддень двадцятирічного ювілею радянської влади, 3 листопада 1937 року після повторного суду славетного українського театрального діяча було розстріляно в урочищі Сандармох на Соловках. Тоді ж за віднайденими страшними документами кулі служак ГУЛагу розстріляли 1116 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення. Ні місця розстрілу, ні місця поховання Леся Курбаса до сьогоднішнього дня встановити не вдалося. Посмертно реабілітували Леся Курбаса через двадцять років – у 1957-му.
Вшанування пам’яті великого митця.
Світле ім’я Леся Курбаса назавжди залишиться серед плеяди славетних імен світового театрального мистецтва.
У Харкові поховані матір режисера Ванда Янович-Курбас і дружина Валентина Чистякова. В пантеоні сім’ї Курбасів є і жменька землі з братської могили політв’язнів на Соловках. Пам’ятний горельєф на стелі (відновлений 15 лютого 2012 р.). Скульптор Семен Якубович.
19 лютого 1987 року в селі Старий Скалат Підволочиського району Тернопільської області відкрито його меморіальну садибу-музей. Автором експериментальної, незвичної експозиції став Ігор Ґерета.
1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль».
5 листопада 1998 року була встановлена меморіальна дошка на будинку (Strozzigasse 40, 1080 Wien), в якому проживав Лесь Курбас, навчаючись у Відні. Автори: Федір Майстренко, Володимир Небоженко.
1 квітня 2002 відкрито пам’ятник Лесю Курбасу в Києві. Скульптор Микола Рапай і архітектор В’ячеслав Дормидонтов.
До 125- річчя з дня народження Леся Курбаса в Києві на фасаді Національного центру театрального мистецтва імені Л. Курбаса (вул. Володимирська, 23-В) встановлено бронзову меморіальну дошку роботи Федора Майстренка та Володимира Небоженка. Це друга робота майстрів – першу меморіальну дошку встановлено у Відні, де навчався майбутній театральний геній.
Надія Музичук
