Відчуття часу
Живучи у великому місті, наповненому людьми, автомобілями, великими спорудами, всюдисущим штучним освітленням, як часто ми дозволяємо собі зупинитись на хвилину, забути про турботи, підняти очі в небо, подивитись на зорі сонце чи хмари? Сучасний ритм життя, цивілізація діляться з нами своїми благами але й неодмінно стягують з нас за це плату. Більшість цього навіть не помічають, адже помітити можна порівнявши з чимось іншим і визначивши різницю. А як це зробити якщо часу не вистачає часто навіть на забезпечення фізіологічних потреб? Так людина і біжить по колу: дім - робота, дім - робота, вихідні, відпустка, щоб хоч якось відновити фізичні, а головне психічні ресурси, і знову до праці та турбот. Невже тільки так і може бути, невже так було завжди? Чи є у нас можливість хоч тимчасово вирватися із «зачарованого кола»?
Вірю що є. Знаю що можна забути про все, милуватись красою, зустрічати схід та захід сонця, слухати спів птахів та шелест листя, пити кришталево чисту джерельну воду, милуватись зорями. І, можливо Ви не повірите, але для цього фактично не треба додаткових витрат, самі мінімальні. Гори, наші чудові Карпати. З усім їх колоритом, вершинами та полонинами, де пасуться вівці, колибами, у яких роблять бринзу, вурду, будз, лісами, де все ще можна зустріти і хитру лисицю, і вовка, і благородного оленя, і величавого ведмедя, і вже зовсім екзотичних у наш, час, рись, беркута чи лісового кота. Подорожні, які зустрічаються на гірських стежках, зазвичай, відкриті та готові допомогти люди, їм цікаво поділитися корисною інформацією з іншим та просто своїми враженнями і побаченим. Мандрівники тим і цікаві, що вони ще чогось прагнуть, хочуть більшого, вони не загрузли у щоденній рутині і не схилили голови перед життєвими труднощами. Їм все ще цікаво пізнавати нове, як у дитинстві.
Але як саме і де можна все це відчути і побачити? Невже традиційно бронювати готель чи сільську садибу? Ні, найкраще озброївшись такими нехитрими пристосуваннями як рюкзак, спальник та каремат вирушити в гори «дикарем». Тільки так можна сповна відчути це середовище, тільки долаючи важкі фізичні навантаження від підйому чи спуску можна очистити свою свідомість настільки що фізично відчуваєш, як ясно стало в голові і легко на душі. Ви переконаєтесь, наскільки приємно, зупинившись на привалі спостерігати чудові пейзажі на десятки кілометрів навколо: будь то карколомні скелі Мармаросів, кам’яні розсипи Ґорґан чи величні «двохтисячники» Чорногори, серед яких і красуня Говерла. І вже після першого дня походу, втомившись і зголоднівши, за вечерею починаєш отримувати насолоду від, здавалось, буденних речей – кружки гарячого трав’яного чаю, свіжозвареної каші, теплого та сухого одягу. Чому, невже цього не було у місті? Було, але все має цінність у свій час. І все тоді відчувається таким простим і зрозумілим, цікавим та неповторним стає звичайний день.
Гірський туризм виховав вже не одне покоління любителів природи та пригод. Традиційно, осередками цього спорту - відпочинку є туристичні клуби, які і до тепер збереглись при багатьох університетах чи інститутах в Україні. Деякі, починаючи свою діяльність при вищих навчальних закладах, зараз існують самі по собі. Там завжди раді бачити новачків, готові поділитись знаннями та безцінним досвідом. Як не дивно, але дуже часто у похід з «турклубівцями» можна вирушити безкоштовно, витрачаючись тільки на їжу, дорогу та реманент. Все що треба - це прийти у клуб, познайомитись з його членами та записатись у похід, який зацікавив. У вашій групі неодмінно буде керівник, який визначає маршрут та місця стоянок, завгосп, відповідальністю якого є збереження та раціональний розподіл провізії, лікар, який завідуватиме аптечкою і матиме знання у сфері медицини, ну і звичайно майстер з ремонтним набором, який прийде на допомогу при неполадках зі спорядженням. У поході всі дослухаються до керівника групи, як самої досвідченої людини, що відповідає за кожного учасника. Всі умови слід чітко обговорити до початку походу, який може тривати і кілька тижнів. Від чіткого виконання своє ролі і правильної оцінки сил залежатиме успішність та безпечність походу.
Як правило, перший похід – це літній. Час коли найсприятливіші умови для отримання досвіду. Тепла погода дає можливість отримувати найприємніші враження і звісно навчатись похідним премудростям, яких є чимало. Виробивши певний алгоритм дій, звикнувши до нього, згодом перестаєш відчувати незручності. Їжа приготована на вогнищі, цілюща вода з джерела, краса навколо, наявність всього необхідного у рюкзаку, дасть можливість відчути незалежність, силу і єднання з навколишнім світом.
Наступного разу можна вирушити в похід восени чи навесні. Вже маючи певні навички, бути готовим милуватись новими дивами природи, будь то проліски високо в горах чи неймовірні фарби осіннього лісу. Несподівані випробування, як то дощ чи навіть сніг не збиватимуть з пантелику, а навпаки розширятимуть горизонт пізнаного і наповнюватимуть новими враженнями. З часом, вже зіткнувшись з можливими примхами природи, навчитесь гармонійно взаємодіяти з ними, помічаючи все нові грані її краси і величі. Набуваючи досвіду, можна буде отримувати все нові і нові враження, недоступні більшості. Вже не лякатиме потрапити в грозу десь на висоті двох тисяч метрів на Чорногорі, з дощем, градом та поривами вітру здатними збити з ніг. Ви будете готові до цього.
Після пережитого у попередніх походах цілком можна зважитись на зимовий – самий складний похід, який вимагає хорошої фізичної підготовки, ретельно підібраного реманенту, а головне безцінного досвіду, який так нелегко здобувався. І ось Ви обрали маршрут, групу, озброїлись лижами, адже снігу в горах могло насипати вище поясу. Вийшли з автобусу, зійшли з дороги і одягли лижі. Досвідченіші члени групи попередньо допомогли підібрати чи самостійно пошити потрібні деталі спорядження, як то бахіли та підбахільники. Тепер Ви маєте захист від потрапляння снігу у взуття і виникнення на ньому конденсату, результатом чого є сухі ноги, як запорука безпечної та приємної мандрівки. Житлом для групи у поході служить шатро з легкої тканини, всі сплять у з’єднаних спальниках по двоє-троє, це дає можливість зберегти тепло і повноцінно відновити сили. Ви пересуваєтесь, відпочиваєте на привалах, готуєте їжу та граєте на гітарі вечорами біля вогнища. І все це за температури від 0 до -25. Ваша група працює як злагоджений механізм, кожен знає свої завдання, за першої необхідності, поспішаючи на допомогу товаришу. Краєвиди такі що дух захоплює: величні смереки вкриті снігом, казкові білосніжні галявини, де-не-де видніються сліди диких тварин, особливо там де є вихід до відкритої води. Довгими зимовими вечорами роздивляєтесь небо на якому розсипані мільярди зірок і таке враження, що вони аж звисають над Вами. Вже тиждень не зустрічаються ні люди, ні їх сліди, жодних інших ознак цивілізації. Ви розумієте, що виявляється не так і багато насправді треба для життя. З’являється відчуття щастя та гармонії з навколишнім світом, відчуття сили та впевненості у собі. Це все важко було й уявити перед першим походом. Вам добре тут і зараз. Візуалізувати такий момент і відчути його відмінність від буднів можна уявно порівнявши дві фотографія: одна – зроблена дешевою «мильницею», а друга – дорогим дзеркальним фотоапаратом, на одній контури не чіткі, розмиті, а на другій видно кожну лінію, кожну деталь, світловий ефект, емоцію на обличчі, є відчуття «справжньості», відчуття, що все має значення.
Після такого стає зрозуміло - кожна хвилина життя неповторна, час безцінний. Головне зуміти втримати це відчуття якомога довше.
