Я не здамся без бою!
Ці слова з пісні відомого композитора Святослава Вакарчука
стали cвоєрідним гаслом української національної єдності,
патріотизму й незламності духу...
Він би і хотів бути звичайним хлопцем,
жити простим життям пересічного українця,
ходити у кав’ярні, зустрічатися з друзями,
займатися cвоєю наукою, любити свою кохану...
Але у його житті є головна любов – музика...
(Новини за 08.02.2014-20 хвилин. Історія успіху.)
Музика – не просто частина життя Станіслава Вакарчука. Вона – його Муза, його стихія... Його суть і сенс. Його любов. Адже, за словами самого музиканта, «творчість – то незбагненна і неймовірно прекрасна річ, а музика – повсякчас дольче віта», що італійською означає «солодке життя»... Насправді ж це – вершина блаженства в творчості, відчуття «сьомого неба»... «Dolcе Vita» – назва одного з альбомів гурту, на підтримку якого було проведено свого часу широкомасштабний тур... Музика «Океану Ельзи» полонила тоді не один десяток міст України, Росії, Білорусії, Європи та США... Вона долала кордони країн і сердець, об,єднувала, згуртовувала... Кликала за собою.
В пісенній поезії С. Вакарчука – і зворушлива легкість, і патріотичність, і своєрідність виконання, ... «нестримний драйф» і та глибина думки, торкнутися якої з першої спроби вдається далеко не кожному. Адже та грань, яка «відмежовує» патріотичну тематику від ліричної в його піснях, – ледь відчутна, розмита... В поетичних рядках автора в першу чергу возвеличено мить перебування з коханою людиною, що, по суті, стає цілою вічністю... Саме через Неї ліричний герой сприймає навколишній світ у всіх його проявах. Бо ж «любов є вічною, як і мистецтво, що її оспівує».
Крім того, в його пісенній поезії присутня неймовірна енергетика, яку можна порівняти хіба що з силою тяжіння... Виходячи з цих міркувань, можна пояснити, чому більшість із пісень автора по часі набувають інших форм і забарвлення... Іншого суттєвого змісту. «Почну з кліпу до пісні «Стріляй», – продовжує ділитися своїми враженнями журналіст-політолог М. Шелемба, гортаючи останній музичний альбом автора, – погодьтеся, що він справді глибокого змісту... Текст дуже сильний: з першого разу я його не зрозумів, і навіть з другого, але потім щось таке пробудило в мені думки: про те, скільки разів у житті я так стріляв! Кожен у ній побачив, певно, щось своє, але заклик, думаю, зрозумілий:
«Скажи, чому боїшся ти зробити цей останній крок?»
Я проводжу паралелі вже між своїми думками й піснями музичного колективу. Згадую і свій перший дотик... «Хочете познайомитись із сучасною поезією, прочитайте Юрія Андруховича, – порадив мені свого часу хтось із знайомих. – А хочете відчути справжню музику, послухайте пісні гурту «Океан Ельзи»...
Спочатку вона видалася мені справді несподіваною й дещо незвичною: нічого спільного з тим, що чула досі... Зізнаюся: не вдалося «взяти ту ноту» з першої спроби: надто високою виявилася вона для мене. Та вже по часі, після неодноразового слухання «щось таке пробудилося в мені...». Переконалася: ця музика – справді особлива: вона здатна розгортати й заново згортати душу... Заспокоїв і сам автор – одним із своїх афоризмів... За його словами, «хороша музика з першого разу, як правило, не бере... з другого обіймає... з третього – не відпускає!».
Сьогодні музичний гурт «Океан Ельзи» вважають «одним із найпопулярніших в Україні, а самого лідера чи не найпрогресивнішою творчою особистістю сучасної України». Та, всупереч цьому, «він спокійно розповідає про те, що не має консерваторської освіти, і скрипкою його змусили займатися батьки, а там трохи піаніно, баян. Звідки ж в його житті з’явилась музика – від бабусі та від дядька. Бабуся навчила українських пісень. Дядько відкрив йому «Beatles», «Queen», «Rolling Stones» і «Pink Floyd». Тому і вийшов такий потужний конгломерат – «Океан Ельзи» – український спів з англійською манерою виконання». Крім того, С. Вакарчук не обмежує себе певними стереотипами, які закріпилися в мистецтві музики. До прикладу, «презентує проект «Брюссель» у мережі інтернету, транслюючи наживо свій концерт, – читаю в публікаціях. – Вирізняє співака між іншими також те, що його тексти зовсім не обмежені звичною для поп-рок індустрії тематикою „about love” чи підлаштованими під барабанні ритми словами без суті… – констатують дослідники його творчості. До того ж зауважують, що «С. Вакарчук як поет-лірик є повноцінним творчим «етапом» на шляху до Святослава-співака і музиканта.. Саме в цьому невеликому «проміжку» між двома гранями творчої особистості формується, ще ніким не описана, але безумовно сформована концепція творчості комозитора...» (з науково-творчої праці Р. Балука «Психологія контрастів у творчості С. Вакарчука»).
А починалося все так....
У березні 1994 р. тріо гурту «Клан тиші» знайомиться з студентом теоретичної фізики Львівського університету ім. І. Франка Святославом Вакарчуком, який у неповні 17 років написав свій перший хіт «Відпусти»... Влітку 1994 р. він приходить на свою першу репетицію, а вже з осені четвірка регулярно відпрацьовує задумані проекти. Святослав стає автором більшості текстів і музики гурту, а також її вокалістом. І, звичайно, безсумнівнивним і незмінним лідером групи. Переважна більшість українців є палкими прихильниками найвідомішого в Україні гурту. Ті рядки, які практично в усіх на слуху, стали справді крилатими:
Обійми мене, обійми мене, обійми...
Така, як ти буває раз на все життя, і то із неба...
Скажи мені, чому не можу забути те, чого нема...
Офіційною датою народження гурту „Океан Ельзи” вважається 12 жовтня 1994 р. А вже в грудні цього року гурт робить свої перші чотири демо-записи. В січні 1995 р. група дає свій перший концерт на площі перед Львівським оперним театром, і в тому ж році перемагає на фестивалі „Червона Рута». У 1996 р. бере участь у Таврійських Іграх і виступає на одній сцені з Deep Purple під час Осіннього Рок-Марафону в Києві. У 1998р. записує свій перший альбом «Там, де нас нема». Виступає з сольними концертами у Львові, Києві, Москві... В паризькому МСМ Cafe виступ транслюється на телеканалі МСМ Іnternatіonal. В лютому 2000 р. «Океан Ельзи» видає свій другий альбом «Янанебібув». На Таврійських Іграх з року в рік, починаючи з 2001-го, група неодноразово отримує нагороди й відзнаки. В цьому ж році записує свій третій альбом, «Модель» і знімає кліпи в Лондоні, Барселоні та Львові. У квітні 2002 р. проходить концерт гурту «ОЕ» разом із Симфонічним Оркестром «Ренесанс» під керівництвом угорського диригента Йозефа Франса в київському Палаці «Україна». Четвертий альбом, «Суперсиметрія», виходить у 2003 р. В цей період у творчості з’являються певні соціально-політичні аспекти, викликані передчуттям неминучих змін у суспільстві. П’ятий альбом „GLORIA” , записаний 2005 року, вже в перший день продажу стає «платиновим». А вже в квітні 2007 р. «Океан Ельзи» видає шостий студійний альбом «Міра», який гурт вважає найбільш «роковим” за всю свою історію, а в 2010 – «Dolce Vita». В серпні 2011 р. світ побачив i сольний альбом автора «Брюссель», записаний на студії ICP Recording Studios. До альбому увійшло 12 композицій, які звучать українською та англійською мовами. Не втрачаючи часу, С. Вакарчук презентує новий проект „Вночі” та випускає наступний альбом. «Земля» (2013) – восьмий студійний шедевр музичного гурту...
Ще і ще раз «пробігаю» творчою дорогою титулованого композитора і співака. Крізь пам’ять пробиваються поодинокі слова і спадають гучними акордами – прямо в душу... Ніби краплі дощу на бруківку... Вдивляюсь у відстань і простір: десь там – Україна, музика, дощ... І все те, чого нема... де мене нема... Десь там...
Але це вже мої відчуття, – ловлю себе на думці й повертаюся до авторського тексту:
«Там, там, там, тільки там, де нас нема...»
«Там, де його нема, там де нас нема, там, виявляється, всі ходять на головах, там тече жива вода, там менше льоду ніж тепла... «Я подумав, що то пісня про Рай. Або про мінус-простір, – щиро зізнається читачу відомий філософ, політолог і просто шанувальник гурту «ОЕ» Андрій Окара («Політик», 2007, №4). – І коли він вдруге згадав про зиму, я остаточно зрозумів, що українська культура збагатилася ще одним екзистенціалом:
Скажи мені, чому не можу
Забути те, чого нема...
Скажи мені, чому не можу
Забути те, що
Те, що навколо зима?
Я хотів йому сказати, чому навколо зима. Але відповіді не знав і сам».
З появою в мистецькому світі С. Вакарчука з’явилась інша музика, інші тексти, інше виконання. Довгоочікуваний концерт на честь 20-річчя групи став подією всеукраїнського масштабу. «21 червня тисячі людей, не змовляючись і підкоряючись єдиному почуттю, прийшли на концерт – з прапорами України, з жовто-блакитними стрічками у волоссі, у вишиванках і вінках. Це було вище неба: «Океан Ельзи» дав концерт століття, зібравши 75 тисяч осіб і встановивши рекорд... – тішуся черговою інформацією (Джерело: Facebook. com / okeanelzyofficial). – У темряві спалахують десятки тисяч вогників-ліхтариків... Океан світла і слів, в яких за останні півроку з'явився новий, сакральний зміст...». І пророчий – в тому числі. «Мені страшно, коли ти пишеш пісню, а через десять років в неї вкладають зовсім інший, політичний зміст. Чи пісня просто стає пророчою...», – нещодавно підтвердив у своєму інтерв'ю 24-му каналу (Еspreso.TV) сам С. Вакарчук. Думаю, що відповідь криється в його піснях. Адже в кожній з них є все, що він хоче сказати своєму глядачеві, Україні, світу – зрозуміле вже з окремих рядків і фраз... І відчутне в душі, бо – справжнє:
Така як ти.. Холодно...Стріляй... Вище неба...
Тож і не дивно, що окремі рядки з його творчості - як, до прикладу «Я не здамся без бою» – стають своєрідним гаслом, стимулом, покликом:
«...над звичайним українським тральщиком «Черкаси» прапор України майорів до останнього. Заблокований на озері Донузлав, екіпаж судна найдовше чинив опір. 20 березня окупанти висунули ультиматум – здатися і перейти на бік Росії чи самопроголошеної влади Криму. Але команда відмовилася зрадити присязі... Під пісню «Океану Ельзи» «Я не здамся без бою» ми пішли вперед... Хлопці зуміли відбити кілька спроб штурму». (В. Бойко, «Галицький кореспондент»).
Або ж цитата з газети «Українська правда» за 18. 03. 2014:
«На одному із грузинських талант-шоу учасники програми заспівали пісню Святослава Вакарчука «Я не здамся без бою». Молоді виконавці по черзі виконували трек «ОЕ», тримаючи у руках український прапор...»
Та найточніше, на мою думку, передав атмосферу, пронизану музикою відомого гурту, заслужений журналіст України Олександр Горобець: «...І першою під хмурим московським небом, над ущерть заповненим проспектом Сахарова, зазвучала промовиста українська пісня Святослава Вакарчука «Я не здамся без бою». Як лейтмотив шістнадцятидобових консультацій і зборів опозиції, підсумок до всього, що було сказано, проголошено немовбито молитви впродовж чотирьохгодинного многоголосого московського віче. Потім звучало «Кіно» Віктора Цоя, ще щось... Але найбільш красномовним, значущим, перехідним від фонтану розхристаних почувань розгарячілого натовпу до філософського усвідомлення людьми того, що насправді сталося, що відбувається нині в післявиборній Росії – заряджена позитивом, харизмою лідера «Океану Ельзи» музика Святослава Вакарчука. Музика змін. У якій рефреном, немовби мантра звучать промовисті слова – «Я не здамся без бою…» Музична енергетика твору настільки потужна, повносила, що і смислова любовна лірика пісні звучить як клич до людського оновлення. (Новини на Gazeta.ua.)
І знову, крізь душі й кордони пробивається вічна любов, обвітрена, чиста – до неї, про неї, для неї... Пульсом самого життя – біль у біль, крок у крок, «День у день»:
«Хіба не знаєш ти, як не живу без тебе я,
Хіба не знаєш ти, для кого музика моя?..»
Обійми мене, обійми мене, обійми...
Коли настане день,
Закінчиться війна,
Там загубив себе,
Побачив аж до дна.
Приспів:
Обійми мене, обійми мене, обійми...
Так лагідно і не пускай.
Обійми мене, обійми мене, обійми
Твоя весна прийде нехай.
І от моя душа
Складає зброю вниз,
Невже таки вона
Так хоче теплих сліз?
Приспів.
Така, як ти,
Буває раз на все життя, і то із неба...
Чи знаєш ти,
Як сильно в душу б’є безжальний дощ?
Так, ніби він завжди чекав лише мене.
А, як болить зимовий спокій нашого вікна
Ніжно пастельний, як і твій улюблений Моне.
Приспів:
Така, як ти
Буває раз на все життя,
І то із неба.
Така, як ти
Один лиш раз на все життя,
Не вистачає каяття,
Коли без тебе я.
Забути все, здається, я б ніколи не зумів,
Новий дзвінок скидає відлік волі на нулі
І погляд твій, він вартий більше, ніж мільйони слів
Вічно далеких, як і твій улюблений Далі.
Приспів.
Холодно...
Якби не було і
як би не дуло
в твоє вікно,
З ким би не йшла до сну,
В тобі я
втоплю свою весну.
Все одно,
Хто б не лишився
з тобою сховатися від дощу,
Або лишив одну,
В тобі я
знайду свою весну.
Приспів:
Як же так? Як же так?
Я один не засну.
В тобі я
втоплю свою весну.
Холодно...
Як би не було
і як не боліла б твоя любов,
З ким не вела б війну,
В тобі я
втоплю свою весну.
Боязно...
Як би не було
тобі десь опівночі сам-на-сам,
Знай, все одно знайду
І тебе –
вип’ю свою весну.
Приспів.
Стріляй
Слова... Слова, немов вуаль.
Там, де тонка діагональ,
Звучить кришталь.
А ніч летить кудись у даль.
Не залишаючи для нас
Ходів, на жаль.
Приспів:
Стріляй! Скажи, чому боїшся ти
Зробити цей останній крок?..
Без бою
Що ж це я
Що ж це я не зумів
Зупинитися вчасно
Все ясно
Зі мною тепер і назавжди
Пізно не йди
Не йди від мене
Я налию собі, я налию тобі вина
А хочеш із медом
Приспів:
Хто ти є? Ти взяла моє життя
І не віддала
Хто ти є? Ти випила мою кров
І п’яною впала
Твої очі кличуть, хочуть мене,
Ведуть за собою
Хто ти є? І ким би не була ти,
Я не здамся без бою!
Що ж це я
Що ж це я не зумів
Зупинити себе, тебе
Сьогодні
Сьогодні так дує
Без тебе сумую
Сумую без тебе
Накинь щось на себе
Я налию собі, я налию тобі вина
А хочеш із медом
Приспів:
Я не здамся без бою!..
Стіна
Де ми з тобою будем,
Коли закінчиться їхня війна.
Чи вистачить нам сили
Зробити так, щоби впала
Стіна, стіна, стіна.
Впала між нами
Стіна, стіна, стіна...
................................................
Перед силою таланту С. Вакарчука не втримається жодна стіна... Власне його та групу «Океан Ельзи» – за словами журналістки з радіостанції «Эхо Москвы» А. Вершиніної – попри всі політичні ситуації та непорозуміння, росіяни – і не тільки вони – вважають «своїми»:
«Музыка „Океана Ельзи”... делает для связи между двумя народами куда больше, чем вся двусторонняя дипломатия... Вакарчук просто заставляет влюбляться в украинский язык и украинскую музыку. Хиппи же через любовь и бунтарские песни Джона Леннона победили войну. Может, и нам спустя 40 лет тоже удастся победить войну между народами через музыку...»
Кожна зустрічі з гуртом «Океан Єльзи» і, зокрема, з її лідером С. Вакарчуком залишається в пам’яті надовго... Для київських студентів приїзд відомого композитора і громадського діяча став справді знаковою подією. Цього разу молодь ішла слухати не співака, а людину, якій довіряє, до якої дослухається... Яку поважає і любить. А таких, як на мене, сьогодні не так уже й багато.
«Найбільше, що робить людину успішною і щасливою — це відчуття власної свободи. Свободи вибору і свободи творення власного життя, — наголосив С. Вакарчук при зустрічі. — Особистий вибір кожного з вас так само екстраполюється на вибір країни. Ми маємо зрозуміти, що майбутнє України залежить тільки від її громадян. Єдиний шлях для неї — це той шлях, який виберуть її громадяни... Все залежить від усіх нас, від всіх, хто сидить у цьому залі, від мене, від людей, які ходять по вулицях... Від того, наскільки ми з вами готові захищати власну свободу. Свободу особистого вибору і свободу своєї країни, в якій ми з вами живемо і яку ми називаємо своєю Батьківщиною!»
(Автор: Подіїї. Інф. програма 24 березня ).
Сформульована С. Вакарчуком думка про національну ідею – ми різні, але ми разом – стала своєрідним лейтмотивом зустрічі з молоддю. В інтерв’ю для свіжого номерa українського «Esquire» він щиро ділиться думками про державу, про націю, про себе.
– А в чому Ваш особистий успіх?
– У тому, що я багато чого навчився. Я прочитав десятки цікавих книжок, зустрівся з багатьма цікавими людьми, створив плани на майбутнє. Я зрозумів багато речей, яких раніше не розумів. Знання — це найбільший успіх цього року для мене.
Користуючись довірою, С. Вакарчук щедро ділиться з молоддю як знаннями, так і набутим уже досвідом. І де б він не був, з ким би не спілкувався – відчував не просто взамну довіру, а й присутність пісні, що зближує і єднає: спільної – для всіх. «Адже, – за словами самого автора, – наші пісні вже належать людям, а не нам». І, безсумнівно, країні – в якій живемо.
«Я вже думав, що історія України скінчилася і що в Небесній Канцелярії на ній поставлено жирного хреста, – продовжую цитувати А. Окару. – Але душа ліричного героя його пісень блукала «вище неба» у супроводі демонічних спокусниць. Вони не дають піднятися ще вище – в емпіреї. Його душа плаче – вона заручниця. Якби я сам був ним, то з його музичним хистом та енергетикою я би, певно, писав би пісні про холодне сяйво вічності, про перетворення світу, про видіння Раю та Пекла. А він пише про Неї – про свою чи то Беатріче, чи то Лілю Брік. Це карма найталановитіших українських рок-музикантів: вони мають можливість піднятися на рівень абсолютного духа, на рівень холодного сяйва, але залишаються у полоні своїх душевних мук та дитячих психологічних травм...
Взагалі-то, рок-культура створює особливий вимір, знаходячись в якому можна наплювати на буденність, матеріальність та соціальність. В нинішніх умовах саме в рок-музиці залишається простір для чистого духу, для абсолютного одкровення...
Рок як екзистенційний протест – оце те єдине, що залишилося у цих звуках. Рок як візіонерські осяяння, рок як музична містерія перетворення, рок як предначертання Долі, рок як Рок. Ми будемо ховатись у їхніх звуках, у їхніх барабанних збивках, у свисті мікрофонів, у чарівних передзвонах райських дзвоників та замогильному скрежетанні їхніх електрогітар... Хтозна, а раптом це останнє місце, де ми можемо сховатись?»
(Политик Hall. 2007, N4 (36). С. 21-24.)
...Зізнаюся: про відому людину писати далеко не просто: адже про таких усім і все відомо – без мене. Та, маючи унікальну можливість представити закордонному читачу лідера, здатного запалити в одночасі мільйони сердець, я не втрималася від спокуси. Не приховую: в надії віднайти щось особливе, довго блукала стежками-дорогами: від Мукачева – через Львів – аж до Києва – й далі... На жаль, так і не вдалося віднайти жодного куточка, в який би могла заглянути сам-на-сам, без стороннього ока. Скористалася давно перевіреним і доступним способом: інтернет-мережею. Тож і бачу його перед собою таким, яким бачать усі небайдужі. Залишилося підсумувати:
Станіслав Вакарчук – український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», композитор, громадський діяч, Заслужений артист України, народний депутат Верховної Ради 6-го скликання. Кандидат фізико-математичних наук. Посол доброї волі Програми Розвитку ООН для молоді... С. Вакарчук – талановита, мудра, харизматична й багатогранна особистість. До того ще й унікальна. Він цікавиться буддизмом, японською культурою і всім, що з нею пов'язане... Вільно володіє не тільки українською, російською, польською та англійською мовами, а й однаково добре правою та лівою рукою (що буває надзвичайно рідко). Журнал «Кореспондент» уже кілька років поспіль зараховує С. Вакарчука в сотню найвпливовіших людей України – як «фронтмена найпопулярнішої рок-групи, так і громадянина з активною життєвою позицією»... Його життєві пріоритети – це «професіоналізм, патріотизм і порядність». Вірить у Бога. Вважає, що «Україна була, є і буде...»
P. S. І все ж мені вдалося в якійсь миті прорвати інтернетний часопростір і сягнути «вище неба». Пощастило торкнутися його внутрішнього світу й тим самим відкрити для себе не просто Вакарчука-поета – близьку по духу людину, споріднену душу. Більше того: зафіксувати в «Сузір,ї мого серця» ще одну надзвичайно яскраву зірку, що випромінює незбагненну енергетику... Не просто зірку – цілу Планету!
Валентина Зінченко-Параска
