ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Кожна людина має дар Божий. І чим швидше вона розкриє в собі цей дар та відчує потребу у його вираженні, тим раніше вона зможе наповнити своє життя любимою справою, розвинути свою майстерність і талант, прикрасити світ своєю творчістю й неповторністю. Так, відомий автор української релігійної вишивки, в доробку якого понад 350 вишитих ікон, хоругв, картин на релігійні сюжети, портрети видатних українців, от. д-р Дмитро Блажейовський почав вишивати вже після 60 років. Взявся за вишивку – винятково з потреби, коли у церкві потрібен був вишиваний обрус. Потім почав вишивати майже щодня. А тепер українці і весь світ можуть любуватися його унікальними творами. “Вишиваної ікони не має ніякий інший народ, казав отець Блажейовський. – Це є наше, українське, те, що засвідчує нашу ідентичність”.
Герою нашого оповідання – Роману Магоцькому – майстру вишивки ікон бісером, всього 23 роки. Він народився весною 1989 року в містечку Комарно Городоцького району Львівської області. В 2007 році закінчив Комарнівську загальноосвітню школу 1-3 ступенів. В школі йому подобалися алгебра, історія, любив майструвати, малювати. Після школи один рік працював художником на фабриці ялинкових прикрас. В 2008-2011 роках навчався на маляра, муляра, штукатура у Новороздільському ліцеї будівництва та побуту. Після цього закінчив ще й курси офіціантів. Працював на будові. Та в 2012 році молодий хлопець раптом почав вишивати ікони... За вишивання взявся з потреби, щоб якось допомогти своїй родині, сестрам, хворій матері, заробити собі на лікування. І все ж надихнула його на цю творчість мати, яка одного разу розповіла сину про знайому жінку-вишивальницю. Цікава розповідь глибоко запала Роману в серце, а згодом, придбавши разом з молодшою сестрою Христиною все потрібне для вишивання, він почав наполегливо втілювати свою мрію в життя. Вчителем Романа стала жителька Комарно досвідчена вишивальниця Наталя Качала-Голик. Вона показала техніку вишивання, навчила правильно підбирати кольори, щиро поділилася секретами своєї майстерності.

Технікою вишивання ікон бісером Роман Магоцький оволодів дуже швидко, відразу відчувши, що це його покликання, царина для духовного зростання й радості, а не тільки заробіток. Не останню роль в цьому відіграла й природна обдарованість хлопця, любов до мистецтва і чутлива душа. Роман любить природу, особливо весну, коли все пробуджується, зеленіє, розквітає. Людина він віруюча, відвідує православну церкву, часто буває в столичних храмах, багато читає книг на релігійні теми, що також допомагає йому у вишиванні ікон.
Роман уже вишив не один десяток творів і має неабиякі досягнення в улюбленій справі. Він ретельно підбирає вже готові, позначені кольорами полотна – ікони й картини, і по них голкою з ниткою накладає різного кольору й відтінків бісер – створює образ. Всі, хто займається такою творчістю, знають наскільки це копітка робота. Та ще, коли ти хочеш вишити не просто гарно і досконало, а передати гармонію божественного світла. Дивлячись на вишиті молодим майстром ікони, можна сказати, що це йому вдається. Та й сам він любується плодами рук своїх. Радіє тому і вся родина – мати й три сестри.
"Ікони – сенс мого життя, – каже Роман. – Коли я вишиваю, то вкладаю всю свою душу. Дуже хочеться ділитися цим піднесеним станом з усім світом. Особливо в великі свята, коли воістинно відчуваєш поруч присутність Божу. Хочу розділити її з вами".
Певно за Божим провидінням, на життєвому шляху Романа Магоцького з'являються і добрі люди, які не тільки з захопленням милуються іконами молодого митця, а й допомагають йому у професійному зростанні, організації виставок і поїздок. Ще напочатку своєї творчої діяльності, коли він прийшов до Громадської приймальні городецького депутата Ярослава Дубневича просити допомоги для лікування і взяв з собою першу вишиту ікону “Свята родина”, його роботу там високо оцінили і дали добрі поради. “Поспілкувавшись у приймальні Ярослава Васильовича з помічниками депутата, я розповів їм про свої негаразди і про те, що не знаю, як бути далі, – пригадує Роман Магоцький. – Вони ж, оцінивши ікону, яку я тоді мав із собою, порадили, що у такий спосіб я б міг розвиватись, займатись справою, котра мені подобається, ще й своїм трудом заробити гроші на лікування. Що я й розпочав робити, наполегливо вишиваючи нові й нові ікони. До речі, ту першу вишиту мною ікону, яку я тоді мав із собою, купив Ярослав Дубневич, і мені це дуже приємно. Сьогодні вона висить у його Громадській приймальні в Городку”.

Молодий майстер прагне приймати участь у виставках, щоб його твори могли побачити й купити якомога більше людей. І добрі люди допомагають. Одного разу у м. Трускавець він зустрів киянку Роману Кобальчинську, заслуженого працівника культури України. Роман привіз туди свої роботи, а пані Романа відпочивала у санаторії. Зацікавившись іконами юного майстра, вона запропонувала йому виставити свої роботи у Національному музеї в Києві. Згодом, 14 січня цього року, у монастир Святого Василія Великого в Києві на святкування з нагоди храмового свята Св. Василія були запрошені майстри народної творчості з усієї України. Серед них представляв свої роботи і Роман Магоцький. А у квітні у Києві відбулася його персональна передпасхальна виставка. Знайшлися для молодого майстра й спонсори – Юрій Михальський та Олег Поліщук, які допомогли організувати цю виставку. А вірний друг Андрій Качмар завжди допомагає Роману з усіма перевезеннями робіт на виставки та розміщенням їх в приміщеннях. Також допомагає йому і вся родина. А Роман, в свою чергу, відколи почав займатися вишиванням ікон, старається самотужки оплачувати своє лікування і фінансово допомагати мамі й сестрам. Такий талановитий і відповідальний хлопець.
З молитвою, добрим настроєм, любов'ю і натхненням кожного дня Роман вишиває ікони, . “Вишивка однієї ікони займає великий проміжок часу. В загальному на підготовку й саме виконання роботи йде від тижня до місяця. Вишиваю з обіду і до самої ніченьки, такі години мені найкраще підходять , – розповідає Роман про свою роботу. – Від вишивання я не стомлююсь, я хочу вишивати й вишивати. Така творча праця додає мені сили, лікує, надихає на життя. Певний час потрібен на пошуки матеріалів. Інколи важко знайти полотна ікон, які хотілось би вишити. Також в процесі роботи доводиться шукати бісер по різним магазинам у Городку, у Львові, Києві, довго підбирати певну кольорову гамму. В цьому допомагає вся родина. Бісер купую тільки чеського виробництва, бо він кращої якості і багатший за відтінками. Так, найбільше кольорів потрібно було підшукати для ікони “Тайна вечеря”, аж 67. Коли вишиваю, подобаються всі ікони, але дуже люблю вишивати ікони з зображенням Богородиці, до душі припали також ікони св. Георгія та св. Катерини”.
Вишив Роман сам собі й сорочку! На ній дуже розкішна і ніжно-барвиста українська вишивка – також бісерна робота. Пробує він вишивати бісером і рушники, вже вишив два. На сьогоднішній день в його доробку близько 50 цінних робіт. Не зважаючи ні на які трудності, наполегливий хлопець вірить у свій талант і успіх, надіється на себе. “Вважаю, що талант – це сама здатність вірити в успіх, – каже він. – Спочатку мало хто вірив у те, що мене й мої роботи помітять, допоможуть з організацією виставок. Однак мені це вдалося, і я вдячний добрим людям, які мені в цьому допомогли й допомагають. Напевно, я у Бога щасливий...”
“До наступного Дня Незалежності України мрію вишити бісером велику карту України та попасти в книгу рекордів, – ділиться зі своїми планами на майбутнє молодий майстер. – Але на це потрібно багато часу, гарна підготовка, треба назбирати й великі гроші, щоб купити все необхідне. А поки що обдумую як те можна створити, в якому художньому плані виразити”. Також Роман Магоцький мріє про виставки своїх ікон закордоном – в сусідній Угорщині, Польщі, Словаччині, де також шануються давні традиції вишивки бісером.
Бажаємо тобі, Романе, натхнення й успіхів у праці, творчого росту і досконалості, Божої помочі і благодаті! Дякуємо за красу і шанування українських традицій! Нехай тобі щастить!

Надія Музичук