АРХІВ
ГРОМАДИ

№1(125)
січень - березень
2014 року

БОЇ НА ГРУШЕВСЬКОГО.  “КРИВАВА ВОДОХРЕЩА”

19 січня 2014 у Києві на Народному Віче зібралось кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими  16 січня “Законів про диктатуру”. Частина людей з Євромайдану вирішили пройти до будинку Верховної Ради, щоб висловити свій протест. Дорогу їм перекрили силовики з “Беркутом”, які заблокували вулицю Грушевського автобусами та вантажівками безпосередньо біля входу на стадіон “Динамо” імені Валерія Лобановського. Мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами.
Пам’ятаєте ту “Ніч спротиву” з неділі 19-го січня на 20-е січня... Упродовж усієї ночі на вулиці Грушевського силовики “Беркут” застосували проти мітингувальників світлошумові гранати, гумові кулі і вогнепальну зброю, постійно тривала канонада. Два гранатомети беркутівців вели постійний обстріл барикад снарядами із сльозоточивим газом та світло-шумовими гранатами, а підігнані водомети постійно лили на людей воду, при цьому температура повітря була більше ‒ 10°. Згідно з “Правилами застосування спецзасобів при охороні громадського порядку” все це забороняється застосовувати. Обороняючись,  мітингувальники спалили чотири службових автобуси внутрішніх військ та дві вантажівки. З боку учасників народного протесту в наступаючих правоохоронців летіло каміння з розібраної бруківки та коктейлі Молотова. Із автомобільних покришок та снігу люди звели барикади. Вперше на Грушевського з’явилися шини, як захисна палаючо-димова завіса. В протистоянні багато людей дістали поранення, багато було захоплено “Беркутом”, але плани штурму силовиків на Майдан вдалося зупинити. Серед того нічного бою з боку багаточисленного люду, який підтримував передову, розбирав бруківку, підносив шини,  почулася й врізалася в пам’ять мелодія повстанської пісні “Ах, лента за лентою...” Вона підняла дух не лише самооборонців, а й українців в усьому світі, які спостерігали ці події по ТБ. То грала сурма... З тих пір сурмач ‒ інтелігентний музикант Костянтин із Харкова ‒ ще й досі кожного вечора виходить до барикад на Грушевського і грає мелодії українських повстанських пісень.
“Ах, лента за лентою ‒ набої подавай. Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!..”
Пізно ввечері, 19 лютого, опозиція вирушила на переговори з Януковичем з надією домовитися про відведення міліції та “Беркута”, також йому було повідомлено думку повсталого народу, що ціна протистояння ‒ відставка уряду та президента. Янукович заявив про готовність  розпочати переговори з представниками опозиції для врегулювання ситуації, що склалася. Однак, протестуючі побачили, що цим Янукович намагається затягнути час, щоб зібрати у Києві для придушення Євромайдану ще більшу чисельність внутрішніх війсь і “Беркута” з усіх областей України. Щоб запобігти цьому, люди у Львові, Івано-Франківську, інших містах почали блокувати військові частини.
Зіткнення продовжувалися в ніч з 20-го на 21-ше січня. Близько 8 ранку 22 січня “Беркут” пішов у атаку на вулиці Грушевського, почав розбирати барикаду й затримувати людей. О пів на дев’яту протестувальники перейшли в контратаку, і повернулись на попередні позиції, а силовики відступили за лінію спалених автобусів. Внаслідок цієї атаки “Беркуту” близько 200 протестувальників було поранено. Але відразу протестувальники пішли в контратаку.
В бою на Грушевського 22 січня був смертельно поранений один з охоронців Євромайдану 20-річний вірменин з Дніпропетровської області Сергій Нігоян. Молодий хлопець отримав чотири кульових поранення, одне ‒ в шию, ще одне ‒ в голову.  В інтернеті знайшлося відео з Сергієм Нігояном, яке тепер всі знають: там чорнявий бородань  виразно читає напам’ять уривок із “Кавказу” Тараса Шевченка, серйозно читає. А з Майдану ‒ залишилося випадкове інтерв’ю для 1+1 ‒ останній публічний виступ Сергія Нігояна, в якому він розповідає про себе: “Я не зміг спокійно відреагувати на те, що “Беркут” побив студентів. Таких самих громадян, студентів, як я... До останнього стояти. Через кров, але все одно. Я особисто пройду, я готовий у перших рядах стояти... Я народився на території України, і проживаю на території України. Завдяки цьому я прийшов підтримати народ, серед якого народився і проживаю. Я ‒ вірменин”.

ПРОСТИ, МІЙ ГОСПОДЕ, МЕНІ ‒
Я СМЕРТІ БРАТА НЕ ПРОЩАЮ!!!

“Ми стали інші, піднялись.
В огненнім зареві столиця.
А ми й не думали колись,
Що проклинатимемо вбивцю,
Що стане ближчим вірменин,
Аніж свій рідний брат по крові,
Що знов поринем в вир війни
Під ночі й Господа покровом...
Несе Дніпро на хвилях гнів,
Ридає небо із відчаю,
Прости, мій Господе, мені ‒
Я смерті брата ‒ не прощаю!!!”
(Наталія Крісман)

Також 22 січня від кулі снайпера біля стадіону “Динамо” на Грушевського загинув білорус Михайло Жизневський (біл. Міхаіл Жызьнеўскі), член організації УНА ‒ УНСО, активний член Самооборони Майдану, позаштатний кореспондент газети “Соборна Київщина”. Панахида за загиблим відбулася 26 січня у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві, в день, коли б йому виповнилося 26 років. На панахиду прийшли близько 10 тисяч людей. Любимою піснею Михайла була  “Пливе кача”... З того часу ця сумна пісня часто лунала на Майдані, проводжаючи в останню путь Героїв Небесної сотні. В інтернеті залишилось відео, в якому Михайло Жизневський разом з усіма на Майдані “виконує гімн України. “Душу й тіло ми пакладзем...”, ‒ він довів це діями, а не лише словами. Мабуть, це одні з останніх кадрів, на яких Михайло був живий. Він виконував гімн України, гімн країни, яка стала для нього другою Батьківщиною. Вічна слава Герою!”, ‒ говориться в опису відео.
“Білорус, вірменин – на Майдані такий же «націоналізм», як колись на Січі.
Я думаю, що їх вбивали навмисне. Так само, як навмисне вбили грузина Гонгадзе в 2000 р. Мовляв, «не за свого» українці не будуть обурюватися. Але, не врахували, що для українців “свій» - кожен, хто любить Україну. От такий наш “націоналізм”. (Олександр Палій)
Тоді ж, 22 січня, на Грушевського був поранений з вогнепальної зброї Роман Сеник зі Львівщини. Роман Сеник служив миротворцем у контингенті Миротворчих сил ООН у Югославії під час війни Хорватії за незалежність, де був прапороносцем, мав бойові нагороди. На Майдані входив до 29-ї Бойківської сотні самооборони Майдану. Він завжди носив із собою прапор з написом “Турка”, через що в сотні його називали “Турківським прапороносцем”. Снайпер прострілив йому легеню та завдав важкого поранення в плече бронебійною кулею спеціального призначення, коли Роман стояв з прапором на передовій. Роман помер в лікарні 25 січня. На честь Романа Сеника, інших постраждалих та загиблих під час кривавих подій на Грушевського в Тернополі названо площу Героїв Євромайдану.
В той же час силовики й беркутівці почали викрадати людей ‒ активістів Майдану, Автомайдану, навіть поранених з лікарень. Серед них були Юрій Вербицький, Ігор Луценко, Дмитро Булатов, багато інших. Їх вивозили за межі Києва й жорстоко катували. 22 січня в околицях с. Гнідин Бориспольського району Київської області було знайдено закатоване тіло активіста Євромайдану львів’янина Юрія Вербицького. На місці смерті Вербицького гнідинці встановили тимчасовий пам’ятний хрест із фотографією і написом: “Він загинув за нас”. Юрій Вербицький був сейсмологом, кандидатом наук, альпіністом, доброю людиною зі щирою усмішкою. У рамках ініціативи “Герої України на вершинах світу” іменем українського патріота Юрія Вербицького назвуть безіменну вершину на теренах Східного Кавказу. Ініціативу львів’ян підтримали їхні грузинські колеги.
23 січня на Грушевського було відносне перемир’я, а 24 січня силове протистояння між протестуючими та спецпризначенцями поновилося. Причиною цього стали постріли з боку міліціонерів, і одна з куль потрапила в одного з активістів. Після цього у відповідь у правоохоронців полетіло каміння, петарди та коктейлі Молотова. Знову запалали барикади з автомобільних шин. Міліція застосувала світлошумові гранати та вогнепальну зброю. В той же час представники МВС заперечили факт використання зброї, і провину за порушення перемир’я поклали на протестуючих. Тим часом на вулицях Києва ситуацію дестабілізували завезені “тітушки”, для відсічі яких кияни почали організовувати районні й вуличні загони самооборони. На ранок 25 січня між активістами та спецпризначенцями стали священики, до кордону внутрішніх військ стали прориватися й деякі матері солдатів ВВ, що впізнали своїх синів й переконували їх піти звідти, але ті стояли на морозі незворушною стіною.
Упродовж протистояння були зафіксовані випадки знущання над затриманими, тримання їх на морозі голими, побиття, котрі журналісти порівняли з фашистськими: роздягання догола на морозі та групові фото й відеозйомка силовиків з оголеною людиною ‒ козаком Михайлом Гаврилюком. За визначенням колишнього прем’єр-міністра, екс-голови СБУ Євгена Марчука “Це можна розцінити однозначно ‒ це звіряча розправа, яка не має нічого спільного взагалі з правоохоронною діяльністю. Це ж не банда, яка йшла містом і трощила все навколо себе, підпалювала автомобілі, розбивала вікна і так далі”. Серед потерпілих від рук силовиків ‒ сотні мирних громадян. Тільки на Грушевського з 19 січня травми різного ступеня тяжкості отримали більше півсотні співробітників ЗМІ, їх не спасали навіть жилети з написом “ПРЕСА”.

Штурм Українського дому в ніч з 25 на 26 січня

В ніч з 25 на 26 січня відбувся штурм Українського дому на Європейській площі, в якому знаходилися солдати Внутрішніх військ. Щоб ліквідувати небезпеку атаки з тилу, значна кількість протестувальників вночі штурмувала будівлю і на ранок відтіснила звідти силовиків. Знову було багато поранених людей, медичну допомогу яким надавали в Будинку профспілок. Тим часом, у різних областях України ‒ Львівській, Рівненській, Тернопільській, Вінницькій та ін. прокотилася хвиля протестів проти дій влади на вулиці Грушевського, протестуючі стали захоплювати обласні державні адміністрації. До них приєдналися групи ультрас. 

БОЇ НА ІНСТИТУТСЬКІЙ 18 ‒ 20 ЛЮТОГО

День 18 лютого 2014 року назавжди залишиться в пам’яті українців, як “Кривавий вівторок”.  В той же час, як ми  вже дізналися пізніше, з 18 по 20 лютого, розв’язавши бійню з Майданом в Києві, диктатор Янукович спішно пакував і вивозив цілими машинами свої грабунки з Межигір’я. А всі так звані мирні переговори Януковича й опозиції являли собою ширму і водночас чітко сплановану пастку. Вони були спрямовані на затягування часу і підготовку до силової операції. Янукович не збирався йти ні на які поступки з самого початку, ні на єдину секунду і разом з тим панічно боявся.
В той день у Верховній Раді відкривалась сесія і протестувальники з Майдану хотіли прийти ближче до ВР, щоб тим самим вплинути на прийняття постанови про повернення до Конституції 2004 року, яка обмежувала б повноваження президента. Близько 9-ї ранку колони “мирного наступу” протестувальників, очолювані Арсенієм Яценюком та Олегом Тягнибоком, вирушили до ВР. Протестувальники штурмували міліцейські автомобілі на Грушевського, що перегороджували шлях колоні, таким чином подолавши кордон внутрішніх військ. На шляху до ВР їх зустріли БТР і водомети. А тим часом у Раді спікер відмовився реєструвати конституційну постанову.
Те, що пережив народ у “кривавий вівторок” 18-го лютого не можна було навіть уявити у жахливому сні. Бандитська влада кинула на протестуючий народ все, що тільки придумала. В центрі Києва були накопичені великі резерви міліції, внутрішніх військ,“Беркут”,  снайпери, наймані бандити-головорізи, озброєні арматурою ”тітушки”, водомети, БТР-и, автомати Калашнікова...
 Тактично вся операція була спланована так, щоб пропустити протестувальників в урядовий квартал і зосередженими ударами розсікти їх на ізольовані групи. Якби завдання стояло не пропустити протестувальників до Верховної Ради, був би виставлений загороджувальний кордон в старому місці ‒ на Грушевського. Дії міліції і підтримуючих міліцію найманих бандитів були надзвичайно жорстокими.  Страшне побоїще було вчинено в Маріїнському парку. Бої йшли також на Грушевського, на Інституцькій, на Європейській площі, на Майдані. З боку учасників “Мирного наступу” у сторону правоохоронців летіло каміння та петарди, крім того, протестувальники підпалили дві вантажівки Камаз, що блокували проїжджу частинку. Тут же почали зводити барикади.

“Беркут” і ВВ стріляли бойовою картеччю, кілька протестувальників були вражені з нарізної зброї. Також “Беркут” стріляв з дахів і густо закидав гранатами натовп - теж з дахів.  З обох сторін кидали коктейлі Молотова. Люди вступали в бій, оборонялися, але вони були беззбройні, стали відступати. Декілька десятків чоловік отримали тяжкі поранення, багато вибитих очей від пострілів в голову, а бандити з Маріїнського парку навіть відрізали голови. От таку небачену за всі роки незалежності жорстокість приготувала влада. Тепер весь інтернет обійшли відео з боїв в Маріїнському парку, з Майдану, з Грушевського. Є відео з вулиці “Інститутської”, де особливо цинічно вівся розстріл неозброєних людей снайперами. Прокуратура нової влади провела розслідування по справі снайперів і прийшла до висновку, що виконавцями злочину були представники іноземної держави. Самі ж люди, дивлячись відео, давно визначили, що це були росіяни. Самооборонці відступали від нових барикад по Інституцькій до Майдану. Прикриваючись саморобними дерев’яними й металевими щитами, вони старалися підібрати й перенести поранених. Смертельні снайперські кулі летіли в людей десь з дахів Нацбанку України, пронизуючи і все навкруги, свідченням тому є наскрізні отвори від куль на товстих металевих стовпах.
“Сьогоднішній день був чітко спланований і зрежисований принаймні за тиждень. На даний момент київське метро відключене, а всі в’їзди в Київ наглухо заблоковані. В Києві як мінімум в кількох місцях (наприклад гуртожиток КПІ) відключений інтернет. В столиці за кілька годин ефективно введений надзвичайний стан, і не кажіть мені, що все це було зроблено без розвідки, плану і підготовки. Будь-хто розуміє, що така операція, яка захоплює ціле 4-мільйонне, місто готується як мінімум кілька днів, скоріше 2-3 тижні... Це побоїще було заздалегідь ретельно сплановане і має на меті остаточно знищити будь-який натяк на демократію в Україні. Його сценаристи хочуть повторити зараз в Києві події 1993 року в Москві і назавжди поселити страх в серця українців, відбити начисто будь-яку думку коли-небудь навіть подумати відстоювати свої права.” (Леся Оробець)

НІЧ З 18 НА 19 ЛЮТОГО НА МАЙДАНІ

Увечері 18 лютого міліція відтіснила мітингарів з барикад Інститутської і Грушевського до Жовтневого палацу, де розпочала атаку на Майдан. Також кілька сотень “беркутівців” зібралося на Європейській площі та вулиці Трьохсвятительській, оточивши Український дім, зайнятий протестувальниками. Так наш Євромайдан, наша територія волі, Козацька Січ, Майдан Незалежності знову опинився в небезпеці, в облозі!
З 20-ї години 18 лютого влада почала свій ганебний штурм прямо на Майдан ‒ серце столиці, кинувши на нього звідусіль чисельні озброєні кордони “беркутівців”. Близько 22 години загорівся Будинок профспілок, де на той час діяла медчастина і перебувало багато поранених. Підпал було здійснено з 1-го і з 9-го поверхів. За повідомленнями очевидців підпал здійснили “беркутівці”. Та, попри все, Майдан мужньо тримався. На самому Майдані зібралося до 20 тисяч людей. Оратори зі сцени закликали киян не боятися і виходити з дому на підтримку, священики молилися. І хоч метро було перекрито й кругом чатувала міліція з “тітушками”, кияни все прибували й прибували, групами прориваючись на Майдан. Силовики ж мали вигідні позиції: згори від готелю “Україна” й “Глобуса”, звідти весь Майдан був як на долоні. Перед ВВ і “Беркутом” ‒ барикада, і це все вже прямо на Майдані, зовсім  близько від мирних людей, що прийшли захищати свою територію Волі. Рупор від силовиків весь час загрозливо попереджував, що зараз почнеться "Антитерористична акція” проти екстремістів. Хлопці з бойових сотень, з Самооборони Майдану ‒ молодці! І знову, як і на Грушевського 22 січня, на барикадах Майдану запалали шини, суцільний дим чудом пішов на стан військовиків і прикрив таким чином Майдан з людьми. Пізніше, один із багаточисленних священиків Самооборони Майдану протоієреєй Юрій Ільків УПЦ КП в розмові згадував: “Священики всю ніч молилися, щоб Бог захистив Майдан, дав силу самооборонцям і витримку людям. Ми повинні перемогти силою віри. Тоді навіть дим від палаючих шин ішов у ворожий бік і цим спасав людей. І так було цілу ніч. А коли наступного дня вітер змінився і дим повернув у бік Майдану, то всі побачили, що він пішов верхом, і не зашкодив людям”.  Протоієреєй Юрій Ільків прослужив на Майдані всі місяці Української Революції, присвятив її нескореним Героям і багато поетичних рядків.

“Нескорені, нескорені ніким
Ви всі – герої нашої держави –
Достойні честі, шанування й слави,
Вас не скорив бандитський цей режим...” (Протоієрей Юрій Ільків)

В ніч на 19 лютого на сцені Майдану весь час був з людьми Євген Нищук ‒ незрадливий ведучий, "Голос" Майдану. Йому зі сцени було видно що робилося навкруги і він оперативно зі свого командирського стану (замість всіх генералів) весь час координував дії на передовій, допомагаючи самооборонцям та передавав інформацію людям на Майдані. Всі промовці закликали: “Київ, вставай!”, “Україно, вставай!” Трансляцію з Майдану бачив весь світ. Зі сцени виступали політики, депутати, митці. Священики читали молитви, люди співали Гімн України та повстанські пісні, а о 21.45 весь Майдан дуже потужно заспівав пісню “Реве та стогне Дніпр широкий”, а через годину знову зворушливо прозвучала поезія Тараса Шевченка:

“Світе ясний, світе тихий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?...”

Тарас Шевченко і тут на площі, боровся, підтримував, додавав сили, щоб не страшно було, надихав на перемогу. Це був дуже важливий духовний аспект для хлопців на передовій, для Майдану, для всієї повсталої України. Недарма художники згодом стали малювати Тараса Шевченка в образі самооборонця Майдану, а поети Майдану присвятили Кобзарю нові поезії.
Хлопці з Самооборони безупину кидали все, що попадало під руку, в багаття барикад: шини, різну деревину, одяг, все, що могло горіти, стримуючи натиск ВВ і “Беркуту”. Люди ж підносили й передавали бруківку та пляшки з запалювальною сумішшю. Всі боялися нічного  наступу. Силовики пригнали три водомети й цілу ніч безупину лили на барикади воду, два з них самооборонцям вдалось вивести зі строю. Медики тут же надавали невідкладну допомогу пораненим та забирали тяжкопоранених у медпункти. А  “тітушки” під прикриттям міліції в ніч на 19 лютого розгромили і знищили на проспекті Правди 85 понад 30 автомобілів швидкої допомоги, котрі доставляли поранених активістів в лікарні міста. В той же час з боку Європейської площі до Майдану проривався “Беркут” і ВВ, з ними два бронетранспортери, які також оборонцям вдалося підпалити. Зі сцени Майдану лунало: “Київ ‒ тримайсь!” “Україно, прокидайсь!” “Вже з областей до Києва спішить допомога”. Киян просять приносити на Майдан воду, молоко, перець, медикаменти. З отстанніх сил оборонці Майдану все ж протрималися до ранку.

А вранці, 19 лютого, на Майдан першою доїхала, прорвавшись через усі патрулі ДАІ на трасах, Львівська сотня і відразу вступила в бій на барикадах, змінивши змучених і ранених самооборонців. Багато людей з цієї сотні загинуло, але вони втримали барикади й не дали захопити Майдан.
19 лютого Служба безпеки спільно з Антитерористичним центром заявили, що розпочинають “антитерористичну операцію” на території України. Про це у своєму відеозверненні оголосив голова СБУ Олександр Якименко. Таким чином кривавий диктатор Янукович і його спільники намагалися легітимізувати фізичну ліквідацію всіх осіб, яких вони вважають терористами. Насправді прицільний вогонь з вогнепальної зброї на смертельне ураження кілька годин вівся по неозброєним протестувальникам.
 На вечір 19 лютого, після 18.00 планувався новий штурм Майдану. Провокатори-бандити вбивали мирних людей, також було розстріляно один з постів ДАІ, вбито журналіста газети “Вести”. 20 лютого владою було оголошено перемир’я, однак на майдані Незалежності продовжувалося протистояння. Майданівці палити покришки, час від часу застосовувати піротехніку та коктейлі Молотова проти правоохоронців, які у свою чергу продовжували кидати у протестувальників світло-шумові гранати.

Кількість жертв невпинно збільшувалась. За повідомленням координатора медичної допомоги на Майдані, Ольги Богомолець, це ‒ сотні важкопоранених й тисячі легко поранених. Наразі ще багато  оборонців лежить по лікарнях, декілька сотень поранених взяли на лікування країни Східної Європи та Ізраїль. Станом на 18 лютого з місця загострення сутичок в центрі Києва до бригад швидкої медичної допомоги і в заклади охорони здоров’я м. Києва звернулося 1221 постраждалих, 795 із них було госпіталізовано. А починаючи з 30 листопада 2013 року і до 18 березня кількість жертв досягла 102 людини. Плюс 17 міліціонерів. Не знають точно і кількість жертв в згорілому Будинку профспілок, можливо у вогні згоріло 40-50 чол. Поранених. “Євромайдан SOS” зареєстрував близько 700 зниклих від початку протестів у минулому році, досі не відома доля 183 осіб. Це натякає на тривожну істину: справжня кількість загиблих невідома, а про обставини цих зникнень ми можемо ніколи не дізнатися. Загиблих під час акцій на вулицях Інститутській, Грушевського, столичному Майдані люди назвали Небесною сотнею. Вулиця Інститутська тепер буде називатися вулицею Слави Небесної сотні.
З вівторка, 18 лютого, революційні дії перекинулися і в інші області України. Результатом цих подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від обов’язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року. Як виявилося згодом, кривавий президент втік до Росії, прихопивши з собою награбоване, а Межигір’я відразу стало місцем для народних екскурсій. Повтікали за межі країни й інші посадові особи, які призвели до жорстоких знущань і вбивств людей.
Небесна Сотня ‒ прекрасні люди, патріоти, які віддали своє життя за Україну, за її волю, за справедливість. Небезпека загинути не спиняла їх, бо мета для них була набагато сильнішою за смерть. Слава Героям України! Герої не вмирають! Силу народного духу непоборна.
“А сотню вже зустріли небеса...
Летіли легко, хоч Майдан ридав...
І з кров’ю перемішана сльоза...
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Бог, побачивши загін ‒
Спереду ‒ сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній ‒ сивий-сивий...
І рани їхні вже не їм болять,
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла...”
21.02 2014. (Людмила Максимлюк)

Фото з інтернету:
Небесна сотня. Життєві історії героїв.

Надія Музичук