Українці в Чехії
Починаючи з цього номеру в нашому часописі «Громада» вводиться нова рубрика під заголовком «Українські діаспори в країнах світу». Розпочнемо з української діаспори в Чехії (Боге́мія – стара назва Чехії, котра ще досі вживається в деяких країнах), країни неповторної чарівності середньовіччя, чудотворних джерел, лікувальних курортів та раю для любителів пива...
Відомо що між Чехією та Київською Руссю існували давні династичні, господарські та культурні зв’язки. Велика Моравська держава підтримувала торгjвельні зв’язки з Руссю. З 998 року в Києві перебували посли чеського князя Олдржіма. Дві дружини Володимира Великого були чешки, від яких він мав синів Вишеслава, Святополка та Мстислава. Король Данило ходив у походи на Чехію, а його син Лев Данилович уклав мир з чеським королем. Доказом торговельних зв’язків є знахідки в Україні чеських монет. Впливи Кирило-Мефодіївського християнства сягали Русі ще до офіційного хрещення Києва.
У Карловому університеті (Прага) в XIV-XV ст. існувала окрема колегія для українсько-білоруських студентів з Великого Князівства Литовського. Серед гуситів – вояків Яна Жижки мали бути й українці, а деякі гусити після поразки оселилися на українських землях. У братських школах в Україні помітні впливи педагогіки Яна Коменського. Перший зразок українського фольклору – «Пісня про Штефана воєводу» – зберігся в граматиці чеха Яна Благослова (1571). У XVІ ст. до Чехії заходили окремі козаки або їх з’єднання з польської армії. У 1594–1598 рр. до Праги приїздив висланець Запоріжжя Станислав Хлопицький. На поч. XVІІ ст. кілька моравських міст й окремі шляхтичі утримували козаків для охорони перед нападами військ семигородського князя Бочкая.
Не звертаючи уваги на окремі випадки, українці не оселювалися громадами в Чехії до 20 століття. Першу українську організацію в Чехії створили українські студенти – Українська громада в Празі (1902 р.) Ця найактивніша студентська громада Праги, зосереджена в кількох студентських організаціях: Українська академічна громада, Громада студентів-еміґрантів з Великої України, Студентська поміч, Чесько-український комітет, Центральний союз українського студентства та ін. Другим після Праги осередком українського студентського руху в Чехо-Словаччині були Подєбради, осідок Української Господарської Академії. Тут існувало кілька студентських організацій, що об’єднували українську молодь від Карпат до Кавказу. Чимало українських молодіжних організацій ("Січей", "Основ", "Каменярів", "Чорноморців") у 20-х роках було у Брно, Пржібрамі, Берліні, Варшаві та Відні. Та студентські організації здебільшого не були тривалими (вони часто виникали завдяки окремим лідерам і заникали після їх закінчення вузів). Та студентські організації здебільшого не були тривалими (вони часто виникали завдяки окремим лідерам і зникали після їх закінчення вузів).
На початку Першої світової війни у Чехії опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях біля Праги була заснована у 1914 ріці українська початкова школа. Найбільшим скупченням українців був Святобожіцький табір (у 1917-1918 роках, приблизно 1200 мешканців), там заснували гімназію та розгорнулася культурно-освітня праця.
Після Першої світової війни Прага стала найвизначнішим центром української політичної еміграції. Туди прибули люди, які не хотіли, або й не могли жити ні у Східній Україні окупованій більшовиками, ні у Західній, яка опинилася під владою Польщі та Румунії. Були це національно свідомі політики й дипломати, офіцери високих рангів і громадські діячі, висококваліфіковані науковці і професори університетів, творча інтелігенція і вище духовенство, – одним словом, цвіт української нації, справжня національна еліта. Всі вони боролися за самостійну незалежну демократичну Українську державу. В 1917-1919 роках на розвалинах Російської та Австро-Угорської імперій вони на короткий час створили її у формі Української Народної Республіки, однак в нерівній боротьбі за її існування потерпіли поразку. Саме заради цієї боротьби вони не змогли повернутися на батьківщину, бо на рідних землях їх чекали неминучі репресії: в’язниці, табори, а може і смерть. Вони твердо вірили, що їх еміграція є лише тимчасовою, що український народ в скорому часі звільниться від чужої неволі й ідеали, за які вони боролися, перетворяться в дійсність. Та вони не хотіли повертатися додому з порожніми руками, а, як добрі господарі, з немалим доробком, здобутим на чужині у формі нових знань, наукових праць, художніх творів, газет, журналів та головним чином, документів про безперервну боротьбу за визволення України.
З травня 1919 почали переходити кордон Чехо-Словаччини вояки Української Галицької Армії, які були інтерновані головним чином в Чехії, зокрема в Німецькому Яблонному, де чеських вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 зберігся табір українських вояків, туди було переведено й рештки з інших таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки утворювали на певний час напівлегальну Українську бригаду, сподіваючись, що будуть використані урядом Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) проти поляків, яку очолював генерал Антін Кравс. Також у таборах велася інтенсивна культурна праця, існували середні й фахові школи, виходили газети такі, як «Український стрілець», «Український скиталець», «Голос Табора», гумористичний часопис під назвою «Камедула». Вже з весни 1920 чехо-словацький уряд почав розпускати табори. Частина вояків зголосилася до роботи в відділах, що як допоміжні охоронні частини, перебували в різних містах Чехії та Словаччини, а також на Закарпатті.
Інші українці влилися до складу політичної еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де економічні і політичні умови були дуже важкі. У Чехії умови були порівняно найкращі – це була слов’янська країна з демократичним урядом і багатьма прихильними людьми до українців. У Чехії, а головне у Празі постали високі школи та наукові установи, а саме:
Український Вільний Університет (перенесений з Відня у 1921 році) створення якого ініціював вчений українського походження Іван Горбачевський,
Український Високий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова відкритий у 1923 році за ініціативи Українського Громадського Комітету при фінансовій допомозі чехо-словацького уряду як дворічну школу вчителів для нижчих шкіл і позашкільної освіти,
Українська Студія Пластичного Мистецтва організована в Празі 1923 р. за типом високих мистецьких шкіл Українським Товариством Пластичного Мистецтва на чолі з Дмитром Антоновичем (український історик мистецтва й театру, політичний діяч, син Володимира Антоновича, один із засновників Революційної української партії, редактор численних українських часописів; член Української Центральної Ради, член Всеросiйських установчих Зборiв, морський міністр, міністр мистецтва, голова дипломатичної місії в Римі (1919), один з організаторів, ректор Українського вільного університету у Відні та Празі).
Український Інститут Громадознавства заснований 1925 р. Микитою Шаповалом у Празі на базі існуючого там філіялу Українського Соціологічного Інституту у Відні,
Українське Історично-Філологічне Товариство з 1923 року, голова Дмитро Антонович. Товариство припинило працю в час радянської окупації Праги. По війні ненадовго відновило діяльність у Мюнхені.
Музей Визвольної Боротьби України заснований 1925 році,
Українська гімназія в Чехо-Словаччині (1925-45 р.).
У 1922 створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах.
У цих школах вчилися емігранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехо-словацького уряду до початку 1930-их років; стипендії призначав Чесько-Український Комітет допомоги українським та білоруським студентам. Згодом чеських студентів зменшилося, деякі емігранти повернулися до Галичини і навіть до УРСР, решта еміґрували до інших західно-европейських країн або за океан. Проте Чехія залишилася до 1945 найактивнішим осередком української еміграції.
На початку 1920-их років число українських емігрантів доходило до 20000. Вони були сильно здиференційовані політично, фахово і територіальним походженням з перевагою інтелігенції та осіб у силі віку. Частина швидко інтегрувалася на місцях проживання, а навіть дехто прийняв чехо-словацьке громадянство. Спершу в громадському житті тон надавали українські соціалісти, вони також були ініціаторами заснування Українського Громадського Комітету (1921-25), субвенційонованого урядом, якого функції згодом перебрав Український Комітет в ЧСР (уже без підтримки чехо-словацького уряду). У 1930-их роках діяв Союз Українських емігрантських організацій в ЧСР. З професійних організацій в Чехії діяли Спілка Українських Лікарів у Чехо-Словаччині, Українське Правниче Товариство в Чехії, Українське Педагогічне Товариство, Товариство Українських Інженерів, яке з низкою іноземних технічних і господарських товариств у Чехії і поза нею утворило 1930 Союз Організацій інженерів-українців в еміграції з осідком в Подебрадах. З наукових установ діяли в Празі Український Академічний Комітет, Українська Наукова Асоціація, Українське Товариство прихильників книги. У Чехії відбулися два українських наукових з’їзди (1926 і 1932) за участі учених також з-поза Чехо-Словаччини.
Найрепрезентативнішою жіночою організацією серед інших виявився Український Жіночий Союз в Чехії (заснований 1923). З організацій молоді діяли: спортово-молодіжний Український Січовий Союз з осідком у Празі (1927) з кільканадцятьма місцевими відділами в Чехії і поза нею; кілька гнізд тіловиховного товариства «Сокіл» (вони творили Союз Українського Сокільства за кордоном, який підтримував приязні стосунки з чеським «Соколом»); з 1921 почав закладати свої курені і гуртки Пласт, і 1930 р. постав у Празі Союз Українських Пластунів-Емігрантів. Діяло також кілька спортових товариств. Чехія була визначним українським видавничим осередком. Тут діяли видавництва: Український Громадський Видавничий Фонд, «Сіяч», «Колос», «Чесько-українська книга» (Г. Омельченка), Ю. Тищенка та інші.
У 1930-их роках почало збільшуватися число закарпатських українців у Чехії Це були переважно студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарпатські студенти мали свій Союз Підкарпатських Українських Студентів, а русофіли – «Возрождение». Після березня 1939 р. до Чехії наплинула політична еміграція з Закарпаття, у тому числі й члени уряду Карпатської України на чолі з А. Волошиним.
За німецького протекторату Богемія і Моравія над Чехією (1939-45) більшість українських установ була ліквідована, інші ледве існували. Офіційне визнання мали тільки Українське Національне Об’єднання і Українська Громада. Виходив далі журнал «Пробоєм», почала виходити газета «Наступ» (обидва видання націоналістичні, закриті німцями 1943). До кінця діяли гімназія в Моджанах, Український Вільний Університет та УТГІ.
З приходом радянських військ у травні 1945 р. українське організоване життя у Чехії цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Західної Німеччини, згодом до інших європейських країн і за океан. Зате до Чехії прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бригади генерала Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СССР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах у прикордонні, звідки були виселені німці. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, головне до міст, робітники, які, як і всі українці в Чехії легко асимілювалися. В 1947-48 роках з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами близько 500 українців у Тиховській і Зноймській округах та в місті Хомутові.
Спершу діяло в Празі русофільське студентське об’єднання «Возрождение» з його журналом «Костер», всі українські установи були ліквідовані, (останнім Український Музей 1948) під претекстом «буржуазного націоналізму». Ряд українських діячів заарештовано і декого заслано до СССР. У 1950 православна церква Чехо-Словаччини перебрала греко-католицьку парафію в Празі.
У 1968 відновлено греко-католицьке душпастирство в Празі з обсягом діяльності на всю Чехію, з кількома священиками. Намагання заснувати окрему українську культурну організацію (подібну до Культурного Союзу Українських Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. Існують тільки українські гуртки мистецької самодіяльності у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960-70-их роках Ф.Приходько та П.Щуровська-Россіневич керували добрим українським мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти.
За переписом 1980 року, українську національність в Чехії підтвердили 15 тисяч осіб, в дійсності чеських українців було значно більше.
Як свідчить статистика, питома вага національних меншин у Чеській Республіці зростає. Та особливо ця тенденція стосується української громади, яка протягом останнього десятиліття зросла більш ніж удвічі, сьогодні українська національна меншина в Чехії посідає четверте місце за кількістю її членів після словацької, польської та німецької. На законних підставах в Чехії нині мешкає понад 50 тисяч громадян України. Найбільшим організованим об’єднанням українців у Чеській Республіці стала «Українська ініціатива».
Українська ініціатива в Чеській Республіці (УІЧР) – є громадською організацією, чеською національно-культурною організацією українців. «Українська ініціатива в ЧР» є неприбутковою організацією, яка працює за національно-громадським принципом. 1993 року в Празі зібралися близько сорока українців, які вирішили, що українській національній меншині в Чехії необхідна організація, за допомогою якої можна відстоювати свої права. Так виникла громадська організація «Українська ініціатива в Чеській Республіці». Ініціатором її створення стала Лідія Райчинець-Затовканюк. Головною метою діяльності організації є підтримка та розвиток української культури в рамках європейського та чеського суспільств. Діяльність «Української ініціативи» спрямована на просування та захист інтересів українців і України у Чеській Республіці, популяризацію України, створення та підтримку її позитивного іміджу в Європі, сприяння діалогу української громадськості з інституціями і громадянським суспільством Європейського Союзу. Вже 19 років виходить у світ україномовний часопис «Пороги», і розповсюджується на території Чехії та поза її межами.
Особливо активними українці в ЧР стали після Помаранчевої революції листопада 2004 року. Зосереджені громадські організації, в основному у Празі, однак є громадський рух українців і в інших містах: Хомутові, Плзні, Брні тощо.
Українські громади в Чехії:
НУО "Українська Європейська Перспектива" – це громадська організація, що об’єднує українців усього світу, які підтримують прозахідний курс розвитку України; Берегиня, товариство української трудової міграції в ЧР що проводить вистави, концерти, хоровий спів. Керівник: пані Ірина Дмитраш; «Джерело» – влаштовує театральні вистави, діє молодіжний танцювальний колектив. Керівники: пані Дарія Любачівська, пан Юрій Кольва.
Об’єднання українок в ЧР де влаштовуються історичні та літературні семінари, шевченківські вечори, виставки, представлення української кухні. Керівники: пані Христина Йойкова, пані Марія Прокоп’юк; ОУПУ – «Об’єднання українців та прихильників України» – займається хоровим співом (хор Святого Володимира), проводить освітні акції, екскурсії для молоді в Україну. Керівник: пані Ольга Мандова
«Родина» що проводить вистави, концерти, вечорниці, хоровий та естрадний спів, забави, танцювальний гурток. Керівник: пан Йосип Климкович.
«Рута» (Видання „Українського журналу”, інформаційних брошур для мігрантів, показ фільмів. Керівник: пані Ленка Кнапова-Віхова.)
«Скарб», г. о. (Культурні акції, юридичні семінари для мігрантів. Керівник Ганна Ванєчкова.)
«Українська Свобода» (Суботня школа, політичні акції, допомога в пошуку роботи. Керівники: пан Богдан Костів, пан Олег Зайнуллін)
«Українська професійна спілка» (Допомога трудовим мігрантам, проведення зустрічей земляків. Керівник: п. Тарас Костюк )
«Укргазета», г. о. (Видання „Української газети”. Керівники: директор п. Іван Волошин, головний редактор п. Анатолій Крат.)
«Форум Українців» ЧР (Організація мистецьких вернісажів та пленерів cучасних українських художників, футбольний клуб "Форум", гастролей українських музичних гуртів, українських новини на радіо Regina FM. Керівники: п. Борис Чикулай, п. Василь Рюхтін, п. Мирослав Зузук)
Чеська асоціація україністів (Лекції, бесіди та дискусії для студентів, науковців, перекладачів. п-і Тереза Хланьова, п-і Віра Лендєлова.)
На сьогоднішній день в 10-мільйонній Чехії, згідно перепису населення, який відбувся у березні 2011 року, живе близько 130 тисяч українців, з яких близько 40% – закарпатці. Серед цієї найчисленнішої в Чехії діаспори дозвіл на постійне проживання мають 40 тис. осіб.
За матеріалами інтернет-видань.
Роман Рішко
