РІК ПАМ'ЯТІ ПАТРІАРХА УГКЦ ЙОСИПА (СЛІПОГО)

Під час Синоду єпископів УГКЦ, який відбувся 8-9 лютого у Брюховичах поблизу Львова було оголошено Рік пам'яті Блаженнішого Патріарха Йосипа (Сліпого) (17.02.1892 – 07.09.1984).
Патріарх Йосип – «живе втілення долі української Церкви і нашого народу в ХХ столітті. Його, як і багатьох інших, було незаконно позбавлено свободи (18 років ув'язнення) збиратися з одновірцями. Його, як і мільйони українців, прирекли на тортури у катівнях НКВД/КГБ і на мучеництво в ГУЛАГу. Але якщо в ув'язненні він був «німим свідком Церкви», то згодом, уже на поселеннях (за межами України), він став голосом «мовчазної Церкви» та її духовною опорою, ніколи не забуваючи про тих своїх земляків, які й далі каралися в неволі», – відзначається у посланні Синоду.

Патріарх і Кардинал Йосип Сліпий-Коберницький-Дичковський, народився 17 лютого 1892 року в с. Заздрість, Теребовельського повіту на Галичині. Гімназію закінчив у Тернополі (1911 рік), а згодом студіює у Львівській Духовній Семінарії, а з 1912 року – в Інсбруку, де й одержує ступінь доктора богослов'я в 1916 році. Святу Тайну Священства приймає 30 вересня 1917 з рук Слуги Божого Митрополита Андрея. Продовжує студію в Інсбруці і в Римі в Орієнтальному Інституті, Анджелікум і Грегоріянум. Стає габілітованим професором догматики. Від 1922 року є професором догматики в Духовній Семінарії у Львові, а від 1925 її ректором. Був співзасновником Богословського Наукового Товариства, а згодом його постійним головою. Львівську Семінарію розвиває так, що вона з 1928 року стає Богословською Академією, а о. Йосиф її постійним ректором аж до свого ув'язнення. Реформує навчання в Богословській Академії за найновішими зразками і вимогами рідної Церкви, пише наукові праці, редагує богословський журнал «Богословія», видає наукові твори, робить наукові подорожі до університетів різних країн, бере участь у Велеградських Унійних Конгресах та інших наукових з'їздах.
В роки Другої світової війни о. Ректор Сліпий не перериває своєї діяльності. 22 грудня 1939 р. під час першої більшовицької окупації Митрополит Андрей висвячує о. Йосипа на єпископа з правом наслідства. Після смерті Слуги Божого Андрея 1 листопада 1944 р. архієпископ Йосип стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком Народу. 11 квітня 1945 року в Києві Йосипа Сліпого заарештовують і за віру Христову і на 8 років засилають до сибірських таборів. У 1953 році його знову засуджують на заслання. Третій раз засуджений у 1957 на сім років ув'язнення і каторжних робіт і четвертий раз в 1962 році засуджують на ув'язнення в Мордовію. Разом – 18 років ув'язнення. Заслання, тюрем, каторжних робіт!
Папа Іван ХХІІІ у 1963 році номінує Митрополита Йосифа Кардиналом «іn ресіоrе». 9 листопада 1963 року він, звільнений з каторги стараннями папи Івана ХХІІІ, прибуває до Риму, де бере участь у ІІ Ватиканському соборі. 25 лютого папа Павло VІ номінує його Кардиналом. Вийшовши на волю, останні роки свого життя він присвятив безупинній праці та багатогранній діяльності, молитвам за свою Церкву і її вірних. Впродовж 21 року Кардинал Йосип Сліпий відвідує всі українські поселення  у світі, об'єднує український єпископат у Синод Української Церкви. У 1975 році він приймає титул Києво-Галицького Патріарха в очікуванні на визнання його папою, купує монастир для монахів-студитів, і збирає їх , розсіяних по світу основує і будує Український Католицький Університет св. Климента з храмом Святої Софії. Саме завдяки Патріархові Йосипу Сліпому Церква в діаспорі не просто вижила, вона стала світовою Церквою, яка опирається на два фундаментальні принципи – сопричастя з Єпископом Риму і вірність східно-християнській візантійській традиції. Великий Провідник Церкви і мученик за віру Христову спочив у Бозі 7 вересня 1984 року при храмі Святої Софії у Римі. У 1992 році мощі патріарха Йосипа перенесено до Львова у крипту архикатедрального собору Св. Юра.
Промова Йосипа Сліпого.    http://www.youtube.com/watch?v=b8OVZLntAR0
Молитва за УкраЇну.Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.
http://www.youtube.com/watch?v=n3xIHS-xyQk

ДЖЕЙМС МЕЙС – СЕРЦЕ, ВІДДАНЕ ЛЮДЯМ

(До 60-річчя з дня народження)
Історик Джемс Мейс (18.02.1952 - 03.05.2004), американець з Оклахоми, присвятив своє життя всебічному дослідженню Українського Апокаліпсису 1932-1933 років, вивчив його передумови, перебіг, тоталітарну стратегію сталінського режиму, катастрофічні наслідки цього небувалого злодіяння для майбутніх поколінь. Саме Джеймс Мейс першим у світі обґрунтував і довів геноцидний характер Голодомору. Завдяки йому світ дізнався про цю жахливу трагедію.
Джеймс Мейс народився 18 лютого 1952 р. у Маскогі (штат Оклахома, США). У 1973 р. закінчив Університет штату Оклахома. Пізніше отримав ступені магістра та доктора історичних наук в Університеті Мічигану (тема дисертації – «Національний комунізм у Радянській Україні 1919-1933 рр.»). За своє коротке життя, 52 роки, він встиг зробити дуже багато.
У 1982 році на міжнародній конференції про Голокост і геноцид Мейс заявив: «Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті – нема проблем».
У 1986 -1987 роках Джеймс Мейс був виконавчим директором комісії дослідників (юристів та істориків) при Конгресі США, які взялися дати оцінку Голодомору 1932 - 1933 років. Він дослідив архівні документи, зібрав свідчення людей, які в різні часи виїхали із України до Канади і Сполучених Штатів, опитав багатьох свідків, яким дивом пізніше вдалося вислизнути з обіймів Совєтів. Мейс з обуренням згадував позицію декого з західних славістів, «совєтологів» й інших знавців радянського тоталітаризму, які відмовлялися визнати, по-перше, жахливу чисельність жертв цього комуністичного експерименту, а, по-друге, відповідальність за свою злочинну сліпоту – бо саме 1933-го офіційний Вашингтон визнав СРСР і встановив із ними дипломатичні відносини».
Мейс – автор і упорядник кількох книжок, зокрема, «Усної історії/Oral History» (три томи свідчень українців, які пережили голод), «Жнива скорботи» (у співавторстві з Робертом Конквестом), багатьох досліджень і статей, частина з яких була написана у газеті «День». Він пропускав наш пекельний біль через своє вразливе серце, відчуваючи, що він особисто – і тільки він – має зробити цю нелюдськи важку, непосильну роботу. «Ваші мертві обрали мене», – ці слова Мейса, віриться, не будуть забуті нашими нащадками. Переконати Америку і весь Захід, у тому, що трагедія 1932-1933 років була ні чим іншим, як навмисним геноцидом українського народу, виявилося нелегким завданням, що розтяглося на багато років.
В 1993 переїхав із Сполучених Штатів в Київ, де одружився з Наталкою Дзюбенко, викладав у Києво-Могилянській Академії, Викладав на кафедрі політології у Києво-Могилянській академії, з 1998 до 2004 року працював у газеті «День».
Помер Джеймс Мейс 3 травня 2004, похований у Києві на Байковому кладовищі.
26 листопада 2005 року президент України Віктор Ющенко нагородив Джеймса Мейса орденом князя Ярослава Мудрого II ступеня (посмертно), а 2 грудня 2005 року підписав розпорядження про вшанування пам'яті Джеймса Мейса.
18 листопада 2004 року у Києві відбулося відкриття пам'ятника на могилі Великого Українця американського походження. 10 вересня 2010 року у Києво-Могилянській академії відкрито Меморіальний кабінет Джеймса Мейса. Свічка скорботи, запалена ним, горить і далі в наших серцях, і найбільша нагорода для Мейса, щоб українці знали свою історію і пам'ятали про уроки Голодомору.

ПОМЕРЛА АТЕНА ПАШКО – ДРУЖИНА ВЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

20 березня 2012 року відійшла у вічність Атена Пашко – дружина загиблого українського політика В»ячеслава Чорновола. Група українських громадських діячів оприлюднила із цього приводу некролог.
 «20 березня відійшла у вічність відома поетеса, громадська діячка, учасниця українського правозахисного руху, дружина і соратниця В'ячеслава Чорновола Атена Василівна Пашко. Самовіддана жінка, вона прожила складне і мужнє життя.
Народжена в патріотичній родині, вона вже у 7-му класі писала повстанські вірші, передавала їх УПА (на кілька з них було створено пісні), у 12-річному віці носила секретні матеріали з рідного села Пруси (тепер Бистриця на Дрогобиччині) до сусіднього Бикова. Переїхавши в 60-х роках до Львова, мала широке коло спілкування з українською інтелігенцією з-поміж шістдесятників.
За свої виступи на оборону репресованих діячів української культури неодноразово зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, пережила обшуки, звільнення з роботи й ув'язнення 1969-1972 рр. Брала участь у виданні підпільного журналу «Український вісник». З 1980-х років поезії Атени Пашко друкувалися за кордоном. З її книжок – найвідоміші збірки поезій «На перехрестях» (Мюнхен, «Сучасність», 1989), «На вістрі свічки» (Балтимора-Торонто, 1991), «Лезо моєї стежки» (Київ, «Смолоскип», 2007). Атена Пашко – Голова Союзу Українок (з 1991 р.). Багатолітній член Політради і Проводу Народного Руху України. Президент Міжнародного благодійного фонду В'ячеслава Чорновола (з 1999 р.), який вивчає, популяризує й увічнює пам'ять славетного Героя України, зокрема, виданням 10-томника його «Творів».
Вона була прекрасною, ніжною і турботливою дочкою і матір'ю, надійним другом і товаришкою, для неї, як і для В'ячеслава Чорновола, Україна була понад усе.
Висловлюємо своє глибоке співчуття у цьому безмірному горі родині і близьким. Спи спокійно, наша подруго, наша сестро! Вічна Тобі пам'ять!
Україна схиляє перед Тобою свої жалобні прапори».
Некролог підписали Лесь Танюк, Неллі Корнієнко, Ярослав Кендзьор, Михайло Косів, Євген Сверстюк, Лілія Григорович, Іван Стойко, Осип Зінкевич, Михайло Горинь, Валентина Чорновіл, Марія Гель, Ірина та Ігор Калинці, Стефанія Шабатура, Ганна Садовська, Микола Плахотнюк, Люба і Мирослав Мариновичі, Таміла і Микола Матусевичі, Василь Овсієнко, Оксана і Зорян Попадюки, Ростислава Федак, Орислава Хомик, Ольга Возниця, Зоряна Білик, Ірина Лозинська, Оксана Танюк, Ростислав Семків, Олесь Зарецький.
------------
Атена-Святомира Василівна Пашко народилася 10 жовтня 1931, в с. Бистриця, Дрогобицького району (Львівська область) – поетеса, громадська діячка, вдова В'ячеслава Чорновола. Почесна голова Союзу Українок.
Нагороджена орденом Свободи (18 листопада 2009) – за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність, та орден княгині Ольги III ст. (18 серпня 1997) – за визначний особистий внесок у духовне відродження України, вирішення проблем сім'ї, жінок і дітей, професійну і громадську діяльність на благо українського народу.        
 http://3oko.com.ua/pomerla-atena-pashko-druzhyna-v-yacheslava-chornovola.html/