Урочистості з нагоди Дня української культури в Угорщині
У суботу, 25 лютого, на Замковій горі у Буді зібралися угорські українці, працівники дипломатичного представництва України та угорські шанувальники наших традицій, аби відзначити 175-ту річницю з часу виходу в Будимі альманаху «Русалка Дністровая». Девізом цього видання став вислів відомого словацького етнографа і поета XIX століття Яна Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Впорядкували і видали альманах члени літературного гуртка «Руська трійця» львівські семінаристи Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич.
Водночас наша громада вже у 14-й раз відсвяткувала День української культури в Угорщині. Відкриваючи захід, Голова ДОСУУ і ТУКУ Ярослава Хортяні зазначила, що угорські українці приходять сюди щороку наприкінці лютого з 1998 року, щоб вшанувати пам’ять наших великих українців, які, всупереч спротиву світської і церковної влади та забороні цензорів, видали перший західноукраїнський альманах. І хоча редагували його галичани, у «Русалці Дністровій» сучасний читач знайде фольклорні скарби народної мови не тільки одного регіону, але й Наддніпрянщини, а також оригінальні твори видавців і переклади сербських народних пісень та «Краледвірського рукопису».
Свіжий поривчастий весняний вітер підбадьорював присутніх, а розповідь керівника української громади в Угорщині українською та угорською мовами збуджували інтерес до суботньої події. За словами Я.Хортяні, це був надзвичайний у сенсі історико-культурної ваги випадок: 175 літ тому у світ вийшов український альманах. І хоча про його вихід на той час знало тільки вузьке коло осіб, значимість цієї події меншою від того не стала.
– Появі на світ першого українського літературного журналу українці не в останню чергу завдячують угорському цензору Надю, – наголосила у своїй промові Ярослава Хортяні. – Для нас і зараз дуже важливим є збереження і розвиток української мови, яка зазнала великого переслідування упродовж кількох століть і навіть сьогодні високопоставлені українофоби при владі в Україні, а по суті національні самогубці, не полишають спроб якщо не поставити її під цілковиту заборону, то бодай звести її до регіонального або й діалектного ужитку. Але те, що ми тут зібралися разом з представниками Посольства, свідчить: мова наша живе і житиме, її дуже важко знищити.
На підтвердження цієї думки пані Ярослава із завзяттям продекламувала вірш Володимира Сосюри «До брата». І хоча Сосюра практично не здіймав голос проти радянської влади, але дивним чином комуністична цензура не «зарубала» його вірш про мову і чимало інших патріотичних поезій, які дійшли до самих глибин народної свідомості.
Ярослава Хортяні звернулася до наших краян з проханням берегти і плекати рідну мову, адже вона є безцінним скарбом, завдяки якому, серед багатьох важливих інших факторів, формується нація. Господиня заходу подякувала всім за те, що відгукнулися на запрошення прийти вшанувати День української культури і передала слово п. Юрію Мушці.
У вітальному слові до зібрання земляків і шанувальників української культури з-поміж угорців Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині Юрій Мушка наголосив на тому, що дуже важко переоцінити роль «Русалки Дністрової» для наших сучасників. Адже невеличка книжка, видана в королівській друкарні у Будимі, ще й досі має великий вплив на процес формування української національної свідомості. Посол висловив припущення, що, напевно, цензор у Будапешті все-таки недогледів, що це насправді за альманах, бо тоді б він точно заборонив його вихід у світ. На щастя, цензор не зрозумів важливості української мови для нашого народу і великої духовної сили в тих надрукованих альманахом творах.
Юрій Мушка додав, звертаючись до Я.Хортяні: «Я думаю, що й радянські цензори припустилися недогляду щодо українського поета Володимира Сосюри, бо такий вірш у комуністичні часи не можна було видавати. Тому цензура ніколи не може бути гарантовано стовідсотковою. І саме дякуючи таким «проколам», ми маємо сьогодні ці літературні мовні шедеври як наших великих попередників, так і сучасних митців. Дуже важливо, що в Будапешті з’явилася меморіальна дошка на честь видавців «Русалки Дністрової». На жаль, такої пам’ятної плити не встановлено в Україні. Далися взнаки численні заборони царського уряду у галузі книгодрукування і навчання на рідній мові. Тому не дивно, що українські твори дуже часто з’являлися за кордоном. З іншого боку, тішить те, що відкриття меморіальної дошки відбулося в сусідній державі, що символізує собою жест культурного і суспільного порозуміння між угорським та українським народом. Більше того, в Угорщині навіть чудом зберігся оригінальний примірник альманаху «Русалка Дністровая», що став культурною реліквією української громади в Угорщині. У світі на сьогоднішній день із 1000 книжок збереглося всього 10 примірників. Отож ми можемо не тільки бачити його і оцінити зміст надрукованих творів, але й віддати належну шану тим молодим людям, львівським семінаристам, які видали альманах – тільки вдумаймося в цю цифру – 175 років тому! На мою думку, це дуже важлива і непересічна подія в нашій національній історії та культурі».
Ярослава Хортяні повідомила, що згаданий примірник «Русалки Дністрової» угорські українці знайшли в бібліотеці університету ім. Лоранда Етвеша. Дуже благородно з боку цієї установи, що альманах бібліотека передала на зберігання українській меншині. Звертаючись до угорців на їхній рідній мові, Я.Хортяні зазначила, що у Львові навіть створили музей «Русалки Дністрової».
Церемонія вшанування пам’яті видавців українського альманаху в особі Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича завершилася покладанням вінків до меморіальної дошки на честь згаданих діячів від Центрального органу самоврядування українців Угорщини, регіональних самоврядувань та з боку Посольства України.
Перефразовуючи епітафію на надмогильній плиті словакові Яну Коллару, автору національно-патріотичних творів, і про членів «Руської трійці» можна з пошаною сказати, що за життя вони в серці носили весь свій народ, а по смерті живуть вони в серці народу всього...
Наш кор.
