АРХІВ
ГРОМАДИ

№1(125)
січень - березень
2014 року

Якщо немає покаяння, є гординя

«Хай при допомозі ласки Твоєї, Господи, стане мені можливим те, що з природи видається мені неможливим». Ці слова знаходимо у книзі «Наслідування Христа» (Томи Гемеркена Кемпійського).
Наше життя становлять пошуки Істини і постійна боротьба за утвердження себе в суспільстві, за владу, проти розмаїтих спокус тілесних і духовних, темноти, брехні, з ворогами тощо. Ми постійно змагаємося за щось.
Чи не тому варто звернути увагу на наступні слова: «Так будь готовий до боротьби, коли хочеш перемогти. Без боротьби не можеш дійти до нагороди за терпеливість. Коли не хочеш терпіти, зрікаєшся вінця слави. Але коли хочеш мати вінець, борися мужньо, зноси терпеливо. Без труда нема дороги до відпочинку, а без боротьби не дойдеш до побіди».
Боротьба має сенс, коли є усвідомлення перможного кінця. Отак святі нашої Матері-церкви дійшли до святості, щодня перемагаючи спокуси, гріх і гординю, до яких штовхає лукавий. У них була конкретна мета – Бог. Методи їхньої боротьби прості та дієві: найперше це – любов, молитва, самозречення та Бог понад усе, служіння Йому. Перемігши самих себе, вони дістали вінець у нагороду – вічне життя, щастя бути з Богом, оглядання Його великих діянь і радість сопричастя.
Помолімося разом із святими за це: «Господи! Дай мені серце просте, незлобиве, відкрите, віруюче, любляче, щедре, гідне вмістилище Тебе Всеблагого».
Прослідковуючи життя Ісуса Христа та Його апостолів, переконуємося, що вони вели постійну боротьбу, але не за владу земну, гроші чи славу, а за Мир і Любов. Гроші людина витратить, їх можуть у неї вкрасти, або ж знеціняться в часі економічної чи воєнної кризи. Влада земна теж не вічна, хоч як би собі хтось із владоможців не обманював себе. Одначе ж у випадку з людьми віруючими, стовпами Церкви, тільки добрі діла, служіння народу, людяність і жертовність давали сил витримати тортури, бичування, приниження, обпльовування і навіть прийняти смерть – страшну, принизливу, болючу.
Питається: «За що?» Так, улюблені брати і сестри – за наше з вами майбутнє і кожного зокрема. Чи міг Христос уберегти своїх апостолів од переслідувань, тортур і жорстокої смерти? Чи міг застосувати інші методи, окрім слова. Міг, бо Йому все підвладне.
«Аж тут один із тих, що були з Ісусом, протягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Тоді Ісус сказав до нього: «Вклади свій меч до піхви, бо всі, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця свого, і Він зараз же не дав би мені більше як двадцять легіонів ангелів?» (Мт. 26-52).
Таким чином, Ісус дає наочний приклад Миру, Всепрощення, навчаючи нас учинити так само. Та слабка людська натура, завжди впадає у спокусу і блудять її думки.
Чи не тому Папа Франциск зауважив із цього приводу: «Найбільшим гріхом сьогодення є те, що люди втратили відчуття гріха». Щоправда, є одиниці, котрі усвідомлюють, де Христос, а де диявол із його підступами. І саме ці поодинокі люди творять мир. Тому закличемо разом із Давидом: «Яви, о Господи, нам своє милосердя, подай нам Твоє спасіння. Послухаю, Господь Бог говорить про мир, говорить до народу свого і до своїх побожних; Лише хай не повертаються назад до божевілля. Справді, Його спасіння близьке до тих, що Його бояться (Господа), щоб слава Його перебувала в краю нашім. Милосердя й вірність зустрілися між собою. Правда з землі зійде, і справелдивість дивиться з неба. Та й сам Господь дасть щастя і земля наша дасть урожай свій. Перед Ним ітиме справедливість і спасіння; - там, де Він буде ступати». (Пс. 85.9)
Господнє слово правдиве. Як говорить, так і робить. За добро винагороджує, за зло карає. Про долю тих, які відходять від Його науки, читаємо у книзі Римлян.
«І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Господь видав їх ледачому розуму чинити негодяще. Вони – сповнені всякої неправости, лукавства, захланности, злоби, повні заздрости, убивства, колотнечі, підступу, злоби, вони – обмовники, наклепники, богоненавидники,, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні. Вони, хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслуговує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять.» (Римлян 1. 28)
Кінець, каже Господь, буде гірший за їхній початок. Якщо немає покаяння, є гординя, і саме вона стала причиною скинення сатани до пекла. Перше, що Бог не приймає в людині, це горде серце. Смирення дає можливість Богу тебе підняти!
Іншими словами, Бог справджує мрії смиренних, відкривається тим, хто вірить в Нього і не кидає напризволяще душі, що йдуть за Ним.
Господня вірність завжди поруч з нами. Людина зрадить, Бог – ніколи.
В і ншому місці Святого Письма Господь промовляє до скривджених, говорить про блаженства, добре є застановитися над ними, а саме проникати в глибину сказаного, адже тільки так знайдемо відповідь на всі питання сьогодення.
«Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; а він, відкривши уста, почав навчати їх:
«Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради.
Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так-бо переслідували пророків, які були перед вами.»
Тобто у всі часи існування світу були правдиві пророки, переслідувані за правду, були і лжепророки, що вводили в оману. Але кінець завжди один. Правда, тобто Христос перемагає! Зло гине, яким би страшним і моторошним не здавалося, щезає, наче дим, хоча неприємний осад на іноді залишається. Але він – ніщо, коли в душі панують мир, любов, віра і надія. Тому ще раз хочеться звернутися до нашого Небесного Отця зі словами молитви: «Боже мій, коли я втрачаю надію, допоможи мені згадати, що Твоя любов більша, ніж моє розчарування, і Твої плани на моє життя кращі, ніж мої мрії».
Мене завжди подивляє житіє святих мучеників та угодників Господніх, а в думках їхніх черпаю для себе натхнення. Читаючи про Матір Терезу, воскресаю душею. Ось деякі її мислі:
«Люди часто бувають нелогічними і егоїстичними. Все одно прощай їм. Якщо ти добрий, люди можуть звинуватити тебе в егоїзмі та прихованих намірах. Однак залишайся добрим. Якщо ти успішний, у тебе може з'явитися безліч друзів і справжніх ворогів. Все одно будь успішним. Якщо ти чесний і щирий, люди можуть обвинуватити тебе. Однак залишайся чесним і щирим. Те, що ти будував роками, хтось може зруйнувати в одну мить. Все одно продовжуй будувати. Якщо ти знайшов спокій і щастя, люди можуть заздрити тобі. Однак будь щасливим. Те хороше, що ти робиш сьогодні, найімовірніше, завтра забудуть люди. Все одно роби добро. Віддавай світові все найкраще, що в тебе є, і цього ніколи не буде достатньо. Однак віддавай світові все найкраще, що маєш. Зрештою ти зрозумієш, що все це відбувається між тобою і Богом, і ніколи це не було між тобою і людьми». (Мати Тереза) 
Нині кожен із нас переживає надзвичайно тяжкі і тривожні часи. Думаю, мало-хто залишається байдужим до вісток із нашої рідної землі України. Тому молімося, звертаючись до Бога з мільйонами і десятками мільйонів християн, чиї серця переповнює тривога за майбутнє рідної Батьківщини. Підтримуймо одні одних добрим словом, хто чим може і хто яку змогу має, не будьмо інертні до нашого народу і своїх ближніх, а з'єднаймося в гарячій вірі в Бога, і ласка Господня неодмінно зіллється на нас небесною росою, обігріє кожне зболіле серце.
Нехай милостивий Господь береже нашу рідну землю Україну! Мати Господня, накрий нас своїм омофором!