Пам'яті Єви Ґріґаші

"Csak egy helyen szeretnék élni,
és ez az a hely,
ahol a szerеtet
örökké uralkodik…"

Вона хотіла б жити тільки в одному місці, і це те місце, де довічно панує любов... Я добре зрозуміла залишену нею фразу, що застрягла вже в моїй осені? Можливо, Єва мала на увазі той острів (у кожного – свій), який є спасінням для кожного з нас. А може – віднайдену заново домівку... Скільки роздумів і варіацій таїть у собі всього один-єдиний вислів... Тож які розкопки в часі необхідно провести перекладачу художнього твору, щоб зрушити з місця глибинні пласти думок. А скільки знань і вміння необхідно докласти, щоб відшліфувавши їх у собі, наблизитись до першоджерела!

Єва Ґріґаші – журналіст за фахом і знана в Угорщині й поза її межами поетеса. Крім того – представник еліти висококваліфікованих майстрів науково-публіцистичного й художнього перекладу. Представлені угорському читачу твори Шевченка, Франка, Стефаника, Яновського, Пушкіна, Достоєвського, Фонвізіна, Блока, Булгакова, Пастернака. Горація, Бехера, Арагона, Шеллі, Готьє... – справжні взірці цього жанру. Слід зазначити, що мистецтво перекладу – не просто свідчення досконалого знання мов і найскладніших форм словотворення. Це ще й високий рівень майстерності: від уміння передати так звану формулу ритму і рими – до втілення характерних для конкретного твору традицій віршування, від «наслідування» художнього стилю – до відтворення історичної епохи. Саме в такий спосіб і вдавалося поетесі не поступатися першотвору і йти в ногу з часом. Адже вона належить до числа угорських літераторів, які одними з перших вдалися до перекладу поетичного фольклору, світової класичної літератури й історичних пам'яток минулого. Вагомим надбанням у жанрі поетичного перекладу стали збірки «Долина» та "Ра-Менеїс", до яких увійшли єгипетська поезія Лесі Українки в перекладі Єви Ґріґаші та дослідження древньоєгипетської поезії Амарни. Перу поетеси належать перекладені угорською древньоєгипетські гімни й відновлені літературні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок угорських науковців у Єгипті... Нещодавно видана книга «Ó, Napkorong, ura a fénynek…" Himnuszok az ókori Egyiptomból. Grigássy Éva műfordításai», 2007 («О Сонячне коло, володаре світла...» Гімни з Древнього Єгипту. Переклади Єви Ґріґаші») засвідчила високий професійний рівень і стала красномовним підтвердженням її копіткої праці.
«Az óegyiptomi vallás egyik legismertebb korszaka az Amarna-kor, amikor Ekhnaton fáraó elutasítva a hagyományos vallást, egy teljesen új és egyedülálló vallásos gondolatrendszert alkotott meg. A korszakot leghitelesebben tükröző naphimnuszok közül magyarul igen kevés jelent meg. Ezen kívánunk változtatni, amikor Grigássy Éva hagyatékából az egyiptomi műfordításokat, illetve az Egyiptomhoz kötődő verseket megjelentetjük. A naphimnuszok többsége az Amarna-korból származik, de más korszakokból, illetve más témájú verseket is beválogattunk a kötetbe. A műfordító személye mellett az óegyiptomi eredetiből készült fordítások hitelességét biztosítja az is, hogy a műfordítások alapjául szolgáló nyersfordítások elkészítésében Kákosy László nemzetközi hírű egyiptológus is közreműködött, aki még a kötet bevezető tanulmányát is megírta, de sajnálatos módon azonban a kötet megszerkesztésére már nem adatott neki idő». Szerkesztette: Gulyás András. 2007.

***

«В найбільш відомий у древньоєгипетській релігії період – епоху Амарни фараон Ехнатон, відмовившись від традиційної віри, заснував нову, унікальну систему вірування. Із присвячених богу Сонця гімнів, які найдостовірніше характеризують цю епоху, на угорській мові побачили світ небагато. Ми хочемо виправити цей недолік виданням єгипетських перекладів зі спадщини Єви Ґріґаші та її віршів, пов'язаних з Єгиптом. Більшість вміщених сонячних гімнів належить до епохи Амарни, але до збірки увійшли й гімни інших часів та поезії іншої тематики. Автентичність перекладів, виконаних з древньоєгипетських джерел, поряд з особою перекладача, засвідчує й те, що у складанні дослівних текстів, які послужили основою для літературного перекладу, брав участь і відомий у світі єгиптолог Ласло Какоші, який написав також наукову передмову, але взяти участь у редагуванні збірки йому, на жаль, не судилось». Редактор: Андраш Гуляш. 2007.
Ґріґаші Єва регулярно друкувалася в угорських періодичних виданнях, досліджуючи пам'ятки літературної спадщини. Вона була засновником літературної премії Аттили Золтана (1985). Нагороджена пам'ятною медаллю Лесі Українки (1997). Лауреат літературного конкурсу Сальватора Квазімодо (1998). Окремою сторінкою в галузі літературознавства є дослідження творчості періоду ренесансу. Великим успіхом увінчалося для Єви дослідження творчості італійського поета Брокардо. Один із перекладених нею віршів було визнано кращим на міжнародному літературному конкурсі Сальваторе Квазімодо в Балатонфюреді (1998). На черговому, масштабнішому поетичному конкурсі ім. Ади Негрі вірш під назвою «Тут є хліб» був удостоєний спеціальної премії (Італія. 2000). Успіх на конкурсі перекладачів доби ренесансу приніс Грігаші міжнародне визнання. Збірка її поезій "Жінка із дзеркалом" ("Asszony tükörrel"), яка побачила світ ще 1947 року, до сьогоднішніх днів привертає увагу літературознавців і читачів.
Саме українську поезію Ґріґаші Єва почала перекладати наприкінці 60-х років, коли отримала доручення підготувати до антології «Подорож до моря" єгипетський цикл віршів Лесі Українки. Тоді ж вона почала досліджувати творчість українськї поетеси, вписавши по часі вагому сторінку в історію літературознавства. Символом культурної співпраці трьох країн – Єгипту, Угорщини та України стало відкриття в 2002 році меморіальної дошки Лесі Українки на стіні Александрійської бібліотеки. Саме завдяки Єві Ґріґаші велику українську поетесу прийняли до «числа репрезентантів духу Єгипту». То ж пам'ятна медаль Лесі Українки (1997) – її заслужена нагорода.
Українська поезія – особлива віха в творчому житті Єва Ґріґаші: адже вона народилася в двомовному середовищі. Сама поетеса неодноразово відзначала: "Я знаходжуся в тій щасливій ситуації, коли на рідну материнську мову перекладаю з батьківської. Батько був українцем, мати – угоркою. Від батька я чула про Київську Русь як древнє джерело, від матері – про Святостефанську Угорщину. І ця двоїстість мусить поєднуватися в мені, адже не можу відмовитися від жодного з двох начал". Єва була талановитим і правдивим переповідачем української класичної та сучасної літератури в Угорщині. Спорідненість історичних коренів двох народів знайшли відображення в її поетичних перекладах. Складалося враження, що українська поезія – з угорських витоків... Перекладена поезія Л. Українки «Fiat noх!» знайома читачу зі сторінок журналу, наступна ж – в оригіналі відома кожному ще з дитинства:

Леся Українка

Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
Та хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

«Що болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

* * *

Amikor én gyermek voltam
És elestem megbotolva,
Ha szívem is belesajgott,
Tápászkodtam, szót se szólva.

"Jaj, nagyon fáj?" – kérdezgettek,
De én jajjal nem feleltem,
Kiskoromban büszke voltam,
S hogy ne sírjak, hát nevettem.

S most, amikor, íme, véget
Rossz tréfával ál a dráma,
S metsző, gúnyos epigramma
Kívánkozna már a számra,

A nevetés fegyveréhez,
Még ha véd, sem érzek merszet,
És feledve büszkeségem,
Sírok, csakhogy ne nevessek.

Тарас Шевченко

Ой гляну я, подивлюся,
На той степ, на поле;
Чи не дасть бог милосердний
Хоч на старість волі.
Пішов би я в Україну,
Пішов би додому,
Там би мене привітали,
Зраділи б старому,
Там би я спочив хоч мало,
Молившися богу,
Там би я... Та шкода й гадки –
Не буде нічого.
Як же його у неволі
Жити без надії?
Навчіть мене, люде добрі,
А то одурію.

* * *

Nézem, nézem ezt a pusztát,
Egyre, egyre nézem…
Vénségemre sem ad isten
Szabadulást nékem?
Héj, hogy útra kerekednék
Haza Ukrajnába,
Van még, ki az öreg legényt
Tán jószívvel várja.
De jó lenne megpihenni
Hő imát rebegni
De jó lenne… Eh, csak álom
Nem lesz abból semmi.
De hogy győzzem a rabsorsot
Ilyen szárnyszegetten?
Mondjátok meg, jóemberek,
Vagy eszemet vesztem.

Тарас Шевченко

Ой діброво – темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом, –
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою, –
Та й спать ляже, втомившися
Турбою такою.

***

Hejha,tölgyes, sürü tölgyes
Három új ruhában
Dicséred te az esztendőt…
De gazdag apád van!
Legislegelőször fodros
Zöldbe bújtat téged
S még ő maga is elámul
Tölgyese mi szép lett.
Ámul-bámul boldogan a
Hajadon leányra,
Aztán aranyszínű köntöst
Tereget reája,
Drága gyolccal bétakarja
Fehér nászruhába
És elszunnyad, megfáradva
A gondoskodásba.

Єва Ґріґаші свого часу переклала ще й «Заповіт» Т.Г.Шевченка, але нинішні пошуки угорського тексту виявилися, на жаль, марними. Натомість, «підвернулася» стаття письменниці Василини Іванини, за словами якої: «жодна література світу не має стільки варіантів чи інтерпретацій Шевченкового «Заповіту», як угорська». Надзвичайно цікавою є порівняльна характеристика перекладу на базі власних спостережень і досліджень автора, зокрема рядка: «Як умру, то поховайте мене на могилі...». «До прикладу, Шандор Вереш асоціює високий курган зі славною могилою», – повідомляє автор. «Д'єзе Чорба (1983) посилює цей мотив: «нагорніть наді мною курган-могилу», а Єва Ґріґаші (1961), яка виросла в білінгвістичному середовищі, використовує слово «курган»... Відповідно, епітет «милій» Шаролта Лані передала словосполученням «вічно дорогій серцю Україні», Є.Ґріґаші використала поетичіший вислів: «в лоно благословенної української землі». «Надзвичайно цікаво, – продовжує міркування авторка статті, – як передають пристрасний, ридаючий, мужній і водночас розпачливий – полісемантичний – рядок «А до того я не знаю Бога». У Стрипського-Варги ці рядки звучать спокійно: «а до того я про Бога й не думаю», Я. Анко вживає нейтральне «небо»: «а до того не можу тут на землі і думати про небо», в Деже Тандорі – «а доти Йому немає місця у моїй молитві». Найближчим же до оригіналу, на думку автора статті, є її, Євине: «а доти для мене немає Бога на небесах».
Сподіваюся, що «Заповіт» Шевченка в її перекладі займе достойне місце – і на сторінках видань, і в серці читача. Натомість пропоную перекладений Євою вірш автора, який, проживаючи в Бельгії, пише французькою й українською:

Роман Бабовал

Міраж
у ніч — розкриті очі, наче брами.

зненацька — ледь
помітне джерело прорвалося
в пустелі темряви.

в якій ми безугавно котимо свою
томливу совість, де
на кожен з наших помислів
чигає впертий сумнів хижаком,
куди ще не збіглися спраглі білі
коні, що нас понесли б далеко в ту
країну, де пшениця світла золотіє
в пальцях голубого вітру.

в пустелі, де джерельце он
зісохло, на пісочок розгризає нам
найменший усміх і надію
невсипуща
сарана.

Látomás
éjjel a szemek — mint kitárt kapuk.
hirtelen az alig
látható forrás odavész
a sötétség sivatagában,

melyben időtlenül görgetjük
ernyedt lelkiismeretünket,
s minden gondolatunkra
a konok kétség dúvada leskel,
hová még el nem értek a tikkadó, fehér
lovak, hogy elrepítsenek a messzi
tájra, hol szőke búza aranylik
az égkék szellő ujjai közt,

a sivatagban, ahol a cseppke forrás
is kiapadt s a homokon
minden derűt és reménységet
felfal előlünk
a telhetetlen
sáska.

Єва Ґріґаші своїм життєвим прикладом осявала дорогу кожному, чия стежка звертала на її творчий шлях. Вона залишила по собі світлу пам'ять: адже в будь-якій справі була не тільки досвідченою й компетентною, а ще мудрою... Жінка незламної волі й чутливого серця, що випромінювала тепло. Усвідомлюючи свою місію, вона відтворювала історичну спадщину українського народу й несла в собі високу духовну культуру. Єва Ґріґаші була другом, порадником і наставником для тих, кого любила, заради кого жила. Я пам'ятаю наше перше знайомство й ті хвилювання, які передували йому. Пам'ятаю всі її настанови й «уроки життя».
Пам'ятаю не тільки я:
«Ця тендітна, мов порцелянова статуетка, жінка з величезними синіми очима-озерами ввійшла в моє життя 11 років тому. Вона читала власні переклади з поезій Лесі Українки на концерті, присвяченому великій поетесі. Далі під час подальшого знайомства справляла враження м'якої, закоханої в музику та поезію ніжної жінки. Коли ж мені пощастило співпрацювати з нею пліч-опліч в нашому часописі «Громада», тільки тоді пізнала її справжню – вона була велетом духу», – згадувала Людмила Слюзко.

«У моїй пам'яті Єва Ґріґаші завжди залишиться як людина, віддана журналістиці, як вимогливий редактор "Громади", людина скромна і талановита», – зізнавався Тарас Яворський-Лук'янюк.

«...Вийшовши з двох джерел, із двох джерел живлячись, торувала вона власний шлях, сміливо й завзято віддаючись усе новим справам. Сила – і смиренність, неспокій – і самовладання, ґрунтовність і ретельність, мудрість і велика любов до людей – ось якості, що завжди мене вражали і захоплювали в ній... Вона пішла. Після тривалої, виснажливої боротьби, гідної людини, що народилася під знаком Лева, тихо згас вогонь, який протягом усього життя палахкотів у її душі...» – писала про свою колегу й землячку Катерина Любка.

«Є на світі люди з "божою іскрою". Вона була зіркою, котра випромінювала світло... Зі своїм пухким записником, зі своєю зброєю в руках – ручкою та комп'ютером, з силою і витримкою мужньої людини, наша маленька, тендітна Єва до останніх годин свого життя боролася за те, щоб донести красу і культуру українського слова до широких кіл читачів. Такою променистою зіркою Єва назавжди залишиться в моїй пам'яті...» – ділилася враженнями про близьку для неї людину Надія Музичук.

«...Такою вже була наша Єва – впертою і непоступливою у своєму життєвому максималізмі, осавулою над власним "его" і водночас м'якою, податливою, наче скибка свіжоспеченого хліба, в обходженні з іншими людьми» – підсумовував сказане колегами по перу Василь Плоскіна.

«Тендітна жінка з підведеними, як на єгипетських малюнках, очима, сиділа, підтягнувши ноги, в кінці великого лікарняного ліжка і чимось нагадувала казкову птицю. Перед нею – розкладені папери, комп'ютер. .... Дивне почуття... В якийсь момент життя зустрічаються двоє людей, нічого одне про одного не знають. Епізод. Усе, що мені було відомо про Єву, – це з перекладів до "Громади". В час наших лікарняних зустрічей зазирнула в "Хто є хто?". Скільки запитань виникло відразу! Та запитати вже не довелося. В останні дні (не знаю, з яких міркувань) вона переклала мої вірші, випустила їх у світ, а сама пішла. Недоговорено, недослухано. І лишилося відчуття незавершеності. Зоря скотилася, а світло її ще йде до нас», – випромінювала слова близька по своїй суті душа Людмили Ластомері.

Саме її поезія додавала снаги виснаженій хворобою жінці, яка так любила життя:

Лишилися іще
в нестримнім тлені часу
нерукотворні клаптики землі –
земного раю.
І пахне там
весни холодним щемом –
світ саме прокидається від сну, –
чи то опалим листом
рудобоким,
що притрусив у вересні траву.
А над усім –
безмежне чисте небо...
То сніг... то он під лісом
предивним цвітом
мальва розквіта,
то павутиння бабиного літа...
Злітають, мов птахи,
мої літа.
А я ще – н е б у л а,
я хочу жити!
Себе шукаю в тім земнім
раю,
торкаюся землі, всміхаюсь зорям,
до вічності тихенько говорю...

***

Az álmaim
még megmaradtak
az időtlenség parazsában,
parányai
a földi mennyek,
tavaszi sajgás illatával.
Él a Mindenség,
ha tán a pirkahátú falevéllel,
mely szeptember
füvén meglebben…
És odafenn
az örök ég.
Emítt ma hó…
holnap az erdőszélen
mesebeli mályva virul,
majd ökörnyálnak kúszik fonala…
Mint a madárraj szállnak
éveim –
s még nem vagyok sehol.
Jaj, élni, élni!
Magam keresem én
e földi mennyben,
a röghátról mosolygok fel,
a csillagokra
és beszélek a Végtelenhez
halkan…

І, читаючи про вічність, мимоволі пригадую рядки, що визріли в ще одному небайдужому серці. «...Ти відкрила переді мною душу, розповідала про своє життя – багате й цікаве, яке випадає не кожному, – щире звертання Ярослави Хортяні пробивало сльозою. – Тоді ти сказала, що життя твоє фактично пройшло в трьох долинах: долина Карпат, де ти народилася, долина рудників, з якою пов'язана твоя поезія, та долина Нілу в Єгипті – долина твоєї особистості. Напевне, відтепер твоє життя проходить у четвертій долині – долині Вічності...»
Перевалило за північ, а я все згадувала... Розплутувала думки, снувала спомини, в'язала розмову з подругою... Тож і вийшов у мене своєрідний вечір пам'яті Єви Ґріґаші – в одній особі, а точніше – у двох. А скільки невисловленого залишилося жевріти до наступної осені! Чи, може, торкнувшись іншого виміру відстані й часу, відлетіло вісткою в долину Вічності – адже простір людської думки необмежений...

«Hagyni kell a természetet működni és a sorsot rendezni». Grigássy Éva (Треба полишити природу діяти, а долю – вершити.)

Валентина Зінченко-Параска,
з використанням публікацій «Громади»