ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

19 – 21 травня у Будапешті відбувся 33-й Чемпіонат Європи з художньої гімнастики. У ньому взяло участь 35 держав. Українську збірну представляли учні Школи художньої гімнастики Дерюгіних. В останній день змагань нам вдалося поспілкуватися з Іриною Блохіною, тренером та постановником Збірної України з художньої гімнастики, донькою Ірини Дерюгіної та внучкою Альбіни Дерюгіної.

– Пані Ірино, поділіться враженнями від 33го Чемпіонату Європи з художньої гімнастики.

– Лише позитивні відчуття залищилися в мене! Наша команда приїхала підготовленою. Ми горді за те, що маємо можливість представляти Україну, що займаємося улюбленою справою, що нас оточує прекрасне молоде покоління. Ми приїхали з молодим, юним складом, і я вважаю, що для їхнього першого чемпіонату Європи – виступи пройшли чудово.

– З яких регіонів України Ваші дівчата?

– Лідери збірної Вікторія Мазур – з Луганська, Олена Дяченко – з Києва; команда юніорів: Влада Нікольченко, Аліна Сідак, Тетяна Довженко, Марія Віскочанська і Маріола Бондарчук походять з Донецька, Львова, Харкова, Запоріжжя.

– На даному чемпіонаті провідні позиції посіли спортсменки збірної Росії. Ірино, на Вашу думку, що бракувало іншим збірним, щоб виступати на рівні, а то й краще за росіянок?

– Почнемо з того, що Олександра Солдатова (лідер збірної Росії – Ред.) уже багато років виступає і є лідером міжнародних змагань. Про інші збірні говорити не буду, а щодо нас, то наші перші номери на змаганнях у Будапешті відсутні. Завжди настає момент, коли перші номери відходять, і тоді їх змінює нове покоління, яке загартовується труднощами і практикою. Такі періоди потрібні: більше дівчат може спробувати свої сили, і ми від того стаємо сильнішими.

– Спільно з Вами, Ірино, на тренувальному килимі українок тренують такі легенди української гімнастики, як Ірина та Альбіна Дерюгіни. Поділіться досвідом, чи складно було бути доньою і внучкою гімнасток у юнацькому віці, коли обирали свій професійний шлях?

– Для мене велика честь мати таких батьків. Вони мені передають величезний досвід. Мої бабуся і мама – легенди не тільки у спорті, а й у житті.

– Які риси характеру Ви перейняли у бабусі Альбіни та мами Ірини?

– Від бабусі – дипломатичність і терпіння, а від мами – харизму і невичерпне джерело енергії.

– Спільно з Іриною Дерюгіною Ви – постановник танців української збірної.

– Ми з мамою ставимо усі вправи, я підбираю музику.

– Які критерії потрібні при виборі музики?

– Передусім намагаємося розкрити найхарактерніше в дівчині, що вона ще не показала і чим може бути цікава у гімнастиці. Таким чином, намагаємося проявити інтерес до танців у глядачів, оскільки правила в гімнастиці недавно помінялися так, що під час конкретних змагань кожна дівчина повинна показати себе в одних і тих же вправах. А ось підхід до вправ ми вибираємо самі. Ставлячи танець, я підбираю таку музику, яка дівчині не лише підходить, а її розкриє.

– Я так розумію, що для того, щоб бути майстринею у художній гімнастиці, варто володіти засобами акторської майстерності?

– І танець пропускати через себе, уміти відчувати музику, мати харизму, артистизм. Це дуже важливі фактори для індивідуальних вправ. У школі Дерюгіних ми працюємо над виробленням цих технік, над моральним, душевним станом дівчат. Потім, під час виступу, за півтори хвилини гімнастка показує глядачам поряд з фізичними вправами душу танцю.

– Поділіться, будь ласка, секретами оцінювання виступів. На відміну від футболу, де чітко видно, скільки м’ячів забито у ворота, чи бігу, де видно, хто першим прибіг, на змаганнях з художньої гімнастики присутній цілий ряд суддів, і вони виставляють бали. Навіть якщо у дівчат не падають інструменти, з якими виступають, бали різняться.

– Правила оцінювання доступні всім на сайті міжнародної федерації. Проблема лише в тому, що через намагання їх удосконалити, вони часто змінюються. Тому бувають моменти, що й судді не до кінця розуміють, яку в конкретному випадку давати оцінку. Але ми, тренери, робимо все, що в наших силах, щоб продемонструвати світу не правила, а художню гімнастику, мистецтво, красу. Адже це – ХУДОЖНЯ гімнастика. Розумію, що змагання – невід’ємна складова спорту. Проте, люблю показові виступи, бо тоді гімнастика перестає бути спортом і перетворюється на чисте мистецтво.

– Наскільки художня гімнастика близька до спортивної гімнастики, балету?

– Дівчата, які займаються спортивною гімнастикою, не зможуть зробити того, що вміють художні гімнастки, і навпаки. При частих заняттях спортивною гімнастикою у дівчат зупиняється ріст і йде акцент на скорочення м’язів, розвивається сила. А при художній – навпаки, ріст витягується, акцент робиться на розтягуванні м’язів, бо потрібна витонченість. Це – абсолютно різне виховання культури тіла і навантаження з дитинства зовсім інше. Щодо балету, то в школі Дерюгіних кожен ранок починається з уроків хореографії, балету. Художня гімнастика є ближча до балету. Та, наприклад, в балеті не має таких високих і різноманітних стрибків, як у гімнастиці. І це лише один з елементів, чим ми відрізняємося.

– Ми дізналися, чим починається день у школі Дерюгіних. А чим він завершується?

– Гімнастикою, гімнастико, і ще раз гімнастикою. Якщо готуємося до старту, то займаємося щодня без вихідних. В інший час – шість днів на тиждень, крім неділі, з дев’ятої ранку до сьомої години вечора. Всередині дня – одна година перерви.

– Щиро дякую, Ірино, за інтерв’ю. Бажаю успіху збірній України, плідної роботи і щоб багато талановитих дівчат потрапляло у Школу художньої гімнастики Дерюгіних!

Українська збірна завершила виступи на 33-му Чемпіонаті Європи з художньої гімнастики без медалей. Вікторія Мазур виступала у двох фіналах з чотирьох, де двічі посіла 7-ме місце – у вправі з м’ячем (15,700) і булавами (15,950). Юніорська збірна у групових змаганнях посіла 8-ме місце – 15,200 бали.

Віра ДЯЧОК.