Традиційні українські свята
Різдво Христове – одне з найбільших свят християнських світу – свято народження Ісуса Христа, сина Божого, Спасителя. Свято приходу у світ Того, Хто визволяє кожну людину від гріхів і освячує її. Православні та греко-католики святкують Різдво в ніч на 25 грудня за старим Юліанським календарем, що відповідає ночі з 6 на 7 січня за сучасним Григоріанським календарем.
Згідно з Євангелієм, Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Віфлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету в його нареченої Марії (Богородиці й Пріснодіви), які прибули до Віфлеєму для участі в перепису населення (Лк. 2:1,2). Через відсутність місця для ночівлі родина була змушена переночувати за містом у печері (вертепі), що використовувалася пастухами як стійло для укриття худоби від негоди. Під час народження Христа над печерою зійшла Віфлеємська зірка, яка вказала на цю подію трьом волхвам (мудрецям). Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Вони піднесли Христу дарунки – золото, ладан і смирну. Золото символізувало царську владу, ладан – Божу волю, смирно – долю Пророка. Від народження Ісуса Христа ведеться наше християнське літочислення.
Здавна українське Різдво наповнене особливим змістом, пов’язаним з давньоукраїнськими хліборобськими традиціями, народними звичаями й обрядовістю. Колядки, щедрівки, вертеп, релігійні відправи – усе органічно переплелося в одне ціле барвисте, веселе, яскраве й урочисте свято. Традиційними різдвяними прикрасами осель в Україні був сніп «Дідух» – символ духу предків, врожаю й достатку, а також виготовлені дівчатами за декілька днів до Різдва фігурні «павуки» з нарізаних соломинок, ліплені з глини або тіста «їжаки», густо затикані колосками, птахи-«голуби» з продутих яєць і прикріплених до них паперових крилець та дзьобиків. Первісно «Дідух» виглядав як звичайний сніп жита, пшениці, ячменю чи вівса, перев’язаний перевеслом. Ставили його на столі або на покуті, де він перебував до Водохрещі, а після свят спалювали. Часто творча уява майстрів створює дивовижні солом’яні «дідухи»-деревця з різноманітними обрисами.
Вечір, 6 січня, напередодні Різдва Христового називають Святим Вечором. До Святвечора, або Вілії, готуються заздалегідь і з радістю його чекають. У цей день люди створюють особливу атмосферу миру, злагоди, спокою і багатства у своєму домі. Оскільки це – останній день сорокаденного Різдвяного посту, то до святкового столу, за давнім звичаєм, готують дванадцять пісних страв, аби у всі дванадцять місяців року жилося в достатку. Головна обрядова їжа на Святвечір – кутя і узвар. Обов'язковими компонентами куті є зерна пшениці, мак, мед, горіхи. Також готують різноманітні пісні страви: капусняк, борщ із грибами, вареники з картоплею, голубці з кукурудзяною крупою, рибу солену, рибу смажену з овочевою начинкою, квасолю колочену, капусту, тушковану з грибами, гречані млинці, пиріжки з сушеними фруктами, кисіль тощо.
Як тільки на небосхилі з’являється перша вечірня зірка, всією родиною сідають за багатий стіл. Глава сім’ї запалює свічки і читає молитву, пропонує пом’янути небіжчиків. Наступна молитва виголошується нині сущим – усім членам родини. Їм зичать здоров’я й щастя, а закінчують молитву словами: «Дякуємо Богові Святому, що дав нам дочекатися у мирі та спокої цих Божих Свят, та поможи, Боже, їх у радості відправити і за рік других дочекатися». За звичаєм, першою пробують кутю та узвар, опісля – всі інші страви і завершують трапезу ще раз кутею та узваром.
Опівночі віряни йдуть до церкви на всенощну відправу (молитву). Повернувшись додому, продовжують святкову трапезу, вживаючи вже й скоромні страви: м’ясо, ковбаси, холодець, страви з яєць, сиру тощо.
Надвечір, 7 січня, розпочинається масове колядування. Ватаги колядників з великою різдвяною зіркою та вертепом обходять оселі з віншувальними пісними-колядками та жартівливими сценками. У колядках прославляють рожденного Ісуса Христа, бажають щастя й здоров’я господарю, господині та їхнім дітям, а господарству – статків. У відповідь хлібосольні господарі обдаровують колядувальників щедрими дарунками: солодощами, горіхами, яблуками.
Починаючи від Різдва Христового і до Святого Василя ( 14 січня), люди радо вітаються: «Христос народився! – Славімо Його!».
Щедрий вечір, Меланки – вечір 13 січня напередодні Старого Нового року. Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Миланки). Господарі, щоб справити свято Меланки й пригостити щедрувальників, готували щедру вечерю, скоромну: ковбаси, смажене м’ясо, млинці, пироги, вареники з сиром. Варили другу обрядову кутю – щедру, бо заправляли її смальцем, і також ставили її на покуті. Оскільки наступний день Василя, то в народній традиції обидва свята – свято Меланки і Святого Василя – об'єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки. Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. Дівчата-підлітка поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати. На Меланки ходять також і парубоцькі гурти, які називаються «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений у жіноче вбрання і його називають Меланкою.
Новий рік за старим стилем – 14 січня, Святого Василя – свято на честь Василія Великого (329-379), архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії, який зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Василь Великий заснував два монастирі – жіночий і чоловічий. Св. Василь Великий вважався також покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями. З самого ранку хлопці набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до чужих людей.
У перший день Нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом:
Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, ніж торік, -
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Дай, Боже!
Засівальників сприймали як найбажаніших гостей, запрошували сісти до столу
Перший посівальник – приносить до оселі щастя. Але, відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано. Давнім звичаєм новорічних обходів були щедрування, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось музикою, танцями, пантомімою, обрядовими гуляннями з масками.
Водохреще, Йордан, Богоявлення Господнє – 19 січня. Це третє найбільше свято, яке завершує цикл Різдвяних свят. На Святвечір, 18 січня, напередодні Водохреща готують лише пісні страви і третю – Голодну кутю. 18 і 19 січня у всіх православних храмах відбувається чин Великого водоосвячення. На замерзлих ставках та річках напередодні свята вирізають ополонку у вигляді символічного хреста, в яку після освячення водойми, занурюються всі бажаючі. Вважається, що на Водохреще вода набуває цілющих властивостей і зберігає вірян протягом року, лікуючи тілесні і духовні хвороби. Свято ще називають Йорданом. Йордань (від назви ріки Йордан у Палестині) – народна назва християнського обряду освячення води. Його здійснюють на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йордані. Своїм водохрещенням Спаситель започаткував Таїнство водохрещення – одне із семи церковних таїнств, через яке людина ніби наново народжується для життя во Христі. Свято має й іншу назву – Богоявлення, – яка походить від того, що, згідно з біблейськими оповіданнями, під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Дух Святий у вигляді голуба, і голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!» (Мт. 3:17). На замерзлих ставках та річках напередодні свята Водохреще вирізають символічний хрест, в якому після освячення водойми, занурюються всі бажаючи.
На Водохрещу в Україні віруючі послуговуються особливим вітанням. – «Христос охрестився!» І відповідають: – «В річці Йордані!»
Свято Стрітення Господнього – 15 січня. День Стрітення Господнього входить до дванадцяти найбільших церковних свят і відзначають його на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття. У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають «громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки, бурі, зливи чи смерчу, а ниву – від бурелому чи граду. Традиція освячення свічок походить зі стародавнього звичаю влаштовувати в день Стрітення хід містом із запаленими світильниками. У молитвах на освячення свічок на Стрітення Господнє прохають про те, щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвітлені Духом Святим, уникали духовної тьми. У народному побуті Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з весною. Казали, що «в цей день зима весну зустрічає».
Колодій, Ма́сниця, Масляна, За́пусти, Пу́щення, Сиропу́ст, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця, Ніжкові заговини – свято на честь проводів зими. Масляна проходить завжди за тиждень до початку Великого (40-денного) посту. Це перш за все багато ситної їжі, різноманітних страв, головними серед яких є вареники з сиром, млинці, які печуть кожного дня з понеділка. Також Масляна відома всенародним гулянням з танцями, співами, катанням з гірок на санчатах, спорудженням солом’яного опудала, багаттями тощо. Триває масляна тиждень.
Традиційно прихід весни пов’язувався з появою перших птахів, які повертаючись з вирію, приносять на своїх крилах весну. Це приурочувалося до свята Обретіння, 9 березня, – церковного свята на честь першого (IV ст.) і другого (452 р.) віднайдення (обретіння) голови Івана Предтечі. В народі свято здебільшого йменується як Обертіння. А основні дійства, які влаштовували селяни на Обертання, стосувалися птахів, котрі першими поверталися (оберталися) з вирію. «На обретіння прилітають із вирію птахи; це святий Іван чудом своєї голови повертає їх назад додому». Першою пташкою, яка сповіщає нам про прихід весни, є жайворонок. О цій порі прилітають і граки й беруться до влаштування гнізд на високих деревах. Слідом за ними повертаються додому дикі гуси. Ранньою весною повертаються з вирію і чорногузи. В народі бережно відносяться до лелек, які кожного року повертаються до своїх гнізд, лагодять їх, виводять там пташенят. Родина, у якої на даху будинку чи на подвір’ї є лелечине гніздо, вважається щасливою. Крик журавля весною є провісником тепла, до того ж весною журавлів слід називати веселиками.
День пр. м. Євдокії, або Явдохи, 14 березня, – початок весни. За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день у давнину був початком нового року, який приходить з пробудженням природи. Та й саме ім’я означало буквально «життєславна», асоціювалося з покровительством земної природи, пробудженням життєвої сили землі і звучало як Явдоня. Починаючи з цього дня, діти співали веснянки, славили прихід весни і бігали по дворах з символічними весняними атрибутами – вирізаними з дерева ластівками або випеченими з тіста «жайворонками».
Надія Музичук
