6 СЕРПНЯ 1914 РОКУ ‒ ДЕНЬ СТВОРЕННЯ ЛЕГІОНУ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ!

До зброї! До зброї, Стрільці !
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі , ‒
Всі сили до бою зʼєднайте.

Василь Вишиваний
(Вільгельм-Франц фон Габсбург)
(1895-1948), полковник Легіону Українських
Січових Стрільців, український військовий діяч, поет
та дипломат.

Українські Січові Стрільці, УСС (усу́си) ‒ єдина українська національна військова формація в складі австро-угорської армії, сформована з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 року і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ). Січові Стрільці склали Присягу на вірність українському народові, докорінно змінивши уклад, який існував в тогочасній Австро-Угорській імперії: військові присягли на вірність не Австрії, а рідній Україні, поклявшись захищати її до останньої краплі крові. Легіон УСС, як і всі інші добровольчі військові формації (наприклад ‒ Легіони Польські, Тірольський Штандшютц тощо) увійшов до складу австрійського ландштурму й відповідно підпорядковувався австрійському Міністерству оборони. 
Ще 18 березня 1913 року збори зібрані з ініціативи українських діячів Галичини проголосили створення українського військового товариства “Січові стрільці”. Головним отаманом “Січових стрільців” було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником ‒ осавулом Дмитра Катамая. У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств “Січових стрільців”.
У 1913-1914 рр. товариства “Січ”, що були осередками активної пропагандистської діяльності радикальної партії, стали базою для зародження передвоєнного січового стрілецтва. Для підготовки січовиків було організовано постійно діючі курси теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини запасу австрійської армії М. Волошин та С.Рудницький. Основні заняття проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї. При курсах діяла термінологічна комісія, до складу якої входили О. Квас, Б. Гнатович, В. Кучабський. Зусиллями комісії до війни було випущено 10 підручників з теорії військової підготовки.
Навесні 1914 року спільними зусиллями О.Семенюка та О.Демчука було створено “Правильник піхотинців”, у якому переклали необхідні військові команди українською мовою. “Правильник” було введено в дію 20 червня 1914 року. Він містив 17 розділів, у яких регламентувалися правила внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою всіма підрозділами піхоти.
Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких січових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914 року у Львові. Тут вперше на військовому марш-параді відкрито виступило близько 500 стрільців.
6 серпня 1914 року у львівській газеті “Діло” зʼявилося звернення Головної Української Ради “до всього українського народу”, в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові стрільці (УСС). Протягом двох тижнів відгукнулося 28 тис. добровольців, але на збір УСС у Стрию наприкінці серпня ‒ на початку вересня 1914 року прибуло тільки 10 тис., бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2,5 тис. стрільців (на такий вибір вплинули й перешкоди з боку поляків), яких було поділено на 10 сотень по 250 бійців, що згодом вирушили на вистрій до Закарпаття.
3 вересня 1914 року Січові Стрільці присягнули на вірність Україні. “Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крови. Так мені Господи Боже й Архангеле Михаїле допоможіть. Амінь”, ‒ йшлося в тексті присяги.
Узимку 1914 ‒ 15 сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські переходи. У березні 1915 австрійська Начальна Команда підпорядкувала УСС командуванню корпусу генерала Гофмана, яке скасувало пост начальника команданта УСС та поділило легіон на два самостійні курені (команданти Григорій Коссак і сотник Сень Ґорук, згодом Василь Дідушок) і резервову сотню.
Першим успіхом Легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня ‒ 3 травня 1915 року. Далі він визначався в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями. З літа 1915 УСС окопалися над р. Стрипою. Там, у Соснові і на Веселій, перебували до серпня 1916. Далі у складі 55-ої дивізії обидва курені перетворено на полк УСС (командант отаман Г. Коссак, з листопада 1916 ‒ підполковник Антін Варивода), у серпні 1916 Легіон переведено під Бережани, де він окопався на горбі Лисоня. На фронті під Кирлибабою була відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.
На початку липня 1917 в бою під Конюхами в полон потрапив майже весь Легіон УСС. Від полону врятувалося близько 400 старшин і стрільців. Після низки поразок і репресій стрільців було переведено в тил, і лише взимку 1917 р. вони повернулися на фронт. Наприкінці 1917 ‒ на початку 1918 року в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем, що став найбоєздатнішою частиною українських військ у 1918 році. З них, з Гуцульської сотні і доповнень з Коша УСС сформовано новий курінь УСС, який здійснив похід до р. Збруч, а в лютому 1918 вирушив у похід на Україну з австрійською окупаційною владою, був розташований на Херсонщині і приділений окупаційною владою до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа, (полковника Василя Вишиваного, так назвали його українці за його відданість українській справі).
На початку жовтня 1918 формацію УСС переведено з Херсонщини на Буковину. Під час українсько-польських боїв за Львів Легіон УСС прибув до Львова лише 3 листопада і вже не зміг змінити бойової ситуації в місті. Далі Легіон УСС входив до складу групи “Схід” УГА і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допоміжних відділів.
Поповнені українцями з російської армії, УСС сформували в Києві у листопаді 1917 року Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців (СС), який згодом розгорнувся в полк СС, а далі в корпус і групу СС, що були однією з найкращих формацій української армії.
Пізніше Січові Стрільці зіграли визначну роль в творенні Західно-Української Народної Республіки.
Створення УСС стало першою спробою організувати українську національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного панування. Докладаючи неймовірних зусиль, стрільці зуміли перетворити Легіон у добре вишколену, фактично українську, військову формацію з національною символікою, власними українськими одностроями (мазепинка) й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською термінологією (створення військового словництва), пісень та музики (оркестра УСС).
Згадуючи славну історію Легіону УСС, можна зробити висновок, що їх героїчна самопожертва у захисті рідної землі стала прикладом наслідування для всіх наступних поколінь борців за Волю України. А гасло прощання УССів з полеглими побратимами: “Герої не вмирають!” отримало нове підтвердження в наші дні. Зараз перед Україною нові загрози, але агресор ‒ Росія ‒ не змінився.  Як колись Січові Стрільці, воїни УПА, так і сучасні герої, натхненні звитягою предків, продовжують боротьбу за нашу волю й незалежність.

Стрілецька пісня-гімн “Ой у лузі червона калина похилилася”

С.Чарнецького і Г. Труха

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Ой у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з москалями тан,
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Фото: http://uk.wikipedia.org/

ПЕРШИЙ ПАМʼЯТНИК ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ ВІДКРИЛИ У ХОЛОДНОМУ ЯРУ

Символічно, що монумент ‒ Памʼятний хрест Героям Небесної сотні відкрили 13 квітня 2014 року у День всіх святих, у День вшанування усіх борців за Волю України, у селищі Буда Чигиринського району Черкаської області (Холодний яр). Організатором заходу був український історик і краєзнавець Роман Коваль. Це перший памʼятник в Україні на честь Небесної сотні майданівців, які загинули у січні-лютому 2014 року у боротьбі проти диктатури Януковича.
Монумент встановили на території музейно-етнографічного комплексу “Дикий хутір”, біля церкви Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського).
Над його створенням працювали скульптори Микола Теліженко та Юрко Олійник. Висота памʼятника 2 метри, вага ‒ близько 1,5 тонни. Хрест висічений із каменю, привезеного з Вінницької області, у вигляді козацького хреста. Сам хрест прошитий пострілами, у трьох отворах у камені ‒ справжні гільзи, знайдені на Майдані Незалежності у Києві після розстрілу людей. У основі композиції ‒ постамент з висіченим стилізованим символом українського герба з мечем. Вівтар біля хреста викладений закопченими камʼяними плитками з київської вулиці Грушевського.
На фасадній частині композиції ‒ написи “Славним синам України, Небесній Сотні. Героям слава!”, а на звороті ‒ зображення калини та висічені слова Тараса Шевченка:

“Борітеся ‒ поборете, вам Бог помагає!”