ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Князі Острозькі — одна з найвідоміших українських князівських родин, представники якої відіграли видатну роль в історії України, Литви і Польщі. Упродовж століть могутній рід Острозьких служив сучасникам і нині слугує нащадкам взірцем патріотизму й любові до України. Представники цього роду були великими шанувальниками і покровителями освіти, науки і мистецтва в Україні, засновниками першої у Східній Європі вищої школи — Острозької академії (1578), при якій була побудована друкарня.

А все почалося з Острога — старовинне українське місто, розташоване у мальовничому куточку південної Волині — там, де річка Вілія зліва впадає у річку Горинь. Давня назва міста вказує на те, що з початку свого заснування воно виконувало функції стратегічної військово-сторожової застави, огородженої дерев’яним частоколом (острогом). Можливо також, що назва міста походить від гряди пагорбів Волинської височини, які проходять через місто і, спускаючись до річки Вілії, утворюють гострий кут або «гострий ріг», з часом назва якого трансформувалась в «остріг».

У літописних джерелах місто вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1100 роком, коли воно належало князю Давиду Ігоревичу. 1199 року Острог увійшов до складу Галицько-Волинського князівства. У 1241 р. місто було знищене монголо-татарською ордою. Однак уже в першій половині XIV століття князь Данило Острозький (пом. 1346 р.) відбудовує на Замковій горі зруйновані давні укріплення. Його і вважають родоначальником князів Острозьких, які перебрали назву роду від назви свого головного удільного міста, як це було зазвичай у давнину.

З середини XIV ст., коли Галицько-Волинські землі підпадають під владу Великого князівства Литовського, рід князів Острозьких стає одним із найбагатших і найвпливовіших українських магнатів, які займали найвищі державні посади в Литовському князівстві, пізніше в Польському королівстві. Разом з тим вони залишалися палкими патріотами української незалежності, відданими захисниками української церкви та православної віри.

Митрополит Іларіон (Іван Огієнко), оцінюючи роль князів Острозьких в історії України, писав: «Три віки, XIV - XV - XVI, князі Острозькі світили в Русі-Україні, як ясне сонце. Три віки князі Острозькі були щирими опікунами і українського народу, і його православної віри. Три віки князі Острозькі стояли на чолі русько-українського боярства, і вели його за собою, — на оборону Русі-України і її православної церкви» («Князь Костянтин Острозький і його культурна праця», Вінніпег, 1958; К., «Либідь», 1999 ).

Серед славних представників роду Острозьких слід згадати князя Волинського і Сіверського Федора Острозького (1386 - 1441) — політика і полководця, який мав велике військо і вів успішні війни з Польщею. Завдяки йому литовський князь Яґайло відкинув вимоги Риму та Польщі окатоличити Русь-Україну, законом дав волю православній вірі, урівняв у правах боярство і шляхетство українське з польським. Федір Острозький займався також церковним будівництвом, заснувавши на Замковій горі в Острозі величну Богоявленську церкву (1413). В похилому віці він пішов у монахи Києво-Печерської лаври, де під іменем Феодосій закінчив свій славний земний шлях. У 1490 р. церква канонізувала його, проголосивши святим чудотворцем. День пам’яті преподобного Федора (Феодосія) Острозького — 24 серпня — символічно співпадає з днем незалежності України.

Син Федора Острозького, князь Василь Острозький (пом. 1453 р.), продовжував справу батька, укріплюючи свої володіння по Волині і особливо Острог.

Інший князь з цього славного роду — Костянтин Іванович Острозький (1460 - 1530) — відомий в українській історії як славний полководець, який, обіймаючи посаду головнокомандувача Великого князівства Литовського, провів безліч успішних походів проти волохів, татар, московитів. Велику увагу приділяв князь Костянтин Острозький будівництву укріплень і церков, давав пожертви на розвиток церков по всіх своїх володіннях, був похований в Києво-Печерській лаврі.

Найславетнішим представником могутнього роду князів Острозьких був Василь-Костянтин Острозький (1526 - 1608), який увійшов в українську історію передусім як культурно-освітній діяч, невтомний подвижник і великий меценат. У хрещенні молодший син Костянтина Острозького був названий Василем, а після смерті батька йому додають і друге — славне батьківське ім’я — Костянтин, за яким він згадується в історії частіше.

Одружившись з Софією Тарновською, донькою коронного гетьмана Польщі, князь Острозький увійшов до кола найбільших польських вельмож, серед яких користувався великим авторитетом і повагою. У 1550 році його було призначено Володимирським старостою і маршалком — керівником війська Волинської землі, а з 1559 року і до кінця свого життя він посідає посаду Київського воєводи.

Багатства некоронованого короля руського Острозького вдвічі перевищували прибутки всієї Польщі. Коли за Люблінською унією 1569 року Литва й Україна були приєднані до Польщі і почалася активна католицька експансія на українські землі, Острозькі рішуче виступили на оборону України і православної віри. Знаменно й те, що коли після смерті Сігізмунда ІІ Августа (1572) Сейм запропонував князю Василю-Костянтину Острозькому стати королем Речі Посполитої з вимогою перейти із православ’я у католицизм, він відповів відмовою. Також він міг стати царем Московії, претендувати на угорський трон, володарювати Молдовою, але не зрадив Україні, своїй українській суті і православній вірі і до кінця свого життя рятував українську націю. Яка сильна духом особистість!

Розуміючи важливість культури, освіти й церковної справи, Василь-Костянтин Острозький все своє життя вкладав значні кошти в будівництво, відновлення та опорядження церков і монастирів Острога, Києва, Львова, Вільно, Дубно та інших міст і сіл. Також він заснував школи, зокрема в Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577) та інших містах.

Острог став за князювання Василя-Костянтина Острозького найбільшим і найкрасивішим містом на Волині та провідним духовним центром України, який нерідко називали Волинськими Афінами. В середині 70-х років XVI ст. в Острозі завдяки старанням князя Острозького утворився осередок найосвіченіших людей того часу — українських та західно-європейських вчених, серед яких: письменник і освітній діяч Герасим Смотрицький, відомі грецькі вчені Кирило Лукаріс (пізніший патріарх Олександрійський і Константинопольський), протосінкел Никифор і Діонісій Палеолог, письменник Дем’ян Наливайко, Ян Чех, польський математик і філософ Ян Лятос та ін.

У 1576 році з ініціативи і коштом князя Василя-Костянтина Острозького було засновано Острозьку греко-слов’яно-латинську колегію (академію) — перший вищий навчальний заклад України. Першим ректором цієї академії став письменник Герасим Смотрицький. Викладали в академії слов’янську, грецьку і латинську мови і «сім вільних наук», що поділялися на «тринікум», який складався з граматики, риторики, діалектики і «квадрікум», куди входили арифметика, геометрія, музика, астрономія. Серед випускників Острозької академії — визначні політичні, культурні та церковні діячі: гетьман війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний, митрополит Іов Борецький, письменник і філолог Мелетій Смотрицький, письменник та церковно-культурний діяч Д. Наливайко, автор знаменитої «Палінодії» Захарія Копистянський, письменник та церковний діяч Єлисей Плетенецький, церковний та культурний діяч Ісакія Борискович та ін. Академія проіснувала до 1640 року.

Одночасно зі створенням освітнього закладу, князь Василь-Костянтин Острозький засновує і Острозьку друкарню — одну з перших друкарень України. Для її організації було запрошено знаменитого друкаря Івана Федоровича (Федорова), який на той час працював у Львові. На витрати по обладнанню друкарні та утримання родини Федоровича князь віддав йому в управління монастир у Дермані поблизу Острога. У 1578 році вийшли друком перші книжки: Буквар, Часослов та Псалтир. Всього в Острозькій друкарні було видрукувано понад 20 високовартісних перекладних та оригінальних богословських і світських книжок. Проіснувала друкарня до 1612 року.

Окремо слід відзначити, що у 1581 році стараннями князя Василя-Костянтина Острозького друкарня видала славнозвісну Острозьку Біблію — першу в Україні і на всіх слов’янських землях повну друковану Біблію. Вона належить до визначних зразків не тільки української, а і світової поліграфії ХVI ст. Мова Біблії — церковнослов’янська. Протягом трьох років вчені острозького гуртка працювали над перекладами та упорядкуванням її текстів. В Біблії вміщено передмову князя В.-К. Острозького, віршовану передмову Герасима Смотрицького та післямову друкаря Івана Федоровича. Розмір книги 32 на 32 сантиметри, вона має 1256 сторінок, в друці використано дві фарби — чорну та червону і шість шрифтів. Папір — український і польський, частково — угорський і голландський.

Художнє оформлення Острозької Біблії надзвичайно вишукане. Її текст прикрашають 81 заставка і 68 кінцівок, численні ініціали у прямокутних рамках, друкарські буквиці та інші виразні деталі. На сьогодні відомо більше 250 збережених примірників пам’ятки із 1200, вартість одного примірника від 2 млн. доларів. Найбільше примірників зберігається у Національній бібліотеці України ім. В.І Вернадського. Зберігаються примірники також в інших містах України і в багатьох країнах світу. У 2005 році відбулася презентація унікального видання Острозької Біблії, перекладеної сучасною українською мовою.

«Усі ці друки, усі школи, а надто Острозька академія, друкарні, — відзначав Іван Огієнко,— принесли віковічну славу і українському народові, і православній церкві, а також і творцеві всього цього — князю Острозькому». На жаль, більшість починань Костянтина-Василя Острозького було зведено нанівець його спадкоємцями. Його син Януш Острозький виявився останнім представником роду по чоловічій лінії. Невдовзі увесь рід Острозьких припинив своє існування. Та насіння науки і культури, що посіяла щедра рука князя в український ґрунт, зійшли рясними плодами. Досвід і традиції Острозької школи були розвинуті в братських школах Львова, Києва, Луцька, Володимира-Волинського та інших містах.

В незалежній Україні почалося відродження Острозької академії, а разом з тим і минулої слави та величі Острога. В 1994 році був утворений Острозький колегіум, у 1996 році його перейменувано в Острозьку академію, а в 2000-му присвоєно звання національного університету «Острозька академія».

У 2001 році до 475-річного ювілею з дня народження славного українського князя Острозького засновано пам’ятну відзнаку «Медаль князя Василя-Костянтина Острозького», яку вручають за значні внески у розбудову незалежної української держави, розвиток національної культури, освіти і духовності.

Національний банк України, розпочинаючи серію «Славетні роди України», 1 грудня 2004 р. увів у обіг пам’ятну монету «Родина Острозьких» номіналом 10 гривень, присвячену знаменитому роду Острозьких. На аверсі монети в обрамлені стилізованого орнаменту зображено ікону Дубенської Іллінської Богородиці, подаровану князем Василем-Костянтином, над якою — малий Державний Герб України та розміщено півколом написи: УКРАЇНА (угорі), ДЕСЯТЬ ГРИВЕНЬ (унизу), з боків від ікони рік карбування монети — 2004 (ліворуч), логотип Монетного двору, позначення металу, його проби — Ag 925 та вага в чистоті — 31,1 (праворуч). На реверсі монети зображено портрети яскравих представників роду Острозьких — князів Костянтина (1460 – 1530), Василя-Костянтина (1526 – 1608) та княгині Єлизавети (Гальшки) (1575 – 1642), угорі півколом розміщено напис РОДИНА ОСТРОЗЬКИХ, унизу — родовий знак Острозьких, з боків від якого дати XIV ст. XVII ст.

Славний рід Острозьких і через віки подає чудовий приклад великого меценатства, любові й безкорисливого служіння Україні.

Надія МУЗИЧУК.