Перший у світі пам'ятник жертвам Голодомору «Розірване кільце життя»

Біля входу до мерії канадського м. Едмонтон у 1983 році був встановлений перший у світі пам'ятник жертвам Голодомору «Розірване кільце життя», автор – Людмила Темертя з Монреалю.
Монумент було споруджено за ініціативою Едмонтонського відділу Комітету українців Канади. Пам'ятник розташований на площі імені Вїнстона Черчилля.
Пам'ятний знак виконано у формі надірваного кола, що символізує навмисно розірваний життєвий цикл. Зморені руки підняті у спротиві та благають про закінчення тортур.
На пам'ятнику міститься напис англійською та французькою мовами: «На вічну пам'ять мільйонам, хто загинув під час голоду-геноциду, спричиненим в Україні радянським режимом у Москві у 1932-1933 роках. Стіймо на сторожі супроти тиранії, насильства, нелюдяності».

Національний музей «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні»

Комплекс музею спроектував 2009 року народний художник України Анатолій Гайдамака. 18 лютого 2010 року Президент України Віктор Ющенко надав меморіалу статус національного. Територія його становить 2,2 га.
Меморіал складається з кількох частин. На вході його відкривають два кам'яних янголи-охоронці і чорне каміння з нерівною поверхнею, що символізує ріллю, центром якого є скульптура дівчинки з колосками («Гірка пам'ять дитинства») і жорна на алеї до каплиці і Зали Пам'яті. Це – натяк на закон про 5 колосків, пам'ятник тим, хто помер під час Голодомору, чиє дитинство припало на ті жахливі роки, і тим, хто не народився внаслідок страшного злочину проти цілого народу.
Найвеличніша частина меморіалу – монумент у формі Свічки. Композиція «Стерня за ґратами» – колоски, до яких не можна дотягнутися. В основі монументу – п'ять лелек – насправді це один лелека, який розриває кам'яні лещата, поступово виривається і летить у небо. «Прорив лелеки» уособлює незнищенність українців, символ того, що попри всі репресії народ вижив і зберіг свою культуру. Свіча Пам'яті – каплиця, під якою знаходиться вхід до експозиційної частини Меморіалу. Тут, в напівтемряві, розташована Зала Пам'яті – своєрідний музей. В ньому зберігаються Книги пам'яті, в яких міститься 800 тисяч встановлених прізвищ жертв, в яких кожен може знайти своїх родичів – жертв Голодомору. Якщо їх нема у Книзі пам'яті, прізвища можна додати через заявку в додаткові томи. Причина смерті більшості людей у книгах – голод.

В експозиції музейної зали Меморіалу – автентичні предмети селянського побуту 1920-1930-х рр. На стіни центральної зали постійно проектуються прізвища жертв Голодомору. Крім того, вся зала – це величезний екран, на який проектують кінохроніку або сучасні документальні фільми. Високотехнологічна експозиційна частина побудована з урахуванням сучасних напрямків музейної справи на Заході.
Вийшовши з нижньої частини Меморіалу, відвідувачі бачать розгонисті краєвиди Лівого берега Дніпра. Уздовж сходів – цитати на плитах, в яких кілька разів підкреслюється, що трагедія 1932-33 років – це спроба знищити цілий народ. Tут розташована остання частина Меморіалу: Алея чорних дощок, на якій згадано більшість населених пунктів, покараних за невиконання нереальних планів хлібозаготівлі. «Чорна дошка» означала економічну війну проти хутора, села чи містечка – реквізиція всього зерна з приватних господарств, реквізиція продовольства, вимога негайно повернути кредити, заміна хлібозаготівлі м'ясозаготівлею тощо.

Меморіал пам'яті жертв Голодоморів в Україні входить до Державного церемоніалу. Це означає, що кожна делегація, яка перебуває в нашій країні з державним візитом, повинна відвідати музей і запалити свічу, вшанувавши пам'ять загиблих нахилом голови (офіційний візит) або ще й висадженням куща калини (державний візит) у Калиновому гаю біля музею. Меморіал вже відвідало багато президентів, голів урядів і делегацій високого рівня з різних країн. У гостьовій книзі – записи з усіх куточків світу.
Працівники Меморіалу створюють власні документальні фільми, дотепер записують по селах свідчення очевидців – зокрема, для таких виставок, як щорічна «Трагедія одного села», де механізм терору голодом розкривають на прикладі одного села.
За три роки існування Меморіал відвідало понад 800 тисяч чоловік. Це дуже багато, але, десь учетверо менше, ніж померло менш як за рік голоду. На сьогоднішній день Меморіал є не тільки культурно-освітній, а й науково-дослідний центр, який потребує для своєї діяльності коштів і розширення музейної й методичної бази.

За матеріалами Історичної Правди
www.istpravda.com.ua

Пам'ятник Голодомору із жорен

Весною 2007 р. в селі Вікторівка Маньківського району на Черкащині з'явився унікальний пам'ятник Голодомору – монумент жорнам, якими колись розтирали зерно, щоб зробити борошно. Його спорудив на місцевому кладовищі сільський скульптор-аматор Олексій Коваленко. Народився він у 1937 р. в бідній родині, після закінчення школи опанував спеціальності теслі і бетонника, деякий час навчався в Києві у майстерні по виготовленню надгробних пам'ятників, допомагав їх робити. Після повернувся в своє село і весь час працював фотокерамістом. З його рук вийшли сотні надгробків. Тоді жорнам довелося бути деякий час у підпіллі, бо їх розшукували і розбивали.
Ідея зробити пам'ятник жорнам зародилася в нього, коли наслухався розповідей про історію села, про страшні роки Голодомору. Спочатку Олексій Коваленко зробив великого хреста і пам'ятний знак із написом «1933». Потім став збирати по селу різні жорна, на задум пішло їх 120 штук. Сам скріпив їх цементом, на дошках, прикріплених до монументу, зробив чимало цікавих написів про історію свого села Вікторівни, через яку своєрідним знаковим символом проходять жорна – «свідки часу».
Невтомний скульптор розповідає, що у 1930 році жорна взагалі були заборонені – мовляв, влада вважала їх «механізмом збагачення». Тоді жорнам довелося бути деякий час у підпіллі, бо їх розшукували і розбивали. Але дідусь Олексій наголошує на тому, що жорна – це не горе, пригадуючи слова старої пісні: «Ой гоп-гопака, небо синє, земля чорна, по Україні мелять жорна, ух-уха-ха!» Каже: «Жорна – це було багатство. А як вони мовчали, то було горе».
http://narodua.com/ljudyna/oleksa-kovalenko-zrobyv-pamjatnyk-iz-zhoren.html

Ігор Марчук: "Ростислав Волошин"

Нещодавно в світ вийшла книга відомого рівненського історика Ігоря Марчука «Ростислав Волошин». Вона присвячена сімдесятиріччю створення Української Повстанської Армії.
Ростислав Волошин увійшов в історію українського визвольного руху як один з перших організаторів ОУН на Волині, згодом керівник Рівненської окружної екзекутиви ОУН, активний студентський та громадський діяч, член Бюро Проводу ОУН та головуючий на III Надзвичайному Великому Зборі ОУН та Першому установчому зборі Української Головної Визвольної Ради. Він неодноразово за свою патріотичну діяльність заарештовувався польською поліцією, НКВС та німцями. Докладно про його життєвий шлях та активну діяльність у лавах Організації Українських Націоналістів розповідається у цій книзі, написаній на основі архівних матеріалів та свідчень воїнів УПА. Також представлено багато унікальних історичних світлин, які публікуються вперше.
Марчук Ігор. Ростислав Волошин. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2012. – 128 с.
http://lvov.lv.slando.ua/obyavlenie/marchuk-gor-rostislav-voloshin-toronto-lvv-vidavnitstvo-ltopis-upa-2012-128-s-ID4YCa9.html