ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Влада сучасної Росії хворобливо реагує на відновлення в Україні історичної пам'яті, зокрема й на відзначення перемоги під Конотопом, яка стала для росіян однією з найчорніших сторінок військового мартирологу.

Згадок про цю битву не знайти в радянських підручниках з історії. І не лише тому, що вона належить до найганебніших і наймасштабніших поразок російської зброї. Конотопська битва розвінчує чимало великодержавних міфів, особливо про "споконвічне прагнення українців до союзу з Росією".
На жаль, блискуча перемога гетьмана Івана Виговського під Конотопом над московським військом так і залишилася в історії України черговим змарнованим шансом здобути омріяну незалежність, показовим прикладом виграної битви й програної війни.

Бунт проти Переяславської ради

У вересні 1658 року московський цар Алєксєй Михайлович видав грамоту, якою оголошувалося про початок воєнних дій проти Гетьманщини. Московія не змирилася з тим, що Виговський відмовився від союзницьких стосунків із нею й підписав Гадяцький договір з Польщею.
Вдатися до такого кроку гетьмана спонукали численні порушення царською стороною міждержавної угоди, укладеної в Москві за підсумками Переяславської ради: московити замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішли з ними на сепаратне перемир'я, втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, посилювали військову присутність на Лівобережжі, підбурювали антигетьманську опозицію до збройних виступів.

Кількість московського війська під командуванням князя Алєксєя Трубєцкого, що вторглося на територію України навесні 1659 року, оцінюється по-різному: одні джерела вказують на цифру в 150-200 тис., інші - 100 тис. вояків. Більшість сучасних істориків схиляється до думки, що армія Трубєцкого не могла перевищувати 50 тис. осіб.
На своєму шляху завойовники зруйнували Срібне, Борзну (нині райцентри Чернігівської області - ІП) та навколишні села, передмістя Ніжина. Однак взяти штурмом Конотоп московити не змогли - місто відчайдушно обороняли 4,5 тис. козаків Ніжинського та Чернігівського полків на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким, усі дієздатні городяни.

За 4 роки до Конотопу московит Трубєцкой і ніжинець Золотаренко були союзниками

Облога тривала більше двох місяців, доки під Конотоп не прибули війська гетьмана Виговського та його союзники - кримські татари. Цікаво, що у складі козацької армії воювали сербські, молдавські та німецькі найманці. Напередодні генеральної битви до гетьмана приєдналися польські загони.
Загалом об'єднане козацько-татарське військо налічувало близько 50 тис. воїнів. Виходить, що сили супротивників кількісно були приблизно рівними, якщо не брати до уваги інших даних про неабияку перевагу московської армії.

Основу військ Трубєцкого становили елітні кінні підрозділи "государєва полка", який за традицією комплектувався з високодостойних московських дворян. Під орудою князя також перебували загони кадомських і касимовських татар (васали Москви, мешкали на території нинішньої Рязанської області Росії - ІП).
Окрім донських козаків, підсобити інтервентам прибули й орли наказного гетьмана Безпалого, котрий боровся з Виговським за булаву.

Багатий ясир

Удавшись до обманного маневру, українці заманили практично всю кінноту ворога в пастку - до вузького яру, який одразу затопили, загативши річку та ще й на додачу зруйнувавши міст.
Вода безжально поглинула важкоозброєних вершників. Рештки в запеклому бою були знищені козаками й татарами: за деякими даними, свою смерть під Конотопом знайшли до 30 тис. московитів (в історичних джерелах трапляються й значніші цифри).
Кавалерійський воєвода Сємьон Пожарскій, що керував операцією, потрапив у полон до татар. За переказом літописця, він, принижений і зв'язаний, "вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув йому межи очі". За це татари відтяли Пожарскому голову й відіслали її з полоненим до табору Трубєцкого.

Під час бою московський головнокомандувач повівся в гірших традиціях нерозважливих воєвод. Трубєцкой кинув напризволяще війська Пожарского, не надіславши йому підмоги; спішно зняв облогу Конотопа й наказав відступати.
Козаки й татари ще протягом трьох днів переслідували втікачів аж до московського кордону, однак так і не спромоглися цілком знищити ворога: завершальна стадія операції не була заздалегідь належно продумана. Трубєцкой дивом залишився серед живих, отримавши два важких поранення.
Утікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз.
Згідно з попередніми домовленостями, усі трофеї та полонені мали дістатися татарам. Усупереч узвичаєним правилам хан під страхом смерті наказав своїм воїнам знищити захоплений у бою ясир: за різними даними, татари тоді стратили від 5 до 15 тис. московитів.
Щоправда, деяким мурзам із ногайської орди вдалося приховати частину полонених, яких згодом продали на невільничих ринках Причорномор'я. Однак і вірні воїни кримського хана не залишилися без здобичі: впродовж майже двох місяців татари шугали південними теренами Московії, спалюючи все на своєму шляху, захоплюючи багатий ясир.

Невикористаний шанс

На підступах до Москви зчинилася паніка, поміщики кидали свої маєтності й разом із селянами тікали під захист міських мурів. Нашвидкуруч укріпляли оборонні вали, формувалися додаткові загони для захисту Москви на випадок облоги.
Страх і невпевненість московитів у своїх силах віщували найгірше; пішла чутка, що государ з родиною збирається втікати за Волгу.

Проте хвилювання царя виявилися передчасними. Через складну політичну ситуацію в Країні козаків Виговський не зміг повторити походу гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року на Москву. Татарські орди змушені були повернутися до Криму, оскільки на їхні поселення вчинили напад загони запорозького отамана Івана Сірка.
Хоча наслідки битви під Конотопом були жахливими для Московської держави, загалом вона вийшла переможцем з українсько-московської війни 1658-1659 років.
Через гострі суперечності серед козацької старшини Війську Запорозькому тоді не вдалося скинути ярмо Переяславської ради. Громадянська війна, що спалахнула в Гетьманщині з новою силою, дала змогу московським військам відновитися, зібратись із духом і знову посунути на Вкраїну.

Конотопська проти Полтавської

За Президента України Віктора Ющенка битву під Конотопом стали відзначати на державному рівні. Тут встановили пам'ятний хрест, звели капличку, відкрили експозицію, присвячену історичній події.
Конотопська битва також згадувалася в постанові Верховної Ради, якою було затверджено перелік ювілеїв та пам'ятних дат на 2009 рік - 7-9 липня (27-29 червня за старим стилем) виповнилося 350 років від часу перемоги під Конотопом. Ця битва ще відома як Соснівська: від назви села, поблизу якого відбувся вирішальний бій.

Досвід попередніх років свідчить, що влада сучасної Росії доволі хворобливо реагує на відновлення в Україні історичної пам'яті, зокрема й на відзначення перемоги в Конотопській битві, яка стала для росіян однією з найчорніших сторінок військового мартирологу.
За традицією, нав'язаною в радянську добу, українці в кінці червня - на початку липня святкували перемогу не в Конотопській, а в Полтавській битві 1709 року. Вона, до речі, була значно менша за масштабом та людськими втратами: під Конотопом загинуло більше московитів, ніж загалом налічувало військо царя Петра І під Полтавою.

Цитата

"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Алєксєй Михайлович до народу й жах охопив Москву".
Російський історик XIX сторіччя С. Соловйов про наслідки Конотопської битви

Юрій Поташній
Журналіст, магістр державного управління (Київ)