5 квітня 2010 року виповнилося 300 років першій у світі демократичній Конституції, розробленої вірним однодумцем і продовжувачем справи гетьмана Івана Мазепи – гетьманом Пилипом Орликом. Україна може пишатися цим документом, який побачив світ на 77 років раніше американської (1787) і на 81 рік раніше польської та французької конституцій (1791). Повна назва документу українською – «ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ПРАВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО» укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького і Генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою присягою року Божого 1710 квітня п’ятого дня у Бендерах».
Пилип Орлик (1672-1742) народився в Литві, походив з чеського шляхетського роду. Закінчив Київський колегіум, отримав посаду писаря Київської митрополії, потім служив у Генеральній військовій канцелярії. У 1702-1708 рр. Пилип Орлик був генеральним писарем Козацької держави, найближчим помічником і однодумцем гетьмана Івана Мазепи. Після поразки шведсько-українських військ під Полтавою у 1709 році він разом з Мазепою відступив на територію Туреччини, у Бендери. Там же отаборилось і Запорозьке військо. 5 квітня 1710 року після смерті гетьмана Івана Мазепи гетьманом України було обрано Пилипа Орлика. Цього ж дня було проголошено першу конституцію України, яка фактично проголошувала країну незалежною республікою. Більшу частину цього документу і редагування його Пилип Орлик здійснив сам. В розробці важливих положень приймали участь вірні побратими Войнаровський, Гордієнко, Ломиковський, Максимович, Іваненко, Карпенко та інші.
Конституція складалася з шістнадцяти статей, які визначали засади української державності, принципи поділу влади, право приватної власності та її захист, права окремих категорій населення України. Гетьман мав визнавати «лише православну віру східного обряду під послухом найсвятішого Константинопольського престолу». Територія України мала зберігатися в тих межах, що були визначені за гетьмана Богдана Хмельницького та під вічним протекторатом (опікою) короля Шведського і його наступників. Кожна зі статей формулювала конституційні норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови – відторгнення майбутньої Української держави від Московської імперії. Уже в травні 1710 року ці пакти були стверджені Карлом ХІІ, на правах протектора вільної України. Згодом Пилип Орлик уклав договір з Кримським ханом Девлет-Гіреєм, за яким хан повинен був допомогти козакам визволити Україну з-під Московії.
Конституція Пилипа Орлика протягом чотирьох років (від 1710 до 1714) була нормативним документом на всій правобережній Україні. Документ був важливою правовою основою при укладанні міжнародних договорів про допомогу у війні з Петром І. Гетьман добре розумів, що йому одному не можливо втілити в життя план визволення України, тому невпинно шукав союзників в рядах Швеції, Польщі, Туреччини, Німеччини, Франції. Проте втілити мрію про незалежність України гетьману Пилипу Орлику не пощастило.
Текст першої української Конституції несе відбиток давніх правових традицій, проте чимало її положень випередили час і є актуальними для сьогодення.

Уривки з Конституції Пилипа Орлика 1710 року:

«Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів. Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай не постраждає ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією.»
«З генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи і немає права нічого вирішувати, розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і схвалення ними.»

«...на виборах гетьмана, призначаються одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша – на Різдво Хрістове, друга – на Великдень і третя – на празник Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від гетьмана вони зобов’язані бути присутніми і прибути точно у визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро, не дбаючи про жодний зиск – свій власний чи інших осіб, – відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам Вітчизни, – нехай обминуть її лихо і згуба!»

«Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи, котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні листування, в першу чергу – з чужинецькими країнами і таке, що могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.»

«А щоб постало щире обопільне довір’я поміж гетьманом і генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками, необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з них повинен, перш ніж приступити до виконання обов’язків своєї посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов’язків своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.»

«Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків посполитому люду.»

«Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників, генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а понадто з рядових козаків, – чи то образивши проти звичаю гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому переступі, – то ясновельможний гетьман не повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї влади чи особисто призначати йому кару.»

«...справа – кримінальна чи якась інша – має бути передана на розгляд Генерального суду.»

«Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею, млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже, визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою загалу був обраний генеральний підскарбій – чоловік значний і заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не зазіхати ані не військовий скарб, ані на надходження до військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для гетьманської особи й булави.»

«Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов’язку свого уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без тих прикрощів – догіднішого, відраднішого і спокійнішого.»

«Усе те лихо – утиски і грабунок бідного посполитого люду – корениться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску, вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким робом допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до найвищих гідностей – полковничої булави й інших посад. Тому суворо постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на жодні подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої булави чи інших військових і посполитих посадах з огляду на особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не нав’язував.»

«Військові і посполиті урядовці, а надто полковники, неодмінно мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана, проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі згоди гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод.»

 «Стольне місто Русі – Київ – та інші міста України нехай непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї, слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і доручено ствердити у свій час гетьманською владою.»

«...по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли у ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру поліпшення стану держави. Для того у громаді кожного міста треба обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові прибутки і видатки і правдиво вносив їх у облікові книги. Якщо по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах і незаконних розтратах, – то їх слід відшкодувати з власних коштів того підскарбія, щоб повернути місту.»

«...орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до військової скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим людям.»

9 квітня 2010 року в Бендерах (на даний час – Придністровська Молдавська Республіка) відбулося встановлення пам’ятного знаку на честь 300-річчя Конституції Пилипа Орлика на території військово-історичного меморіального комплексу «Бендерська фортеця». Він зроблений у вигляді двох сторінок, на одній – біографічні дані Пилипа Орлика, другій – назва Конституції українською та латинською мовами.

Надія Музичук