АРХІВ
ГРОМАДИ

№1(125)
січень - березень
2014 року

«Попередниця української мови»

«Стіни Софії містять багато таємниць.
Крім фресок і легендарного саркофагу
Ярослава Мудрого там є ще одна унікальна річ.
Це – написи тисячолітньої давнини, які мають
Майже всі риси сучасної української мови» [2]
  Олексій Радченко [2]

У музеї історії Києва, зберігається особистий архів відомого дослідника, історика, археолога, мистецтвознавця Сергія Омкандровича Висоцького. Основна його праця полягала у дослідженні давньоруських графіті у Києві, тридцятилітня праця у стінах Святої Софії, Вибудинському монастирі, Успенському соборі, Києво-Печерської Лаври, а також у Церкві Спаса на Берестові, Кирилівська церква та відомі усім Золоті Ворота Києва – принесли плоди Україна. Це ті самі легендарні графіті.
Графіті які досліджував академік Висоцький, відомі здавна, і їх досліджували у 18 і 19 столітті [1]. Але історики різних національностей не принесли остаточного результату, який би віддзеркалив історію мови. Більшість дослідників опирались на літописи, які були переписані не один раз. Тільки одиниці дійшли до правдивого напрямку.
Висоцький строго досліджував тільки оригінали, які були продряпані за часи Ярослава Мудрого. Він не опирався ні на переписані літописи, ні на чиїсь думки, чи на результати. Він довіряв собі самому. А метод дослідження був особистим та індивідуальним. За цим методом, історик чітко зміг дослідити написи. Цей метод зробив прорив у цілому дослідженні.
Метод фіксування проводився спочатку вишукуванням – це були тривалі пошуки, потім він їх фотографував за спеціальним боковим освітленням, після цього він робив фотокартки, ще їх  називають світлинами. На світлинах промальовув, тобто чітко проводив олівцем по літерах, це – є реставрація напису. Та після цієї ретельної ручної роботи, дослідник фотокартки відсвітлював, обробляв фото та аналізував особливості написання кожної літери. І це все він робив самостійно, у своїй квартирі протягом тридцяти років.
Результат цього дослідження говорить нам про «живу» сучасну українську народну мову, яка прийшла з прямих нащадків, ікі входили в етнічне ядро Русі-України [2]
Доречі, видряпування на стінах соборів було заборонено церковним статусом Володимира Великого, порушниками були звичайні люди, починаючи від ремісників та закінчуючи самими князями. Та дякуючи цим «ремісникам» ми зараз ознайомимось про що йдеться мова.
Перш за все, потрібно зауважити, що головна тема сьогодні це – «розмовна, жива мова» якою говорили до козацької доби включно. Варто відокремити, для особистого орієнтування і правильних знань про типи мов. Другою мово є – «книжкова мова», а третя – це «церковна мова», тобто літературна.
«Розмовна мова» - це мова народу, яка передається устами з покоління в покоління цими ж «ремісниками», котрі дряпали стіни. Це мова, яку ми чуємо у фольклорній творчості: у піснях, історичних балладах, оповіданнях. А також це і є частково сучасна мова українського народу.
«Книжкова мова» - нею володіли переписувачі, для переписування тексту з Біблії, літопису і так далі.
«Церковна мова» - літературна мова. На цій мові проводилась літургія.
Найстаріша українська літературна мова НЕ БУЛА «живою розмовною мовою», оскільки це була мова церковнослов’янська, що прийшла до нас разом із християнством. Проте наша «жива розмовна мова»  вдиралася в «церковну мову», в літературну мову і змінювалася по трохи, чужий правопис  так, щоб він був легкий для нашої людності. Вносився і змінювався правопис.
За писемними пам’ятниками Київщини XI-XII століття, дослідники знайшли в них численні риси саме українського «живого мовлення».
Графіті найбільшу було знайдено і досліджено у Софіївському Соборі. В цілому він дослідив більше ніж 400 слів та виразів і всі вони датовані і мають історичний коментар, кальовку.
Одна із цінних знахідок – це була слов’янська абетка, вона була відкрита під час реставрації фрескового розпису на Софіївських стінах під шаром олійної фарби. Під олійним живописом було видряпано 27 літер, з них 23 літери були грецького походження та 4 слов’янські літери: це – Б, Ж, Ш, Щ – цих літер у грецькій абетці немає [1]
Що говорить сам Висоцький: «У Михайлівському боковому вівтарі було знайдено дуже цікаву знахідку, це стародавня азбука. Вона відноситься до якогось дуже давнього часу і говорить про те, що на тереторії східних слов’ян проходили якийсь процес і формування кирилиці.  Яка стала врешті-решт основною нашою писемністю».
Слідуючою цікавою знахідкою  були написи – звернення до Бога.
«Господи, помози рабу своєму Василеві грешнему, помози йому»
В першу чергу Висоцький наголосив звернути увагу на давальний відмінок «Василь-Василеві», а у російській мові не зустрічається, збереглося тільки в українській. Цей надпис, як вважають вчені належить до Великого князя Володимира Мономаха. Який був названий Василем. Свідське ім’я його було Володимир, а при хрещенні – Василь. Так от, дослідники тільки на цій підставі написа зв’язаний з Володимиром Мономахом. А зверху, ще один цікавий напис грецькою мовою, читається так:
«Господи, помози рабу своєму Некіферу»
А Некифир був сучасником Володимира Мономаха. Цей Некифир митрополит Київський, який був у часі князювання Володимира Мономаха. А літери були прикрашені рослинним плетенням, орнаментами, а деякі зоображення були казкових птахів, деякі з них мали фантастичні звірячі мордочки та таємничі людські обличчя. Це все говорить, що тут працював якийсь дуже досвідчений художник. Висоцький особисто наголосив про те, що: «З тих часів, особливо за часів Ярослава Мудрого до нашого часу письмових пам’яток, в більшості це книги Богослужбові, отже, судити якою була мова в XI столітті, за цими книжками НЕ можна.  А графіті – це оригінальні написи за часів Ярослава Мудрого і його синів». Вони не були переписаними чи перекрученими. Отже, Київська мова часів Київської Русі – це мова, яка стала попередницею української мови. [3]
На Київській графіті з 10 століття в мові з’явлються дуже м’які звуки «і» (зі старого діфтонча іє). На півночі майбутньої Росії цей звук змінювався на «є», а на Україні на «і», наприклад:
в морі, на Желяні, апріля.
На стінах видряпані слова де відображається наш правопис, це слова із сильним пом’якшенням. А також суто українські зменшувальні форми чоловічих імен: Остапко, Іванко, Жадко (від Жаден), Марко.
В XII столітті сучасне українське «прізвище» вигулькує з напису:
«Господи, помози рабу своєму, Ігнатові.
А [ПРЪЗЪВИЩЪ] моє Саєтат».
У XI-XIII столітті у графіті княжого Києва, фіксуються такі суто українські граматичні ознаки:
1. Кличний відмінок іменників: Стефане, владико, голово.
2. Закінчення «у» в родовому відмінку однини чоловічого роду: спору (з того спору).
3. Форма дієслів без «т»: пече.
4. Дієслова минулого часу, що закінчуються на «в»: писав, ходів, молив, а не – писал, ходил, молил.
5. Дієслова із закінченням «ти»: долучити, писати, скончати.
6. М’яке «ц» на прикінці слів: чернець (помилуй) Валерця, поможи Архинцю.
7. Прикметники втрачають на кінці «я»: благодатніша, печальна, многопечальна, а не многопечальная.
8. Імена типового українського значення, це чоловічі імена у давальному відмінку знайдено безліч: Петрові, Нестрові, Мареві, Данилові, Ставрові, Василеві.
9. Чоловічі імена закінчені на «о» типічна українська мова: Дмитро, Данило, Кирило, Тукало, Орешко, Судило.
10. Приклади українського ШАРМУ: Жиднобуд, Стефан, Трохим, Іван, Сліпо, Патилей, Степко, Яким, Данило, Михалько, Нежинович ,Переграч.

Та ще один із шармів, який повністю відповідає із сучасним «Українським правописом».
«Господи, помози рабу своєму Луці, владичину дякую…»
12. Маємо перехід «к» в «ц» в давальному відмінку однини (Лука-Луці).
13. та зміна приголосної «к» перед суфіксом «ич» на «ч» (владика-владичин).
 Один із найцікавіших написів XI століття у брежнєвські часи були вимушені друкувати російською. Зверніть увагу та порівняйте переклад російською і українською .
Російська мова: «Мать, не желая ребенка, бежала прочъ…» та
Українською з оригіналу:
«Мати, не хотячи дитяча, біжя гет… »
І це все переконливо свідчить, що поруч з офіційною церковнослов’янською мовою Київської Русі , «жива розмовна мова» українського зразка була попередницею сучасної української мови. Тому «живу мову» Київського графіті цілком доречно називати українською, зразком раннього середньовіччя. [4] [5].

Використана літетарура:
[1] Сергій Висоцький. «Пам’ять минулого». Док. фільм, част. 1.
[2] Олексій Редченко. ЗУСТРІЧ.
[3] Сергій Висоцький про мову Київської Русі – попередницю української мови.
[4] Сергій Висоцький. Част.2.
[5] Сергій Висоцький. Част.3.