Свято Героїв — Українське Свято

День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН. В сучасному вигляді відзначається 23 травня, але святкові та вшанувальні заходи проходять весь тиждень, на який припадає свято.

Свято Героїв – це день пам’яті всіх українців, які присвятили своє життя  нашій з вами свободі, тих, хто боровся і захищав Україну. Другий Великий Збір ОУН у 1941 році постановив відзначати це свято 23 травня. Воно було покликане відродити в українців героїчний дух минулих  поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму лицарів Київської  Русі, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців та вояків Армії УНР,  бійців УВО-ОУН. На їхніх прикладах виховувалися майбутні Герої УПА. А травень було обрано тому, що саме в травні віддали своє життя у визвольній  боротьбі кращі сини України в ХХ столітті. З травня 1924 року – головний  ідеолог державної самостійності України початку XX століття, один із авторів  ідейних засад українського націоналізму Микола Міхновський. 25 травня 1926 року – провідник української національно-визвольної боротьби 1917-21 років Симон Петлюра. А 23 травня 1938 року – перший Провідник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець.
В роки німецької, а згодом – радянської окупації це свято відзначалося у  підпіллі та в українській діаспорі, а в 1991 році – повернулося в Україну.  Воно широко святкується передовсім в Галичині, але останніми роками  відбулось значне його поширення в центральні та східні регіони України. На  Львівщині, за ініціативи націоналістичних сил, Свято Героїв з 1999 р.  відзначають офіційно. Святкові заходи проходять весь тиждень, на який  припадає день 23 травня. Нещодавно Львівська обласна рада прийняла рішення про святкування в четверту неділю травня.
Колоніальне минуле, в якому перебувала Україна, залишило у спадок  відзначення чужих свят, вшанування чужих героїв, написану на базі чужих  ідеологічних засад історію. Нам потрібна власна світоглядна система, власні  державні свята. Одне з них – Свято Героїв. Свято борців, які загинули в  боротьбі за волю України, залишилися нескореними. Їх гаслом було: «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї!» Вони вірили: «Українська нація зродилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крови на чорну українську землю». Вони залишили заповіт, написаний для нас, нащадків, кров’ю і потом: ”Вірність і мужність – ось головні риси героїв: вірність своєму ідеалу та мужність у втіленні цього  ідеалу в життя. Вірність і мужність аж до смерті!” 23 травня – це день, коли  кожен повинен запитати себе, що зробив за останній рік для здійснення  заповіту Героїв.
Слава Україні! Героям Слава!

На Київщині відкрили пам'ятник Миколі Міхновському — провіснику Самостійної України

У селі Турівка Київської області на подвір’ї школи 5 квітня 2013 року відкрили пам’ятник ідеологу українського націоналізму Миколі Міхновському.
Турівка є батьківщиною Міхновського, тут він народився і тут довгі роки був священиком його батько Іван Міхновський. Про шанобливе ставлення свідчать центральна вулиця його імені, меморіальна дошка, портрет у холі школи, куточок у шкільному музеї та пам’ятник. Відкрили погруддя на шкільному подвір’ї за участю сільської громади, учнів, педагогічного колективу школи та численних гостей з Києва, Запоріжжя, Лубен, Борисполя, Ірпеня, Клавдієвого, інших міст та сіл.
Це другий в Україні пам’ятник Міхновському – перший був встановлений над його могилою на Байковому цвинтарі. Крім того, є погруддя Миколі Міхновському на барельєфі на вулиці Братів Міхновських у Львові.
Ідея встановити пам’ятник Миколі Міхновському в Турівці належить професорові Анатолію Доценку. Монумент являє собою погруддя з сірого граніту, встановлене на високому постаменті в обрамленні викарбуваного прапора. На прикріпленій дошці напис – Міхновський Микола Іванович 1873-1924.
Організаторами свята виступили сільська рада, колектив школи, ОУН (д), НРУ, КУН, СОУ, УНП, Всеукраїнське наукове та професійне товариство ім. Миколи Міхновського і “Просвіта”. Взяли участь й активісти ВО “Свобода”, Пласту та Історичного клубу “Холодний Яр”. “Микола Міхновський повернувся у своє рідне село. Повернувся не як бандит, яким його намагалася зобразити Москва, а як шанований земляками державний діяч. Це одне з тих див, свідками якого ми є”, – зазначив на відкритті голова клубу “Холодний Яр” Роман Коваль. Освятив пам’ятник священик УПЦ КП. По завершенню меморіального мітингу у приміщенні школи відбулася науково-практична конференція, присвячена життю і діяльності ідеолога Української державності, творця української армії Миколи Міхновського.

Джерела: http://nezboryma-naciya.org.ua/
http://geroika.org.ua/vidkryly-pamyatnyk-mihnovskomu/
http://gazeta.ua/articles/life/_vin-povernuvsya-u-ridne-selo-vidkrili-drugij-v-ukrajini-pam-yatnik-mihnovskomu/491670

Норильське повстання-1953

25 травня 1953 року у Норильському концтаборі розпочалося повстання політв’язнів. Воно тривало 61 день – до 4 серпня. Серед повстанців – понад двадцять тисяч в’язнів. Це було найперше і наймасовіше повстання після смерті Сталіна,  перший крок до знищення сталінської тоталітарної системи. За даними істориків, понад сімдесят відсотків учасників повстання – українці, засуджені на багаторічні терміни неволі, зокрема колишні бійці УПА, які зіграли ключову роль у підготовці і перебігу повстання.

Серед організаторів й учасників Норильського повстання більшість – українці, засуджені на багаторічне ув’язнення. Це – колишні вояки УПА, засуджені на 25-річний так званий “бандерівський строк ув’язнення”, режим їхнього утримання був найбільш суворим. Повстання спровокувала табірна адміністрація, вбивши двох ув’язнених і відкривши стрілянину по житловій частині зони. Гаслом повсталих було “Воля або смерть!”, над табором вивісили чорний прапор з червоною смужкою – символ крові, пролитої у боротьбі. Повстанці поєднали всі відомі форми протесту: повстання, страйк і голодування. Вони висунули низку вимог не тільки керівникам табору, а й загалом Москві.
Почалося повстання в 4-й зоні (керівником став Євген Грицяк) і охопило всі інші відділення Норильського концтабору. Наступного дня повстанців підтримали в’язні 5-ї зони, а згодом і 6-ї (жіночої), де українки вивісили гасло “Свобода народам і людині!”. 5 червня 1953 року в “Горлагу” шість табірних відділень, де утримувалося близько 20 тисяч ув’язнених представників 86 національностей, припинили роботу. За свідченнями очевидців, табір тоді став своєрідною “республікою”. “Ми створили страйковий комітет, який вивчив ситуацію, склав план діяльності, – розповідав керівник повстання на 3-й каторжній зоні Данило Шумук. – Страйк відбувався організовано, на високому культурному рівні. МИ встановили свої порядки, підтримували чистоту, організовували самодіяльні колективи, які ставили вистави. Створили хори, співали національних пісень – литовці, естонці, латиші, українці. Ті два місяці ми жили насиченим культурним життям і одночасно вели невтомну боротьбу з відділами МВД, які нападали і обстрілювали нас”.
Найдовше протрималася 3-тя зона – каторжна. Її взяли штурмом 4 серпня 1953 року. За офіційними документами, загальна кількість загиблих становила до 150 людей. З усіх повстанців тюремна адміністрація виокремила 2920 активістів – 45 із них заарештували як організаторів, 365 – посадили в тюрму, 1500 – перевели в Магадан. Решту ізолювали в нових табірних пунктах. Майже через два місяці після Норильського у воркутинському таборі “Речлаг” теж почалося повстання. Загалом, з 1946 по 1957 рік у радянських концтаборах відбулося 47 повстань, провідна роль у яких належала українцям.
З нагоди 60-річчя Норильського повстання у Києво-Могилянській академії наприкінці травня відбулися громадські слухання, які зібрали громадських діячів, правозахисників, мислителів, керівників та свідків подій 1953 року в Норильську. Зокрема, керівник повстання у 4-й зоні Горлагу Євген Грицяк, засновниця Музею Норильського повстання в Норильську Алла Макарова, публіцист Юрій Макаров, філософ і колишній політв'язень Євген Сверстюк, історик Володимир В’ятрович, політики – Олесь Доній, Валентин Наливайченко, Володимир Огризко. Чимало громадських організацій зробили свої заяви щодо вшанування 60-річчя Норильського повстання.
Головний урок повстання, за словами одного з організаторів повстання Євгена Грицяка, полягає у подоланні страху – перед тоталітарною системою, перед катами: “Ми подолали там страх і то показали іншим людям. Тоді вже після нас пішли повстання у Новочеркаську уже мирних неув’язнених людей, а пізніше встали шістдесятники”.
На думку Голови правління Східноєвропейського інституту розвитку Мрідули Гош на законодавчому рівні треба встановити пільгову категорію “діти ГУЛАГу” або “діти політв’язнів”, як це зроблено у країнах Балтії. На міжнародному рівні українська громадськість пропонує встановити у Норильську пам’ятний знак політв’язням з України.
“Це одна з переломних подій в історії СРСР і всього комуністичного блоку, – відзначив відомий історик, дослідник визвольного руху Володимир В’ятрович. – Саме внаслідок повстань 1953-54 років у Норильську, згодом Воркуті й Кенгирі, комуністичний тоталітарний режим дав свою першу тріщину. Повстанці змусили радянську владу піти на реабілітацію політичних в’язнів і на засудження «культу особи» Сталіна. Тільки після цього сталися події, що вилилися у повстання в Будапешті 1956 року, Празьку весну 1968-го й “Солідарність” у Польщі в 1980-ті, нарешті “оксамитові революції” кінця 1980-х – початку 1990-х років».
Норильська група концентраційних таборів СРСР розташовувалася у Таймирському (тепер Долгано-Ненецькому) окрузі Красноярського краю Росії. Усі промислові підприємства цього округу Норильському управлінню таборів, яких було близько 40. Норильськ – на той час “посьолок” за полярним колом серед безмежної тундри, в якому проживали 26 тисяч “вольнонайомного насєлєнія”. А в “лагерях”, за записами полковника Звєрєва, було понад 30 тисяч політичних в’язнів. За даними істориків, до 80 відсотків у таборах складали українці, 10 відсотків – росіяни, решта – інші національності. Табори у Норильську були “виправно-трудові” й каторжні. В’язні працювали на руднику, вугільних шахтах, цегельному та мідному заводах, хлоро-кобальтовому заводі, деревообробному комбінаті, а також зводили місто Норильськ.
На горі Шмідта у Норильську, під якою у великій ямі закопували в’язнів, є пам’ятники полякам, литовцям, естонцям, євреям, росіянам. Та немає меморіального знаку українцям.

Джерела:

http://www.day.kiev.ua/uk/news/norilske-povstannya
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24998635.html
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24982727.html
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2281/163/81227/
http://www.youtube.com/watch?v=abFuoIdgHBo