Серія масових заходів з ушанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні відбулася у Будапешті та місті Чомор.
Масові заходи з нагоди Дня пам'яті жертв голодоморів розпочалися урочистою ходою вулицями угорської столиці. «Голодомор. Геноцид. 1932-1933 рр. Українці пам'ятають – світ визнає» – такий транспарант несли учасники урочистої ходи, які пройшли шлях від Центру української культури до Меморіального знаку жертвам Голодомору в Україні на майдані Петефі, де відбулося покладання вінків.
Вінки до «Свічки пам'яті» поклали керівники Державного самоврядування українців Угорщини, представники місцевих органів самоврядування українців чотирьох районів Будапешта, міст Варпалота, Вац, Весприйм, Комаром, Сейкешфегирвар, Сегед, Мішкольц, Ніредьгаза, а також посольства України в Угорщині.
«Ми, українці, яких доля розкидала по всьому світу, схиляємо голови перед пам'яттю жертв страшного Голодомору, подібного якому за масштабами не зазнав український народ за більш як тисячолітню історію. Висловлюючи щиру вдячність солідарній з нами Угорщині, парламент якої, поділяючи жалобу українців, рівно 9 років тому 24 листопада визнав Голодомор актом геноциду, ми молимось за кращу долю українського народу», – сказала під час церемонії голова Державного самоврядування українців Ярослава Хортяні.
Учасники церемонії, запаливши свічки, хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих.
Вінки від імені Державного самоврядування українців Угорщини та посольства України в Угорщині було покладено також до меморіального знаку з написом «Голодомор 1932-1933 років в Україні. Пам'яті мільйонів невинних жертв геноциду», що встановлений у Меморіальному комплексі Gloria Victis ("Слава переможеним") міста Чомор.
У будапештському храмі Святої Терези пройшла панахида за жертвами Голодомору та концерт-реквієм за участі Камерного оркестру Закарпатської обласної філармонії.

Степан Ваш,
власний кореспондент УКРІНФОРМу

Виступ голови Державного самоврядування
українців Угорщини Ярослави Хортяні

Ми зібралися сьогодні, як і кожного року, щоб вшанувати пам'ять невинних жертв Голодомору в Україні 1932-33 років. Нас хотіли заморити голодом. Не вдалося. Нас хотіли знищити. Не вийшло. Нашу мову хотіли заборонити. І це не вийшло. І нашу мову і досі хотіли би знищити. Але ми є живучий народ і не так легко зрікаємося рідної мови. Нас Бог послав на українську землю, щоб ми працювали, вирощували хліб, ростили дітей і збагачували свою культуру, духовність, жили в мирі й любові. В Україні за останні тисячу років у жодних історичних хроніках не згадується про такий великий помор голодом. І тільки в часи комуністичного режиму від голоду померло від семи до десяти мільйонів українців. Ви запитаєте, а в чому ж їхня вина? Українці – це нація, яка жила на своїй землі і віками боролася за свою незалежність і свободу, на цьому виховувалися покоління нащадків. У 1930-х роках українці більше розмовляли рідною мовою, ніж зараз. Українці ненавиділи комуністичний режим і не хотіли вступати в колгоспи, а хотіли бути власниками своєї землі. Через це більшовицька влада знищувала їх. Але росте нове покоління українців.
Для сьогоднішньої пішої ходи ми вибрали малий маршрут – наступного року буде більший. Ми пройшлися показати всьому угорському народу, що ми є: нас не заморили, ми живемо вже в новому суспільстві. У цьому нас підтримує Угорська держава, за що ми їй дуже дякуємо. А особливо я хочу ще раз подякувати парламенту Угорщини, що у 2003 році 24 листопада, якраз сьогодні, 347 депутатів одноголосно визнав Голодомор в Україні геноцидом. Цей факт хотіли приховати в Україні. Але не вдалося, і вже 14 країн визнали голодомор геноцидом українського народу. Біля нас стоїть пам'ятник другому геноциду, вірменському, у 1915 році. Ліворуч від нас поставили пам'ятний знак, присвячений трагедії греків. Кожна нація проходить свою Голгофу. Але ми, українці, повинні вшановувати своїх, віддаючи данину пам'яті іншим трагедіям. Також мусимо стати в оборону всього українського, коли з нами чинять несправедливо. За нашого покоління і в майбутньому подібних трагедій не повинно бути! Ми маємо два пам'ятних знаки – у Будапешті і селищі Чьомьор, куди ми поїдемо сьогодні. Схилимо голови, вшановуючи невинні жертви України.
Слава Україні! Слава героям!

Виступ Радника Посольства України в Угорщині Михайла Юнґера

Шановна українська Громадо! Шановні колеги і друзі! Важко щось додати до сказаного пані Ярославою. Зупинюся тільки на кількох моментах. Життя народу подібне до життя родини. Як в житті родини є світлі і сумні дати, так і в календарі народу вони присутні. Для народу України світлою є дата 24 серпня 1991 року, День народження незалежної Української держави. Найсумнішою датою є День пам'яті жертв голодомору 1932-33 років. В історично мізерний строк, за 6-8 місяців, у мирний час померло, і це нейтрально сказано, а насправді було замордовано найлютішою смертю, яка тільки може бути – повільною смертю від голоду, – таку кількість українських і не лише українських селян, яка співвідносна з населенням невеликої європейської держави. Останні дослідження свідчать, що від голоду померло до 4 мільйонів людей, а втрати від ненароджених склали ще 6 мільйонів. Таким чином, жахлива цифра – 10 мільйонів – відповідає даним демографічної науки, бо включає як прямі, так і кумулятивні втрати. Цей злочин здійснила радянська влада, очолювана Сталіним. Метою було придушення опору українського народу радянізацією. Голодомор став останнім наймасштабнішим ударом по українству, яке своїм прагненням до незалежності створювало загрозу для Радянського Союзу.
Сьогодні ми, українці, по всьому світу молимось за душі невинних жертв, згадуємо ті страшні події і вчимося тому, як нам, маючи в історії Голгофу голодомору, жити сьогодні і завтра. Це тяжке навчання: в ньому багато смутку і страждань людських. Важко дивитися на фото, страшно читати розповіді живих свідків. І знаходяться лукаві порадники, які кажуть: «Чого ви, українці, такі депресивні? То у вас голодомор, то у вас Чорнобиль. Забудьте ви все це... І взагалі, геноцид був один, а все інше – великі трагедії».
Лукаві порадники свою історію бережуть, як святиню, а нам пропонують нашу забути. Честь і хвала тим, хто несе правду про голодомор! Читаймо їхні книжки або хоча б статтю про голодомор в українській вікіпедії! Є стаття і в угорській. Але варто звернути увагу на те, що автор статті, починаючи з наміру Сталіна знищити українство, наприкінці серед причин голодомору згадує, що було катастрофічно мало тяглової сили. За його логікою виходить, що коні винні в голодоморі.
Тепер все людство знає і шанує пам'ять жертв голодомору. І ми, українські дипломати й українська громада за кордоном, можемо гордитися тим, що вдалося розірвати інформаційну блокаду. Геноцид українського народу, як правильно сказала пані Ярослава, визнав і Ватикан, а також парламенти 14-ти країн. Я їх назву, тому що ми їм всім вдячні: це – Австралія, США. Польща, Угорщина, Канада, Естонія, Литва, Грузія, Перу, Параґвай, Еквадор, Колумбія, Мексика, Латвія, а парламенти ще 6-ти країн – Аргентини, Іспанії, Словаччини, Чехії, Чилі та Андорри – ухвалили документи про вшанування пам'яті жертв голодомору. Такі резолюції прийняли ЮНЕСКО у 2007 році, Парламентська Асамблея ОБСЄ 2008 року, Парламентська Асамблея Ради Європи у 2010 році. І в цих результатах – величезна робота як діаспори українців у світі, так і українських дипломатів. Найближче до засудження голодомору як геноциду українського народу підійшов Європейський Парламент. 23 жовтня 2008 року він ухвалив резолюцію, яка визнала голодомор жахливим злодіянням проти українського народу та кваліфікував його як злочин проти людства. Прийнявши цю резолюцію, Європейський Парламент встановив геноцидну природу голодомору, оскільки в преамбулі рішення перераховані всі ознаки злочину геноциду.
Зусиллями Посольства України в США та української громади у Вашингтоні активно здійснюються підготовчі роботи зі спорудження пам'ятника жертвам голодомору, що буде збудовано в столиці США в наступному році. Спільна робота про збереження пам'яті жертв голодомору і передача наших знань прийдешнім поколінням – наш святий обов'язок. Хай свічка пам'яті горить в наших серцях не тільки сьогодні, а й завтра!