Лесина свята оселя

Високу оцінку отримують збірники наукових конференцій від шанувальників творчості поетеси та науковців.
Особливо хочеться відзначити відгук на книжку «Вічні берегині України» лесезнавцем Петром Одарченком з США: «Я прочитав цю книжку з великим інтересом! Всі статті дуже цікаві і дають нові відомості про життя, творчість і громадську діяльність Олени Пчілки і Лесі Українки. Всі статті написані прекрасною мовою. Ще раз сердечно дякую за книжку і передаю привіт всім авторам цього збірника «Вічні берегині України!».
З щирою пошаною Петро Одарченко.

Свято "Лесіні джерела"

 Музей переживав і кращі і гірші часи, але в ньому завжди працювали одержимі люди, які багато зробили задля збагачення його фондів, проведення екскурсій, літературних зібрань, зустрічей з цікавими постатями, творчими особистостями та збереження святої Лесиної домівки. Завдяки кропіткій дослідницькій роботі музей мав листування і дружні стосунки з родиною Лесі Українки. Довгий час музей листувався з сестрами Лесі Українки, які проживали за кордоном: Оксаною Петрівною з Чехословаччини, Ізидорою Петрівною з США, племінниками Лесі Українки Юрієм Миколайовичем Косачем та Ольгою Сергіїв із США. Нині маємо зв’язки з онукою Ізидори Борисової Ольгою Олександрівною Петровою, яка також проживає в США, племінницею Лесі Українки з Будапешта Наталією Драгомановою-Бартаї. Є в музеї листи Аріадни Драгоманової з Бразилії, Аріадни Труш, Євгенії Мільської, Ірини Стешенко, Олени Кушти та інших родичів Лесі Українки, від родини Кривинюків, які нині проживають у Єкатеринбурзі (Росія).
«Листи так довго ідуть, хто зна впору чи не впору прийдуть, в якому настрою хто буде їх читати», – писала Леся Українка. Листи від членів родини Косачів зберігаються в музеї як документи, як частина історії родини, як відкрита сповідь. Вони стають надбанням широкого кола шанувальників та джерелом дослідження життя і творчості родини Драгоманових-Косачів. Вони – частинка історії літератури, музею, мистецтва, науки.
Листується нині музей з Оленою Павлівною Куштою з Чернівців – троюрідною сестрою Ольги Сергіїв з Борисових. Вона неодноразово приїжджає на свято «Лесині джерела», бере участь у «Плеяді паростків Лесиного краю», і завжди залишає пам’ять про приїзд – дарунки, спогади. Великий внесок у поповнення музейних фондів реліквіями сім’ї Косачів належить Єлизаветі Іванівні Листовській-Кізуб та її чоловікові Костянтину Кізубу. У свій час подружжя мали тісні дружні стосунки з двоюрідною сестрою Лесі Українки Ніною Олександрівною Альбертус, яка в 50-ті роки XX ст. проживала у м. Житомирі. Залишаючи Житомир, Ніна Олександрівна принесла речі сім’ї Косачів – картину «Волинська хата», книги, розписану таріль, молочник, портрет Адама Міцкевича, дерев’яну шкатулку для листів, порцеляновий соусник, статуетки, жіноче портмоне, яке належало Ізидорі Петрівні, та інші речі. Зробила вона це в пам’ять про дружбу з сім’єю Листовських-Кізубів. Усі ці речі є «свідками» життя Лесиної родини – родини правди і краси.
З року в рік, від свята до свята заходи музею були насиченими. Так, було запроваджено нову форму роботи музею «Ніч у музеї». Увага глядачів музею під час проведення цього заходу була прикута до символічного одухотвореного образу душі поетеси із свічкою в руках. З щемом у серці глядачі слухали голос Олеся Гончара та спогади про відвідування музею Наталії Драгоманової-Бартаї та Ольги Петрової. Фото № 16
Ще одною новою формою роботи музею було «Свято будинку», присвячене першому помешканню родини Косачів. Цей будинок – родинне гніздечко, де поселився Петро Антонович Косач, куди привіз молоду дружину Ольгу, де «у цій першій оселі нашій на Корецькій вулиці уродився якраз через рік, у липні 1869 року дорогий незабутній наш син Михайло», – згадує Ольга Петрівна[1,ст.79].
Встановлювалися зв’язки з літературознавцями, письменниками, вченими, діячами науки, літератури. У фондах музею зберігаються листи від Олеся Гончара, Євгена Шабліовського, Мирослава Мороза, Юрія Щербака, Миколи Варварцева, Миколи Сингаївського, Петра Гоця, Петра Одарченка, Романа Кухаря, Лариси Мірошниченко, Миколи Жулинського, Алли Диби та діаспори з США, Канади, Італії, Австралії.
 Особливо зріс авторитет музею завдяки святкуванню днів народження поетеси та участі в Міжнародному святі літератури і мистецтв «Лесині джерела». Ці свята на батьківщині Лесі Українки є візитною карткою Новограда-Волинського.
Свято розпочинається в п’ятницю і продовжується три дні, за які тисячі людей відвідують музей. Не згасає пам’ять у людських серцях про народну улюбленицю. Їдуть та йдуть до святого Лесиного порогу – як до порогу нашої культури, люди різних професій і політичних поглядів, щоб віддати шану тій, що зростала в тиші наших лісів, що віддала народові свій вічний спів залишилася для всіх поколінь Незламною, Гордою, Ніжною і Ласкавою.

«Твоя оселя кличе на розмову
Всю Україну і весь творчий світ.
Віки минуть, а люди йтимуть знову,
Щоб осягнуть душі твоєї цвіт».
 Леся Герус.

Від серпня 1987 року, коли врочисто було відкрито пам’ятник Лесі Українки у центрі міста, традиційно почали збиратися шанувальники таланту поетеси – не за вказівкою, а за покликом власної душі, від любові до рідної культури. Традиції цих зібрань виповнилося ось уже 25 років, вони, як і свято «Лесині джерела», ведуть початок від днів пам’яті про ніжну і незламну, горду і ласкаву, одержиму і мудру, безсмертну дочку України. Ці дні забили вічним джерелом пам’яті і стали Міжнародним святом літератури і мистецтва «Лесині джерела». Останніми роками свято розпочинається з музею, де проходять зустрічі з поетами, письменниками, лесезнавцями, науковцями та шанувальниками таланту Лесі Українки. Фото № 17
Взагалі музей функціонує вже 49-й рік, а як державний – 41 рік на рідній Лесиній землі Новограда-Волинського, у її рідній оселі. Це про яку так чудово написав Петро Гоць:

«Мила, свята, біла хато!
Вікна, як очі в світи…
Як ти дала нам багато!
В душі – довіку світи!» [8,ст.6]

І дійсно, скільки доброго, вічного, розумного дала ця оселя відвідувачам за ці роки. Адже музей відвідало 776103 особи та проведено 12301 екскурсію. Фонди налічують близько 4-х тисяч одиниць.
Не заростає народна стежина до Лесиної святої оселі, до її дорогих і вічних порогів. Не згасає пам’ять в людських серцях до народної улюблениці. Ідуть до святого і вічного дорогого Лесиного порогу, до колиски її народження селяни і робітники, школярі і вчителі, вчені і студенти, люди з різних куточків світу, різних професій і політичних поглядів – всі, кому дорогий образ Лесі Українки, чиє ім’я у віки майбутні йти повинне.

Тож нехай не міліє ріка шани до Світоча світової літератури – Великої Українки, жінки – поета, до творчості якої сучасність наша і майбутність прямує.

1. Спогади про Лесю Українку. Вид. 2-ге, доповнене, К., Дніпро, 1971.
   О.Косач-Кривинюк. Леся Українка. Хронологія життя і творчости.

 Нью-Йорк, 1970.

1. Олена Пчілка. Оповідання. Вид. «Рух»,1930.

1. Лист Наталії Драгоманової-Бартаї, Будапешт (Угорщина), 1997.

1. Лист Петра Одарченка, США, 08.05.2000 р.

1. Лист Ольги Сергіїв – США, 1991.

1. Лист Ольги Петрової – США, 2008.

1. Гоць П. «Дорога до Лесі».Поезії. Луцьк. «Надстир’я», 1992.

Віра Римська