Літній табір-2014
Літній табір україномовної молоді по традиції відбувся на Балатоні в курортному місті Балатонфелдвар з 2-го до 9-го серпня. Основний склад учасників становили діти членів української громади в Угорщині. Разом із ними цього року також відпочивали 10 напівсиріт і три мами з Івано-Франківська, Тернополя, Шепетівки, Львова та Києва, чиї батьки і рідні загинули на Майдані та під час проведення АТО. Найменшому хлопчику було 6 рочків, найстаршій дитині 13. Організувати їхній приїзд було досить проблематично попри те, що надійша необхідна допомога від почесного консула Угорщини в Івано-Франківську Василя Вишиванюка. Давався взнаки психологічний фактор.
– Не всі запрошені змогли приїхати в наш табір, – підтвердила Голова ДОСУУ і ТУКУ Я.Хортяні. – У сім’ях цих дітей – велике горе, і родичі побоялися відпускати малих із дому без супроводу, а маму кожної дитини ми не могли прийняти. Але ті з дітей, які все-таки приїхали, зізналися, що це було найкраще рішення їхніх батьків, аби на малий час не думати про наслідки цієї війни і горе, яке вони пережили... Вже потім, як ця група повернулася в Україну і розповіла про свої враження від поїздки іншим запрошеним, що побоялися їхати до нашого мовного табору, вони зізналися, що шкодують про своє рішення, особливо дорослі, бо ж вони бачили, що на обличчях малечі з’явилася радість. Навіть сестричка наймолодшого героя Майдану Романа Гурика Христина, яка відпочивала на Балатоні, частіше почала усміхатися
2 серпня українські діти приїхали в Будапешт. Їм влаштували цікаву екскурсію по місту, отримали дозвіл піти в парламент Угорщини, відтак повели в цирк. Повсюдно ці малі громадяни України зустрічали прихильність угорців, а циркову виставу адміністрація дозволила їм подивитися безкоштовно.
– Після антракту оголосили, що серед глядачів є діти загиблих захисників незалежності України, – розповідає Я.Хортяні. – І вся публіка аплодувала українським дітям. Вдивляючись в обличчя напівсиріт, я дійшла висновку, що рішення запросити їх до Угорщини було правильне. Після вечері в одному з приватних ресторанів власник закладу, дізнавшись, звідки приїхали його юні гості, відмовився взяти оплату, заявивши, що хай це буде його особистим невеличким подарунком для них, адже він мав нагоду упродовж кількох вечорів спостерігати за ними і бачив, як ми намагалися трохи розговорити їх, відволікти від сумних думок. Отож, світ не без благородних людей. З іншого боку, я дуже тішуся, що наша громада українців Угорщини зібрала 600 тисяч форинтів. Ці гроші були розподілені між родинами цих дітей, батьки яких полягли за свободу України. Вони цього явно не чекали, думаючи, що самої поїздки в Угорщину, включно з проживанням плюс харчування буде достатньо. Але ми забезпечили їх ще й кишеньковими грошима, організували їм подарунки, розваги в столиці та на курорті. Я трохи побоювалася, чи вдасться цим згорьованим дітям з України знайти контакт з нашими дітьми. Але ці страхи легко потім розвіялися, бо гості жили повним життям літнього мовного табору. Але найбільше мені сподобалося те, що вже наступного дня наші українські гості сказали мені, що вони готові відмовитися від подальших екскурсій Будапештом, щоб краще побути з нами на Балатоні. Коли настав прощальний вечір, дітки казали мені, що вони не хочуть їхати назад; із неговірких, сумних дітлахів вони стали жвавими і життєрадісними, отримали охоту спілкуватися і пізнавати світ. Я рада, що нормальне життя для них продовжується. Ми говорили часто з ними на ці теми, бо ж, власне, за це і полягли їхні батьки – за свободу і вільний вибір життєвої дороги для всієї України. Вийти на такий ступінь людської довіри було страшенно важко, але ми з усією нашою командою вихователів дуже старалися. Діти ж в основному приїхали без батьків, вони потребували особливого догляду та уваги! Але ця втома і тривоги потім пропадали понадвечір, коли ми сідали розмовляти з цими трьома мамами. Повкладавши дітей спати, вони згадували за своїх чоловіків, причому не так, як це роблять якісь жертви життєвих обставин, не вдавали з себе плакальниць на похороні, а розповідали героїчно, без ненависті до росіян. Але подарувати путінському режиму ці жертви, це всенародне горе українців, вони не готові і не можуть. Я почула від них, що якби змога, вони самі взялися б за зброю, щоб покласти край цьому бузувірству знавіснілої у своїй ненависті до України Московії.
Більшість українських дітей були вперше за кордоном. Їхні родини мають невеликі статки, а після втрати годувальників вони ще зменшаться... Саме з таких родин і є найбільше захисників Вітчизни, бо багатим, як відомо, є що втрачати. І саме тому в україномовному літньому таборі до цих діток була така посилена увага як дорослих, так і дітей із благополучних родин, адже гроші, статки – справа наживна, а совість і честь у людини – одна. Саме цими речами варто дорожити, вчитися мужності у батьків і бути готовим захистити рідну землю, бо й вона в українців одна-єдина, вільна і неподільна Україна!
Наш кор.
