Сила слова

Слово має силу. Особливо ми дійсно переконуємося в цьому тоді, коли слово перетворюється в дію, за якою слідує результат. Саме так трапилося у випадку, про який ми хочемо розповісти нашим читачам. Завдячуючи слову, в 4 і 5 номерах нашого часопису «Громада» за 2011 рік були надруковані статті про унікальну УАПЦ Покрови Діви Марії в Інгольштадті (Німеччина). Так трапилося, що прочитавши повідомлення про неї на сторінках Інтернету – на «Майдані», стало цікавим дослідити її історію, як невелику краплю української історії в діаспорі.
Отже, спочатку було слово, з яким голова української громади в Інгольштадті і староста церкви Олег Кратт звернувся до місцевого німецького хору «Шанцер козакен», в якому він виступає й сам, за допомогою для української православної церкви, яка потребувала ремонту. Він зумів переконати своїх німецьких друзів зробити добру справу, незважаючи на різницю конфесій, провести благодійну акцію по збору коштів на ремонт церкви, електричне опалення, водопостачання. Взявши за приклад вчинок доброго самаритянина, що допоміг іншій людині, яка попала в біду, козаки зрозуміли ситуацію і радо відгукнулися. Керівник хору «Шанцер козакен» Йожеф Баух і всі члени хору вирішили допомогти, що було дуже зворушливо і доброчинно з їх сторони.
На концерт, який відбувся 26 червня 2011 року у великій католицькій церкві Св. Антонія, були запрошені священики, місцеві жителі, представники українського консульства у Мюнхені. Українська громада зустрічала гостей хлібом-сіллю на вишиваному рушнику. А перед концертом католицький священик звернувся до глядачів з проханням підтримати УАПЦ в Інгольштадті і щедро подати на неї. Повністю весь збір від концерту – 2‚094 євро – козаки переказали на рахунок Українського храму. Про цю подію написала також місцева газета «Ingolstädter Anzeige».
Запрошення на концерт було надіслане і на Інтернет- «Майдан». І вже друковане слово вступило в дію. Його прочитали в Угорщині і зацікавилися церквою. І знову ж таки повідомлення вже про здійснену благочинну акцію попало на Інтернет-«Майдан» і було також вміщено в найстарішій українській газеті в США «Свобода» за № 29, 22 липня 2011 року.
Наша українська громада в Будапешті провела благодійну акцію по збору коштів на підтримку української церкви в Інгольштадті. Зав'язалася дружба, яка допомогла, як ми вже зазначали, в дослідженні церкви. За цей час в Баварії побували наші артисти з Будапешта і разом з українцями Інгольштадта організували спільний концерт, а представники української громади Інгольштадта приїздили до нас на Шевченківське свято.
В дослідженні УАПЦ Покрови Діви Марії в Інгольштадті, єдиної в Німеччині, що залишилася з 1945 року, виявилося, що там є унікальні Царські ворота у вигляді українського Герба, а також унікальний Іконостас, зображення в якому написані пастеллю. Розшифрувати підпис і знайти художника ми не змогли, бо навіть не було відомо, хто ж був там першим священиком. Отримавши до 1948-50 рр. візи в США, Канаду, Австралію, основна маса наших інтернованих українців роз'їхалася по світу. Отож ми продовжували пошуки.
Далі події розгорталися уже зі сторони США, де статтю про концерт на допомогу церкві прочитала у газеті «Свобода» пані Ірена Шерба зі штату Філадельфія, яка зі своїми батьками знаходилася в післявоєнні роки в таборі для інтернованих українців в Інгольштадті. Завдячуючи цій статті, слово про церкву, про місто, де пройшло її дитинство, запало глибоко в душу цієї жінки і вона стала збиратися в дорогу до далекої Баварії. І ось минуло трохи більше року, і Ірена Шерба побувала в Німеччині. З Мюнхена добралася до Інгольштадта, вперше після свого виїзду до США у 1953 році. Мерія відразу направила її до пана Олега Кратта, і разом вони зробили цікаву для обох екскурсію по місту, де вже все переплелося – і старе, і нове. Тепер вона мала змогу відвідати всі місця свого таборового дитинства, розповіла й показала, де і що знаходилося в той час, як жили тут після війни українці, чим вони займалися. Ірина Шерба, пригадуючи своє дитинство, невтомно ходила вулицями в центрі Інгольштадта, бо саме тут, у старих мурованих бункерах фортеці, й знаходився великий табір, в якому мешкали інтерновані українці – понад 5000. Напроти української церкви у такій же старій будівлі знаходився табір поляків, а в комплексі, де зараз розташовано міське поліцейське відділення – інтерновані калмики і т.д. Багато різного люду перейшло тоді через табори Інгольштадту. Родина Іри Шерби опинилася в Німеччині під час війни в 1942 році, а з 1945 знаходилася в таборі для інтернованих в Інгольштадті, тоді їй було 9 років. В 1953 році сім'я виїхала в США. Інгольштадт пам'ятає добре. Проживши в Америці 60 років, вільно говорить українською, а німецьку майже забула. Має родичів у Дніпропетровську, відвідувала їх. Пані Ірена задоволена своїм життям у США, розповіла, що спочатку жити було трудно. Батько був інженером, але сім'я довго трудилася на курячій фермі, щоб стати на ноги. Сама Ірена фармацевт по спеціальності, закінчила університет. Сучасна Німеччина їй дуже сподобалася.
Все впізнала, показала і розказала Ірена Шерба. Була дуже рада, що ті фортечні будови, в яких розташовувалися табори, так добре збереглися і гарно відреставровані. Показала вона місце від арок у мурі праворуч, де знаходилася таборова школа, адміністрація українського табору, інші служби. Тепер тут знаходяться міський музей і архів міста. На зустрічі з директором музею пані Ірені подарували книгу-дослідження Тобіаса Шонауера «Примусова праця в Інгольштадті під час Другої світової війни», в якій зокрема розповідається і про українців. Тоді на площі перед будовою кожного ранку всі повинні були вишикуватися, виносили прапор, молилися, щодня був звіт. Вона пригадала також своїх подруг, різні цікаві історії зі свого дитинства. Повела до місця, де була її кімната. Вхід туди лежав через довгий тунель, маленькі віконечка з приміщень виходили тільки з внутрішнього боку – це все старі фортечні споруди першої половини ХІХ століття. З паном Олегом вони зайшли туди, розмовляли з робітниками майстерні, яким також було цікаво послухати гостю, а Ірена показала, де стояло її ліжко. Зараз тут художня майстерня, окремо дизайнерська фірма і багато іншого. Цікаво і дивно, що в наш приїзд з Будапешта до Інгольштадта з концертом і виставкою, наша група якраз проживала в готелі, розташованому у великій старій фортечній будові – тепер гарно і сучасно оформленій, але й тут якраз знаходилися післявоєнні таборові розташування українців. Далі була екскурсія на міське кладовище, де поховано багато українців, є символічна могила з багатьма зазначеними українськими прізвищами. Пані Ірена вчитувалася в написи, когось пригадувала.
Тепер ми знаємо більше з історії повоєнного життя українців в Інгольштадті – одному з багатьох міст Баварії, де після війни залишилося на прихисток багато українців, котрі в силу різних причин не могли повернутися на Батьківщину. Діждавшись віз, вони до 1953 року виїхали в США, Канаду, Австралію. Дехто з них залишився жити в цьому місті, ходили до своєї церкви, берегли українські традиції. З часом старі люди відійшли, багато чого забулося, але добре що знаходяться люди, яким не байдужа історія українців у діаспорі, які по краплинах відтворюють її, записують спогади ще живих свідків, знаходять документи, зберігають старі книги, повоєнні табірні рушники, вишивки й інші речі.
Ірена Шерба поділилася також згадками й подробицями про церкву в Інгольштадті, розповіла про першого священика церкви – Якова Кіндзерявого-Пастухіва, який народився в 1897 році в Кам'янець-Подільську, служив священиком у Золочівці, був в'язнем Луцької тюрми. У перші дні Другої світової війни під час масового розстрілу енкаведистами вижив тільки тому, що на нього впали трупи інших замордованих українців. Останні роки свого життя провів у Німеччині і служив в УАПЦ Покрови Діви Марії в Інгольштадті, де його сім'я перебувала в таборі для переміщених осіб. Яків Кіндзерявий-Пастухів належав до УНР-го руху і був все життя українцем-патріотом.
Завдячуючи Ірені Шербі, ми також дізналися хто намалював такі світлі й неперевершені образи в техніці пастелі в Іконостасі церкви. А намалював їх син священика Якова Кіндзерявого-Пастухіва – Сергій Кіндзерявий-Пастухів, який також згодом став у США священиком, пішовши батьківською дорогою. Отак, чудесним образом, і знайшлася розшифровка того підпису в Іконостасі під зазначеною датою 25.01.1946 р., який ми так довго вивчали. А сторінку з номера газети «Свобода», яку пані Ірена взяла з собою в далеку подорож, вона з вдячністю передала на збереження пану Олегу Кратту зі словами: «Якби не ця газета, не Ваше повідомлення в ній, то до Інгольштадту навряд чи потрапила б!». Це вже належить історії.
Отже, ланочки нашого дослідження з'єдналися. Але про Сергія Кіндзерявого-Пастухіва – визначного українця – патріота і борця, священика, художника і бандуриста, який присвятив своє життя українській справі на теренах закордоння, ми розповімо окремо в наступному номері нашого часопису.
На прикладі нашої невеликої розповіді ми показали, що таке сила слова, дія слова, коли воно йде від душі, від вболівань за справу, і, правильно посіяне, дає плоди.

Надія Музичук