ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

25 березня у картинній галереї Центру української культури у Будапешті відбулося відкриття виставки картин «Шевченкіана» народного художника України, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, члена Міжнародної Академії Сучасного Мистецтва «Золота гільдія» в Римі Івана Марчука.

Іван Марчук знаходиться під № 72 зі 100 живих геніїв світу, визначених рейтинговим опитуванням у Великій Британії (GreatorsSynectics, 2007). Він вважається «генієм, що вплинув на трансформацію суспільної свідомості» (всесвітній портал EarthUnivers, 2007).

Художник спромігся мати близько 100 персональних виставок. Про нього пишуть книжки, до його картин складають вірші (470 віршів написав поет Олег Гончаренко).

Іван Марчук має глибоке філософське світобачення, тому творить образи, які відбивають найглибші потрясіння нашої доби.

Експонована колекція репродукцій під назвою «Шевченкіана» Івана Марчука – цикл полотен, створений за творами великого поета. 1994 року видавництво художньої літератури «Дніпро» надрукувало Шевченкового «Кобзаря» з ілюстраціями Івана Марчука. Саме ці ілюстрації і складають «Шевченкіану» художника.

У творчості Марчука експонована колекція посідає особливе місце. На виставці представлена частина репродукцій малярських полотен, які не лише ілюструють поетичні рядки Тараса Григоровича, а й виражають світобачення самого художника, насамперед його історіософію. Іван Марчук надзвичайно точно передав настрій та почуття генія українського народу.

Створюючи «Шевченкіану», Марчук не йшов шляхом буквальної ілюстративності рядків поета, а навпаки – переступав через історичні деталі та етнографічні деталі, прагнучи передати духову напругу «Кобзаря», в якому є вся палітра емоційних переживань і нюансів.

На превеликий жаль, сам митець за станом здоров’я не спромігся бути присутнім на відкритті виставки, його представляла колега і мистецтвознавець Тамара Стрипко, яка і розповіла нам про нього багато цікавого.

«Дайте мені тисячу років – і я розмалюю небо!» Так говорить Іван Марчук, його роботи закарбувалися в історії українського мистецтва давно і надовго. Втім, визнанню передували тривалі репресіїі та заборонені виставки.

Малювати, розповідає пані Тамара, Іван Марчук почав ще у дитинстві. Дорослі говорили про перспективи роботи хірургом та біологом, але переміг художник. Квітами з-попід хати на клаптиках паперу з татової сумки маленький хлопчик малював свої перші роботи.

Навчання у Львівському училищі на відділенні декоративного розпису та кафедрі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва дає Марчуку знання та техніку. Художник досліджує світові мистецькі течії, принципово обходить соцреалізм та фанатично шукає свій шлях. Експерименти Марчук продовжує попри несприйняття системою. До 1988 року залишається поза офіційним мистецтвом та вирішує шукати спокою в Австралії, Америці, Канаді. Там художник розуміє, що може присвятити час творчості, а не «боротьбі з вітряками».

«Рай земний» для художника розтягується на 12 років. Втім, поклик власного коріння та спрага за щирим спілкуванням не лише в рамках етикету повертає Марчука в Україну.

«Я на кожному кроці бачу красу, і мені її хочеться відтворити. Ніде в світі немає такої гарної землі, як тут», – вважає Іван Марчук.

Художник невтомно формує власні живописні стилі. Як гілочки, нанизує на «Голос моєї душі» нові, радикально різні етапи творчості – «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрети», «Абстрактні композиції». Натхнення знаходить у найпростіших речах. Замість звичайних малярських мазків наносить кольори на полотно дивовижним мереживом.

«Якщо дивишся здаля, то ти бачиш, ніби це звичайний пейзаж, але як підходиш до неї на близьку відстань, то ти бачиш, що картина ніби зіткана з ниток чудернацьких», – розповідає мистецтвознавець Тамара Стрипко.

Коли Марчука запитують: «Звідки це?», - вдповідає, що піднявся, пробив небо, подивився, що там робиться, побачив фантастичну картину, порізав її на шматочки, щоб це влізло в майстерню, і почав малювати. Через роки праці Іван Марчук зізнається, що мистецтво стає і одкровенням, і каторгою. Понад усе мріє про відпочинок, але щоранку прямує до майстерні.

«Бували випадки, що стояли люди по півгодини біля одної картини. Абстракція, але вона виконана з такою ювелірною майстерністю, що відчувається ефект 3D», - каже Тамара Стрипко.

Власні картини, попри їх унікальність, Марчук лише зрідка дарує і майже ніколи не продає, чим дивує колекціонерів, готових викладати за них сотні тисяч. Зізнається, що переймається ними, як власними дітьми. Втім, із дня на день надихається, малює та мріє.

«Побудуйте мур, як Китайська стіна. Від Львова до Києва. Там я вчився, а тут я знаходжусь і буду малювати. І буду довго жити, поки не домалюю її», - переконаний Іван Марчук.

ФОТО: На відкритті виставки Посол України Л. Непоп, Голова ДОСУУ Ю. Кравченко та Т.Стрипко

Олеся Гембік.