Шевченківський національний заповідник

2 частина

1920-х питання державного піклування про могилу Т.Шевченка бере на себе радянська влада. Ним займаються найвизначніші українські вчені, академіки, зокрема український геолог, вчений В.Різниченко. Він став автором „Ініціативної записки” (1923) з обгрунтуванням необхідності створення Національного парку на зразок європейських. 20 серпня 1925 Постановою Ради Народних Комісарів УСРР територію навколо могили Т.Шевченка загальною площею в 4 десятини було оголошено державним заповідником і передано у відання Народного комісаріату освіти. У цей час розпочато роботи по упорядкуванню могили та прилеглої території. Протягом 1928-29 неподалік від Тарасової гори побудовано приміщення готелю “Будинок туриста”, в якому розміщено клуб, бібліотеку-читальню, музей Т.Шевченка (в двох кімнатах), де знаходилися також експонати із „Тарасової світлиці”.
Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув улітку 1939 із встановленням на могилі поета величного бронзового пам’ятника і спорудженням літературно-меморіального музею. Початок будівництву поклала постанова Ради Народних Комісарів УРСР від 10.03.1931 ”Про відзначення 70-х роковин з дня смерті Т.Г.Шевченка”, якою ухвалили перетворити територію Шевченкової могили біля Канева на культурно-освітній осередок. Для здійснення цього передбачалось побудувати новий пам’ятник і музей, відкрити бібліотеку і читальню, а також продовжити роботи по озелененню Тарасової гори. Проектування музею Наркомпрос України замовив архітекторам В.Кричевському та П.Костирку.
Їх пропозиції полягали у тому, що будівництво музею, реставрацію могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, зелені насадження потрібно вирішувати в комплексі єдиним архітектурним проектом, щоб зберегти історично-природний образ місцевості, характер гори та рослинність на ній, не змінюючи при тому домінуючої ролі могили Т.Шевченка.
В 1933 році проект було виконано і розпочато підготовчі роботи до будівництва: дослідження грунту, прокладання системи тимчасового водопостачання, електро­постачання, спорудження підйомника матеріалів (фунікулера). 11 березня 1934 року відбулися урочисті закладини Національного музею-пам’ятника Т.Г.Шевченка (так у той час називалася майбутня споруда), а через три роки приміщення музею в цілому було закінчено. В.Кричевський та П.Костирко розробили проект зовнішнього та внутрішнього оформлення музею, в основу якого покладено мотиви народної творчості.
Але через брак коштів та ідеологічні перешкоди авторам довелося суттєво змінити первісний проект та відмовитись від художнього оздоблення будівлі, що призвело до її спрощення та незавершеності.
Авторами пам’ятника на могилі Шевченка в результаті ряду конкурсів стали ск. М.Манізер та арх. Є.Левінсон. Працюючи над проектом пам’ятника, вони виходили з художнього оформлення всієї Тарасової гори та необхідності збереження традиційної з 1867 форми могильного кургану. Сучасний пам’ятник і літературно-меморіальний музей урочисто відкрили 18 червня 1939 з нагоди 125-річчя з дня народження Шевченка.
Під час другої світової війни пам’ятка зазнала значних втрат. 1943- 1944 фашистами в музеї влаштовано трудовий табір і повністю знищено музейну експозицію, що підтверджено Актом від 28 лютого 1944. Того ж року, після звільнення Канева від фашистів, музей приймає перших відвідувачів.

Оновлені експозиції, які розповідали про життя і творчість Т.Шевченка, історію його могили та пошанування пам’яті українського Генія, відвідувачі побачили у 1945, ювілейних 1961, 1964, 1989. В будинку музею до 175-річчя з дня народження Т.Шевченка (1989) відтворено вітраж за ескізами В.Кричевського та виконано 6 монументальних живописних панно (худ. О.Івахненко) згідно із задумами авторів проекту (1933-34).
1975 Канівський Державний музей-заповідник "Могила Т.Г.Шевченка" нагороджено орденом Дружби народів.
1977 збудовано меморіальний комплекс сходжень на Тарасову гору (арх. А.Мошенський, О.Добродієв). Архітектори підійшли до його створення як до цілісного ансамблю, який мав гармонійно поєднати новітній комплекс сходжень із меморіалом, зведеним у 1930-х, і зберегти унікальну природу. До комплексу входить нижній парк з басейном, монументальні гранітні сходи з майданчиками та павільйонами для відпочинку екскурсантів та фонтаном "Лілея", верхня широка алея з оглядовим майданчиком та павільйон приплаву „Тарасова гора”.
Музейна збірка налічує понад 35 тис. одиниць збереження. Початок формування її пов’язаний із створенням у 1884 році першого народного музею Т.Шевченка біля його могили „Тарасової світлиці”. На заклик київської Старої Громади музей почав наповнюватися першими експонатами. Це була, за свідченням П.Кореневського, „коллекция небогатая, но уголок обставлен очень уютно”. На столі у „Тарасовій світлиці” завжди лежав „Кобзар”. Перший – подарований доглядачем могили Шевченка В. Гнилосировим. Наступний передав з Києва старогромадівець Є.Трегубов. У 1888 р. „Кобзар” в коштовній оправі ціною в 10 крб. привіз М.Климович. Прикрашали інтер’єр Тарасової світлиці ікони, копії творів самого Т.Шевченка, рушники, плахти. Образ св. Тарасія з’явився за ініціативи українського вченого В.Науменка. Ікону Спас Нерукотворний подарував канівський нотаріус Захарій Краковецький з родиною, на зворотному боці якої написав: ”Незабутньому Кобзарю, батькові Тарасу Шевченку от прихильних Зах., Іоан., Земфіри Георгіївни, Олени, Галі, Ілька Краковецьких і Юрія Ник. Гутковського. 11 червня 1888 року. З.Краковецький”. Висів тут також портрет Т.Шевченка – копія художника Х.Платонова з роботи І.Рєпіна. Рєпіну портрет Шевченка замовляв спеціально для “Тарасової світлиці” український вчений-історик Д.Яворницький. Копію з цього портрета, а також рушники, настільник, чотири плахти від В.Житецької привезли П. Житецький і Г.Мачтет. 1889 Леся Українка, відгукнувшись на заклик, вишила разом з М.Комаровою тематичного рушника із словами Т.Шевченка „Думи мої, думи мої, лихо мені з вами” на одному кінці та „Любітеся, брати мої, Украйну любіте” на другому, який прикрашав портрет Шевченка. Один з найцікавіших експонатів першого музею на Тарасовій горі – олійний портрет, на якому Т.Шевченко зображений з німбом навколо голови, виконаний невідомим художником наприкінці 19 ст. 1912 з’явився в експозиції „Тарасової світлиці” металевий вінок, покладений до могили поета акторами Московського художнього театру, з написом на металевій дощечці: “Геніальному Шевченко земной поклонъ отъ Московскаго художественнаго театра”. Згодом музейне зібрання доповнилось картиною художника – сучасника Т.Шевченка Д.Безперчого,“Бандурист”, виконаною у 1860-х і кобзою, подарованою кобзарем М.Климовичем. 2005 року Заповіднику було передано в дар архімандритами Києво-печерської Лаври Антонієм та Сергієм від імені митрополита Київського і всієї України Володимира значний дарунок - ікону Святителя Тарасія Цареградського (кінець ХХ століття: дерево, олія, позолота). На звороті є такий напис: "Ця ікона написана і освячена в Свято-Успенській, Києво-Печерській лаврі. Передається в дар музею Т.Г.Шевченка в Каневі. 9 березня 2005 р.". 22 травня 2011 року Прем’єр–міністр України М.Азаров зробив цінний дарунок в Тарасову світлицю - ікону святого Тарасія (сер. ХІХ ст., Київщина).
З 1939 фондове зібрання музею суттєво поповнилося творами живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва. Місце розташування музею – біля могили Шевченка, значною мірою вплинуло на наукову концепцію комплектування музейного фонду і, відповідно, на характер експозиції, домінуючим мотивом якої є вшанування пам’яті Шевченка в Україні та в усьому світі. Перлина колекції – оригінальні графічні твори Т.Шевченка, прижиттєві видання його поезій, меморіальні речі, пов’язані з похованням Т.Шевченка в Петербурзі та перепохованням його в Україну: листочки з металевого вінка, покладеного на могилу поета в Петербурзі, червона китайка, якою покривали домовину під час перевезення в Україну, металеве кільце від воза, на якому везли домовину, віньєтка з кришки домовини, рушник, стрічки та хустки з похорону Шевченка в Каневі. Надзвичайно цінними є речі, що зафіксували образ Тарасової гори і могили поета на різних етапах української історії. Це живописні і графічні твори художників М.Бурачека, В.Гарбуза, І.Красного, В.Кричевського, О.Коваленка, Є.Манишина, Н.Онацького, І.Порошина, В.Розвадовського, С.Шишка та ін.; предмети філокартії, філателії, медальєрики. Вагому складову мистецької колекції становлять твори художників – ілюстраторів літературної спадщини Т.Шевченка: А.Антонюка, О.Данченка, М.Дерегуса, І.-В.Задорожного, О.Заливахи, О.І. Івахненка, І.Їжакевича, С.Караффи-Корбут, В.Касіяна, Ф.Коновалюка, Ф.Красицького, В.Куткіна, І.Марчука та ін. Скульптурна шевченкіана представлена іменами: Ф.Балавенський, В.Беклемішев, М.Бринський, М.Гаврилко, І.Гончар, Н.Дерегус-Лоренс, І.Зноба, І.Кавалерідзе, Г.Кальченко, Ф.Каменський, О.Кудрявцева, М.Лисенко, М.Макогон, М.Манізер, П.Мітковіцер, О.Скобликов, А.Страхов та ін. Унікальним по наповненню є книжкове зібрання фондів, яке налічує понад 12 тис. одиниць збереження. До нього входять надзвичайно рідкісні прижиттєві та посмертні видання творів Шевченка, переклади його творів мовами народів світу, шевченкознавчі дослідження, здійснені не лише в Україні, а й за кордоном, які дають можливість простежити впливи Шевченкової творчості на формування національної свідомості українців та інтерпретації Шевченка в різні історичні періоди за різних політичних режимів. Документи та матеріали, з яких особливу цінність становлять книги вражень відвідувачів Тарасової гори, починаючи з 1897, що стали літописом всенародної любові до Тараса Шевченка, архіви П.Костирка, П.Тронька, С.Нехорошева, які розповідають про історію меморіалу, відзначення 100-річчя з дня народження та 150-річчя з дня смерті Шевченка, містять унікальний фольклорний матеріал шевченківської тематики. Велика заслуга у збагаченні музейної шевченкіани шанувальників поета – колекціонерів М.Саркізова-Серазіні, Т.Максим’юка, які передали до музею цінні колекції унікальних видань творів Кобзаря, філокартії, філателії, малої пластики, нумізматики та фалеристики, родини акад. М.Біляшівського, яка, зокрема, подарувала музею оригінал офорта Шевченка „Приятелі”, та постійних фондоутворювачів із США та Канади Л.Волянської, К. Дрогомирецької, О.Коновала, К.Кричевської-Росандич, П.Лимаренка, Г. та О. де Лінде, Р.Мороз, Т. і Я.Романишиних, О.Трач, завдяки яким фондове зібрання поповнюється надзвичайно рідкісними, здійсненими за кордоном у різні часи, виданнями творів Шевченка та ін. матеріалами шевченківської тематики.
Шевченківський національний заповідник в м. Каневі проводить велику культурно-просвітницьку роботу серед чисельних відвідувачів не лише з України, а й з багатьох країн світу, знайомить з життєвим і творчим шляхом поета і художника, з українською культурою, історією становлення української державності, поборником якої був Тарас Шевченко.