ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

«От у сьому домочку старого добродія Окружка вродилася 13 лютого 1871 року дочка наша Лариса, відома під іменем Лесі Українки. Питайте, де саме в проулку біля Случі був дворик міщанина Окружка й його дружини Окружчихи (так її й звали по-старому). Дуже симпатичні були люди. Старі господарі, звичайно, повмирали, бо вже й тоді були старенькі, – та, може, ще живе хто з цієї сім'ї чи до кого там перейшов той Окружковий дворик. Навряд, щоб досі вцілів той домочок, де ми жили й де вродилася Леся, – а проте, може, будиночок і досі існує. Околиця – поетична!»
Так у спогадах написала мати Лесі Українки Ольга Петрівна Косач, відома українська письменниця Олена Пчілка. [1,ст. 80]
І дійсно, господарів давним-давно не має, а помістя переходило від господаря до господаря. Адже у Степаниди та Сергія Окружків спадкоємців не було.
28 червня 1928 року Ольга Петрівна Косач – Олена Пчілка, будучи членом-кореспондентом ВУАН, отримує від Академії Наук відрядження до міста Новоград-Волинського з науковою метою. Приїхавши у місто, вона відразу розшукала будинокОкружків і порадувалася, що він цілий. Ось як згадує у спогадах про відвідини будинку, де народилася Лариса Косач, сестра Ольга Косач-Кривинюк: «1928 року літом я з матір'ю була в Звягелі. Ми знайшли дім Окружка, і в ньому мати моя показала ту кімнату, де народилася Леся. Мій син Михайло Кривинюк, що теж був з нами, сфотографував (з доручення Музею діячів українського мистецтва і науки) той дім з різних боків і деякі звягельські краєвиди. Малярка Віра Олексіївна Волянська (онука Михайла Федоровича Комарова) їздила з нами до Звягелю і намалювала олійними фарбами дім Окружка і тушем стародавню українську дерев'яну церковцю з «описанням», (ганок навколо церкви), яку добре пам'ятала Леся.
Лесина племінниця, дочка її сестри Ізідори, Ольга Борисова, 1928 року намалювала олійними фарбами ту кімнату в домі Окружка, в якій народилася Леся.
Казали нам пізніше звягельчани, що на домі Окружка після тих наших одвідин і за вказівкою матері нашої прибито меморіальну дошку про те, що там народилася Леся Українка». [ 2, ст.25]
В той період в будинку Окружків проживав Роман Якович Герасимчук, який і зустрічався з Ольгою Петрівною Косач. Спогади його дійшли до наших часів.
«У будиночку, в якому тепер міститься Музей-бібліотека Лесі Українки, мені пощастило проживати з 1924 до 1932 року. В час мого проживання в 1928 році у червні місяці з'явилася до нас старенька жінка з двома юнаками – хлопчиком і дівчиною, очевидно внуками, назвала себе матір'ю Лесі Українки і попросила дозволу приходити до нас два-три дні, як вона висловилась, відпочити по парі годин. Прохання її задоволено було нами з приємністю.
В часи її перебування у нас за чашкою чаю в розмові вона сказала: «З приїздом в Новоград-Волинський вперше ми оселились в будинку поміщика Уварова (тепер музична школа): квартира в цьому будинку була простора і для нас дорога. От я за власним смаком обрала будинок, що належав міщанину Окружко над річкою Случ, куди ми переселилися, з вікон якого відкривався чудовий пейзаж і річка та зелений парк поміщика Мезенцева.
Оглянувши приміщення, вона зупинилася в кімнаті, де була наша спочивальня, в якій стояв комод під вікном, по боках дві кроваті, а з боку гардеробна шафа. Вона сказала, що отака мебля була і у нас, у цій спочивальні, і тут родилася Леся і додала, що в цьому будинку ми прожили біля п'яти років». Фото № 1.
Як і тоді красуються береги рідної Случі, тихесенько ошатний будиночок стоїть. Лише наша Леся назавжди залишила «прекрасну колиску своїх страждань», щоб навічно поселитися в серцях людських.
В 1963 році Лариса Косач зупинилася під вікнами своєї оселі у мармуровому вбранні, де стоїть сьогодні і буде стояти вічно. До 50-річчя до дня пам'яті Лесі Українки встановлено погруддя, а в будиночку відкрито музей-бібліотеку. Фото № 2.
Експозиція музею була народною та розміщувалася в шести невеличких кімнатах. Фонди музею – це ксерокопії та фотокопії. Фото № 3.
Минуло вісім років з того першого пам'ятного дня відкриття музею, для шани нашої славної землячки. За цей період музей відвідало 52674 особи та проведено 1163 екскурсії.
У книзі відгуків відвідувачі залишали свої враження про відвідування музею.

«Низький уклін Вам – ентузіасти цього дорогоцінного музею! Щирий привіт усім землякам геніальної дочки українського народу. Привіт і подяка за любов до неї!»
О. Гончар, Л. Дмитренко, В. Канівець,
М. Олійник, Василь Фольварочний,
М. Клименко, Василь Большак
1969 р.

Наближався славетний ювілей – 100-річчя Великої Українки. Постановою Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1970 року № 112 створено ювілейний комітет з підготовки та відзначення сотої річниці від дня народження Лесі Українки. Згідно з наказом Міністерства культури від 11 вересня 1970 року, створено літературно-меморіальний музей на правах відділу Житомирського обласного краєзнавчого музею.
Історія створення музею Лесі Українки яскраво свідчить про особисту відповідальність Петра Тимофійовича Тронька у збереженні історичної пам'яті народу. Адже у Постанові про відзначення ювілею поетеси і громадської діячки Лесі Українки про Новоград-Волинський, як Батьківщину поетеси, не обмовлено жодним словом. Серед низки заходів вшанування Лесі Українки особливе місце посідала Волинська земля. Петро Тимофійович був депутатом Верховної Ради УРСР від Торчинського району Волинської області. Їдучи у справах на Волинь, як депутат, він відвідав і Житомир, де зустрівся з керівництвом області, інтелігенцією краю, яка і повідомила про місце народження Лесі Українки, що підтвердилося записом у метричній книзі, яка зберігається у Державному архіві Житомирської області. Рішення П.Т.Тронька було миттєве: в Новограді-Волинському відбудеться святкування 100-річного ювілею нашої землячки Лесі Українки.
І ось 25 лютого 1971 року в урочистій обстановці відкрився літературно-меморіальний музей поетеси. Встановлено погруддя Лесі Українки, художник В.Дяченко. В ці дні земля Новограда-Волинського щиро вітала гостей з усіх кінців світу, зокрема з Києва – Олеся Гончара, Володимира Канівця, з Росії – Анатолія Софронова, з Білорусі – Євдокію Лось, з США – Юрія Косача, з Канади – Марію Скрипник, з Німеччини – Гюнтера Штейна та багатьох інших гостей. Фото № 5.
У книзі відгуків Юрій Косач – племінник Лесі Українки, залишив такий запис: «З великим хвилюванням переступив поріг будиночку, де жили мій дід і бабуня, і де народилася Леся. Глибока і велика подяка керівникам музею-будинку від себе та від усієї родини за шану, любов до Лесі, за шану, натхненну працю для збереження пам'яті її на славу українського народу. Будинок-музей в Новограді-Волинському – це вагома ланка для вивчення життя письменниці, до ще більшого наближення її виняткової особистості до нашої сучасності і до майбутнього – її ім'я житиме вічно. Юрій Косач з Нью-Йорку, США». А взагалі книга відгуків поповнилася 26-ми підписами гостей зарубіжних країн.
Увагу багатьох відвідувачів привертає меморіальна дошка роботи Галини Кальченко на фасаді будинку, на подвір'ї – скульптурне погруддя поетеси (автор Валентина Дяченко), навколо садок, улюблені квіти сім'ї Косачів – чорнобривці, мальви, вічнозелений барвінок. Дуб і береза, посаджені у святкові дні Анатолієм Софроновим та Олесем Гончаром. Ці двоє дерев виросли і говорять не тільки за свій вік, але й за вік музею, який за цей час змінився, поповнився новими експонатами і реліквіями.
Сьогодні – це літературно-меморіальний комплекс, який складається з двох будинків:меморіального і відділу вшанування. Довгим і складним був шлях до його створення. Пережито і кращі і гірші часи, але попри все музей функціонує. Живе, хоч і не позбавлений багатьох на сьогоднішній день негараздів.
Меморіальну частину відкриває біломармуровий скульптурний портрет Лесі Українки (автор Микола Обезюк), прибраний старовинним рушником ХІХ-го століття, по дві сторони якого встановлено стели, інкрустовані узорами, які Олена Пчілка зібрала на Звягельщині, видавши 1876 року першу науково-етнографічну працю «Українські взори». Ці стели – мистецький витвір майстрів меблевої фабрики «Мірт», виготовлений за сприянням Олександра Миколайовича Ющенка – директора фабрики.
До 1985 року у п'яти кімнатах меморіальної частини будинку відтворено атмосферу життя Косачів у Звягелі, зібрані та експонуються документи, картини, фотознімки, особисті речі родини Лесі Українки та її оточення.
Експозиція першої кімнати дає уявлення про економічне становище краю у другій половині ХІХ століття, історію міста, яке було цілющим джерелом для творчої наснаги майбутньої поетеси.
Вітальня Косачів – інтер'єр її – типовий для дворянських осель тих часів: овальний стіл на фігурних різьблених ніжках з гарною розписаною фарфоровою лампою, стільці з високими спинками. На стіні дзеркало у мережаній дерев'яній рамі, старовинний годинник, картини, на яких зображено волинські пейзажі. На етажерці – книги М.Гоголя, О.Пушкіна, Г.Ушинського, І.Ібсена, М.Некрасова, Марка Вовчка, «Кобзар» Т.Шевченка старовинного видання та інші.
Найсвятіше місце – дитячу кімнату Лариси – Лесі (у листі до Драгоманових, посланому з Новограда-Волинського наприкінці 1876 року, читаємо: «Мене перезвали на Лесю») відтворено за спогадами Олени Пчілки.
У куточку дитячої кімнати хвилюючий символ – віночок із стрічками та напис – «Тут стояло ліжко маленької Лесі». Поряд у вітрині муляж метричної книги, розкритої на сторінці із записом про день і місце народження Лариси Петрівни Косач, якій судилося стати славетною письменницею – Безсмертною Лесею Українкою. Тут представлено і особисті речі письменниці – український національний костюм: вишита сорочка, спідниця, фартух, тернова хустка, намисто, стрічки, пенал, чашечка, привезена з далекої Італії. На стіні фотознімок маленької Лесі і Михайлика, що були нерозлучними в дитинстві та дитяча іграшка – дерев'яний рублик-праска. Цю іграшку було знайдено серед мотлоху на горищі під час ремонту будинку. Фото № 6.
Можливо цією іграшкою гралися старшенькі діти Косачів, які виховувалися на простих українських традиціях, про що говорять нам спогади, фотознімки.
Окрема кімната представляє експозицію, що розповідає про роботу П.А.Косача та знайомить з літературно-етнографічною діяльністю Ольги Петрівни Косач - Олени Пчілки. В експозиції – письмовий стіл з родини П.І.Немоловського, лікаря, приятеля сім'ї Косачів; книжкова шафа з виданням «Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона» – дуже популярного в родині Косачів.
Одинадцять щасливих років подружнього життя прожила сім'я Косачів у старовинному Звягелі і зробила за ці роки вагомий внесок у розвиток та ствердження української національної культури.
Звягельщина – чарівний Поліський край, був духовним джерелом, під впливом якого Ольга Косач створила поезії «Волинські спогади» та «Гульча» – розповіді про щасливі роки життя, прожиті на березі Случі ігристої. Саме у Новограді-Волинському Ольга Петрівна розпочала науково-етнографічну, літературно-педагогічну та громадську діяльність. У спогадах вона напише: «Вся ця країна, а особливо той куточок – Звягельщина, просто чарував мене. Властиво про Волинь мала я перед приїздом туди не дуже то виразне уявлення. Часто спадав на думку ходячий вираз, що Волинь – це край тяжко ополячений, що вже до значної міри втратив свою українську подобу. Але з першого ж ознайомлення із Звягельщиною виявилась для мене глибока властивість її: мова волиняків здалась мені розкішною, чарівною... Дещо й інше з волинського побуту живило те моє захоплення етнографа. Між іншим вишивки, а з цього захоплення орнаментикою волинською вийшла моя перша наукова робота...» Це величезна праця під назвою «Український орнамент», що вийшла друком аж 1876 р. [3, ст.20].

(Продовження - у наступному номері.)

Віра Римська, директор музею