З піснею через світ

У жовтні 1922 року розпочалось турне по північній Америці, які тривали до грудня місяця. За цей час Національна Капела встигла побувати в Нью-Йорку, Вашінгтоні, Річмонді, Детройті, Клівленді, Чікаго, Колумбії, Тулсі, Оклагомі, Неневілі, Мемфісі, Даласі. В деякі міста США вони повертались виступати по два-три рази, що свідчить про неабияку популярність цього знаменитого хору. Отож, перший дебют української пісні у виконанні хору Кошиця відбувся Карнегі Гол, наступний у Колосеумі. На їх виступах завжди були присутні американські українці. Але кидали на сцену квіти “своїм-українцям” не тільки вони а й багато високих осіб з місцевого музичного світу, бо хор викликав у них прояву чистих емоцій.
А виступ хористів що писала критика “The New York Herald”:“Не потрібно входити в деталі окремих пісень, досить усвідомити загал, що Український Національний Хор є певна новина в музичному досвіді нашого міста і чинник пропаганди мистецтва форми якого виросли з сильного, оригінального, національного життя і виховувались віками в невідомій частині бувшої Південної Росії”
The Sun 1922 (жовтень) “Перш ніж велика аудиторія не наплескалась до болю і не накричалась до хрипоти – можна було бачити очі, повні щирих від екстазу сліз... Вчора ввечорі п.Кошиць представив свій хор Америці і це представлення було тріумфом... Слухати їх – це радість”.
Після концертів в Нью-Йорку почалась подорож по Америці. Їзда хору була безперервна днями, а часто і вночі, ще до того й щоденні концерти. Вашингтон справив на хористів добре враження. Ось, що писав про місто О. Кошиць: “Місто чудесне, чистеньке, вулиці просторі, багато парків, монументів. Будинки часом пригарні, особливо “капитол”, що пригадує паризький Пантеон. “Білий Дім” – дім в парку старого поміщицького стилю. Прямо не віриться, що в цьому будинкові захована зараз доля всієї Європи, а той усього світу”.
Вашингтонська преса дала гарні рецензії на виступи хору.
The Washington Herald (1922 жовтень) “Хто сказав, що дитинство зникає? Український Хор доказав, що молодість і безпосередність можуть існувати не тільки в одиницях, але й і в націях.”
26 жовтня Українська Національна Капела уже давала концерти в Питсбурзі в “Карнгі Мюзік Гол”. Народу слухачів було повнісінько. Було багато між ними й українців. По концерті українська Православна Громада влаштувала для хору бенкет. Українська громада міста гордилась своїми земляками. Виступ хористів привернув увагу місцевої преси:
“The Pittsburg Post” (1922 жовтень) “Минулої ночі до “Карнгі Мюзік Гол” прийшла група людей, які творять хорову історію. Прийшли здалека з малознаної України... Після демонстрації минулої ночі відомий латинський темперамент повинен уступитись з дороги, коли виступають українці... Другі співаки співають тільки голосом, а цей нарід своєю історією. Нехай українці вернуться до нас”.
The Pittsburg Gazette
“Дуже тяжко почути такий задовільний концерт як концерт О.Кошиця та його Українського Національного Хору, що вчора був в “Карнгі Мюзік Гол”. Тільки бачити співаків, які заповнюють сцену (яких 15 жінок і 23 чоловіки), в пишних кольорах і багатих вишивках Національних одягів, - це вже коштує більшу вартість квитка...
На концерті було два привітання. Одне англійською мовою, що було коротким і вразливим проханням про визнання українських козаків, як окрему національну расу. Я вірю, що прохання це має сильну історичну основу, хоч Паризька конференція ігнурувала його” – писав журналіст Гленд Кідл.
В кінці жовтня 1922 року Національна хорова Капела приїхала до Чікаго. На станції їх вітали представники 50 тисячної української громади. Урочистою колоною у супроводі чікагських поліцейських вони проїхали через усе місто. Цей шанобливий прояв поваги до Капели йшов від самого мера Чікаго. Пробули вони у місті декілька днів, дали ряд концертів не тільки у місті а й навколишніх поселеннях.
Співали в залі Чикаго “Оркестра Гол Авдиторіум”. “Публіки було стільки, що, здавалось сидять один у одного на головах” – згадував пізніше О.Кошиць. Після концерту на честь хору тамтешня українська громада православні спільно з греко-католиками дали прийняття, на якому чудову промову мав греко-католицький митрополит граф Андрій Шептицький. Музична критика Чикаго сприйняла хор з великою повагою. “Chicago Daily Journal” (31 жовтня 1952 р.) “Такий хоровий спів – річ самоцінна й повинна викликати найбільшу увагу. Вам треба їх чути, - вони дадуть вам щось нового, над чим треба задуматись... Що американці знають про пісню? Вона не тече в їх жилах замість крові, і вони не втягують її в легені замість повітря для життя... Американці далекі від того, щоб робити пісню своєю національною “вірою”, символом самого себе. А для цих українців пісня має вагу не менше ніж хліб. Їх світогляд, їх любов і їх існування ніщо без музики, яка втілює в собі есенцію найдорожчих моментів їх життя. Українці виспівують свої серця”.
“Chicago Evening American” 31 жовтня 1922 р. “Український Національний хор не подібний до якого-небудь хору, що ми чули і навіть більше попередні уваги преси, які б вони не були красномовні не були перебільшені. Ці люди з України співають з найвищою закінченістю найбільших майстрів тональної техніки. Їх з’єднані голоси іноді прибирають зручність органу на котрому грають руки цезаря Франка, або Камиля Сен-Санса, Олександр Кошиць сам по собі чародій маніпуляцій техніки й динаміки. Українці співають без супроводу і одначе ні разу не похитнулись дві тональності навіть на волосок. В їх абсолютній щирості є дійсно щось, що гріє серце...” На початку листопада Українська Національна Капела вирушила в турне до Детройту. При переповненому залі хор на думку досить критичного О. Кошиця співав добре, а критики писали, що українці привезли і показали чудові українські пісні.
“Detroit Evening Times” 10-го листопада 1922 р. “І все ж не можливо слухати Український Національний Хор і не почувати, що в його співі є дійсна краса, яка перевершує просту перфекцію тону, або форми; краса, яку можна розуміти тільки шостим або естетичним чуттям!”
14 листопада після виступів в ля Фаєті, Індіанополісі, Українська Капела уже давала концерт в Сан-Люісі в чудовому театрі «Одеон». Успіх великий, нескінчені овації і звичайно визнання критиків. Ричард Спемер в  “St. Louis Daily Globe Demokrat” писав: “Ми не могли навіть підозрювати, що вони мають завершене знання мистецтва. Одначе ці українці своїми піснями зразу поставили нас на своє місце. Всі слухачі повинні були визнати, що в цій музиці є щось нове щось таке, чого західний світ не має можливості навіть імітувати... Вони зібрались, наче просякнуті однією місією – співати пісні своєї Батьківщини, які передали їм їх прабатьки... А радість слухати їх була така ж жадана як і рідкісна.”
Такий же тріумфальний успіх мала Капела і в Колумбії у відомому університеті “Міссурі”, де більшість публіки були студенти та викладачі.
“The Columbia Evening Missourian” 16 листопада 1922 р.
“Якби “Понче де Леон”, шукаючи джерело молодости, був в «Університеті Авдиторіум» вчора ввечері, він би пізнав, що знайшов те, чого шукав. Бо як інакше можна зрозуміти той ентузіазм великої авдиторії, з яким вона упивалася красою емоційного життя Великої Нації, що виявила себе в блискучих тонах! За журливими, задумливими хвилями музики, ішли другі, повні радости, а ці знову змінялись непереможними вибухами козачої енергії. На студентів університету мусів зробити враження той “рере” (перець), який був у всьому, що співали українці, і коли їх думка дійсно зупинялася на тому, що вони студіюють, то їм буде ясно, що всі політичні труднощі, є тільки тимчасові для нації з таким підкладом свідомости”.
Цікаво читати, як сприймав виступи свого хору сам маестро О. Кошиць. Найяскравішим прикладом цьому є опис Кошиця про їхній виступ в Оклагомі (23.ХІ): “Мені в очі кинулась постать однієї дівчини, яку можна було назвати “музичний екстаз”. Такого захоплення співом я ще в житті не бачив. Коли її привели до мене, вона від хвилювання не могла слова сказати і тільки нервово тремтіла та схлипувала. В першім ряді сидів українець, з виду проста людина він плакав мов дитина, прикожній пісні. Все це надавало мені найвищого настрою”. Звичайно місцева критика дала найкращі похвали виступу Національної Капели.
“The New Advеnce” (Оклагома) 24 листопада 1922 р.
Український національний Хор, що співав в “Гай скул авдиторіум” було названо симфонічним оркестром. Але він заслуговує порівняння не менше як з сонцем, зорями й вітром. Це – вокальне втілення волі, любови й ніжності. Це – есенція, єство дисципліни й краси... Треба бути довго в “Чистилищі”, щоб осягнути такого очищення душі, яке може дати одна година такої музики”.
Після концертів в Оклагомі хор відправився в турне до Атланти. Всі ці переїзди американськими потягами були важкі і виснажували співаків, але ніщо не змогло забрати охоту хористів представити українську народну пісню в повній її красі. “Адже такий спів був не наслідком одного покоління, а є наслідком багатьох генерацій і дійшов до свого вищого розвитку тепер під проводом такого генія, яким є О.Кошиць. Почути його, це значить: усвідомитись, що Америка, при всій своїй прославленій механічній цівілізації все ще має багато дечому повчитися в мистецтві в старших країн за Атлантики” – так описувала газета “Arkansas Demokrat” концерти Української Капели в місті Little Rock, a “Arkasas Gazette” у своїй статті про виступи Народної Капели звернули увагу на джерело збереження такого скарбу як українська народна пісня: “Серце України таємниче й зворушливе: воно б’є джерелом у своєрідному гуморі, або сумує в трагедії: народна душа під тягарем репресії заховала ідеали в традиції такі же старі, як стара історія їх раси. Все це знаходить вираз в музиці України. І тому що їх музика перше всього “людська” то й зрозуміло, що інструментами її виразу повинні бути голоси її народу”.
Останнє турне по Північній Америці завершилось виступами по штату Техас. Під час гастролей в Техасі хор вже готувався до наступної подорожі по Мексиці, виникли проблеми з майбутніми контрактами щодо виступів в країнах Латино Америки, що їх чекало впереді не знали, але перед диригентом та його співаками назавжди залишились теплі оплески Техасу та прекрасні відгуки преси цього регіону.
“Times Herald” 5 грудня 1922 р.
“Ті, що не були на концерті не можуть собі уявити, що вони втратили, бо в Даласі ніколи не було чогось подібного до цього хору. Ці сорок правдивих співаків доказали дійсно, що музика є сила, яка примушує небо спускатись на землю.”
“Avstin American” Texas, 8 грудня 1922 року.
“Голосами небесної музики, тонами незрівнянними по солодкості, силі й виразності, вправністю, що показала майстерство й талант, як ні в якому іншому хорі, Український Національний Хор поставив нове досягнення в музичному житті міста. Ці сорок співаків під орудою Олександра Кошиця, співають без супроводу, придбали для себе в музикальному світі місце, яке, можливо, не буде заповнене в цьому поколінні.”

Продовження у наступному номері