ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

– Якими є Ваші відгуки від зустрічі з глядачами?
– В Угорщині я виступаю вперше не дивлячись на те, що вже не раз концертувала за кордоном і у складі ансамблю, і як оперна співачка. Тому хочу привітати українську громаду, усіх тих, хто побував на наших концертах, і угорську публіку так само. Мені дуже приємно говорити про те, як сприймали нас тут. І хоча, можливо, не всі розуміли українську мову, проте видно було, як глядачі глибоко відчувають той емоційний стан, з яким виходять до людей мої колеги-митці. Ми намагалися вкласти в свою роботу все наше професійне уміння і вкласти все тепло душі, перебуваючи на сцені. А це і чудова українська музика, і наші народні пісні, які я співала. Коли бачиш реакцію людей, те захоплення, ентузіазм, з яким вони нас вітали і дякували у вигляді оплесків після кожного виконаного номера, це, дійсно, дуже приємно.

– З чого Ви починали свою сольну кар’єру?
– Я отримала освіту як професійна оперна співачка. Закінчила Харківську консерваторію, а до того навчалася в Рівному на музичному факультеті педагогічного інституту по класу фортепіано. Музику я завжди любила, але співом захоплювалася ще з дитинства. І от настав момент, коли я відчула в собі дуже великий потяг до вокалу і внутрішні сили розвивати закладені в мені природою дані до співу. А на сцені я далеко не новачок: виступала в дитячому садочку, школі, відтак студенткою брала участь у багатьох вокальних конкурсах. А коли я побачила високі фахові оцінки конкурсного журі, відчула, що мені потрібно вчитися далі і розвиватися вже в амплуа солістки. Мені пощастило вчитися в Харківській консерваторії у класі Професора Людмили Георгіївні Цуркан. Під час навчання я ставила собі, немов спортсмен, все складніші і складніші завдання – спочатку одна планка, потім інша, вища... Стала лауреатом більше десяти національних та міжнародних конкурсів. Отримувала різні призи, звання. В мене є титул «Чарівний голос України», є звання «Берегиня», я нагороджена міжнародною премією ім. Григорія Сковороди в царині літератури, образотворчого мистецтва, скульптури, музичної творчості. Два роки тому отримала звання заслуженої артистки України, чим я дуже пишаюся, тому що це дуже висока оцінка професійної роботи артиста. А коли ти отримуєш таке звання в період активної творчої праці, це, дійсно, поштовх і потужний заряд, такий великий стимул до того, щоб працювати на повну силу, даруючи радість мистецтва людям.

– Не всі полюбляють ризикувати. Вас особисто не відлякують професійні труднощі?
– Я вважаю, що виконавцю обов’язково треба пройти горнило творчих змагань-конкурсів, де ти проходиш школу професійного випробовування. Дуже важливо чути оцінки критиків, бачиш, над чим тобі треба працювати, чого прагнути в досягненні мети. До всього іншого, це дуже цікаво, бо загартовуєшся психологічно й емоційно. Потім все це дуже знадобиться на професійній сцені. Зараз я працюю вже четвертий сезон солісткою національної філармонії України майже в центрі в Києва, на Європейській площі. У нас чудовий концертний зал, прекрасні можливості для роботи. Тут виступали справжні зірки світового масштабу. Це – почесно для мене і водночас відповідально виходити на таку імениту сцену, даючи сольні концерти чи в складі камерних або симфонічних оркестрів. Мені все це дуже подобається. Останнім часом я дуже багато їздила за кордон в складі різних антреприз, це коли виступ митців фінансується приватною особою. Були і гастрольні вистави, сольні концерти. Це також іде в твій професійний арсенал, бо накопичуєш багатий досвід, зустрічаєшся з цікавими людьми, однодумцями.

– А що Ви особисто будете потім згадувати про Угорщину?
– Я дуже вдячна долі за цю поїздку у складі національного академічного оркестру народних інструментів України на чолі з паном Віктором Гуцалом. Недавно у складі майже шістдесяти музикантів у мене був цікавий сольний концерт. Це було в лютому. Після цього Віктор Омелянович запросив мене у цю поїздку до Угорщини. Я погодилася співпрацювати з цими дуже цікавими людьми, музикантами-віртуозами. Також мене зацікавила і сама країна, її столиця Будапешт, архітектура міста, культура, люди і досягнення Угорщини. Я надзвичайно задоволена реакцією публіки, організацією нашого перебування, такі цікаві екскурсії нам влаштували тут... Мої колеги-музиканти зізналися. Що просто закохані в цю країну, в Будапешт, так гарно і красиво все пройшло. Хочу подякувати українській громаді за те, що вони намагаються об’єднати українців за кордоном засобами культури і мистецтва, пану Послу України Дмитру Ткачеві за сприяння у цій нашій поїзді до Угорщини. Великий уклін від нас особисто пані Ярославі Хортяні, яка має почесну і нелегку місію згуртовувати українців Угорщини та Європи. Вона настільки цікава людина, має таку завзятість, від неї йде стільки енергії, що не дивно, звідки беруться такі вражаючі результати у вашій громадській роботі.

– А що саме Вам стало відомо?
– Днями ми побували в офісі державного самоврядування українців Угорщини, чули від пані Ярослави багато цікавого і на свої очі бачили ваш музей, бібліотеку, картини. В цьому культурному центрі все зроблено з великою любов’ю, ентузіазмом та думкою про національну ідею. Ми пишаємося, що тут є такі люди, тому що в Україні нам таких людей дуже бракує, які б так гаряче любили рідну землю і власну державу. А в особі пані Ярослави ми побачили справжню українську патріотку. Ми навіть не уявляли, скільки цікавої інформації про вашу громаду ми почуємо тут. Взагалі, я дуже маю гарні враження від зустрічей з українцями і тутешньою публікою в кількох містах. Адже для артистів і митців дуже важливо відчувати єднання з публікою. В мене ще довго буде залишатися в душі величезне захоплення людьми, які тут проживають, нашими співвітчизниками. Вони бережуть мову, прищеплюють любов до свого рідного діткам. Ми дуже уважну слухали виступ школяриків Недільної школи, які декламували вірші Тараса Шевченка. Мене це дійсно вражає, аж мороз іде по шкірі... Спочатку ти ніби нейтрально сприймаєш розмову про те, що діти тут розповідають українські вірші. А коли потрапляєш в іншомовне середовище, відчуття загострюються, наступає ніби прозріння з усвідомлення того величезного почуття відповідальності, яке взяли на себе наші краяни в Угорщині. Я вважаю, що треба висловити велику подяку вчителям і батькам, котрі намагаються заронити в дитячі душі українські культурні зернятка, щоб вони потім вкоренилися і розвилися в чудовий плід нашої культури. Напевно в мені говорить почуття виховательки. Очевидно, ваші дорослі прививають любов до українського своїм дітям з надією, що коли малі підростуть, вони і своїм дітям передадуть цю культурницьку естафету. За таких обставин, я вважаю, ніколи не вмре українська пісня, українська мова і наша національна традиція. Тому дуже важливо українцям всього світу об’єднуватися, бо ми тоді – сила! Це буде і потуга нації, адже ми зможемо себе самі захистити і зберегти країну в цей нелегкий і дуже непевний час. Хоча й раніше українці в себе на рідній землі не раювали... Ми знаємо про це з історії, дізнаємося про величезні випробування народу. Українців і їхню культуру витруювали і знищували, а вони відроджувалися і самосвідомість їхня проростала знову. Хотілося б, щоб ми як нація були сильними, вірили в це, і тоді ніхто не поборе цей народ.

– Ви робите такий висновок вже з власного досвіду?
– Звичайно. Я сама зустрічалася дома і за кордоном з величезною кількістю талановитих земляків – художників, музикантів, співаків... Нині дуже в багатьох оперних театрах можна зустріти наших талановитих земляків і землячок. Вони народжуються і успадковують гени своїх талановитих предків. Мені розповідала моя бабуся про її молодість, про вечорниці її мами, де вони співали «Стоїть гора високая...» Там потрібно брати високу тональність, тягнути. Так от на цих вечорницях, бувало, від потужних дівочих голосів не витримувало вібрації скло у віконних шибках! Можете собі таке уявити? І ніхто не навчав цих дівчат професійному співу. Просто мали від природи такі голоси. Мені доводилося бувати в Каневі на могилі Кобзаря і бачити широчінь Дніпра з цієї кручі. І тоді починаєш розуміти думки Тараса Шевченка, відчувати те, що він написав про Україну.

– Як Ви підбираєте свій пісенний репертуар?
– Передусім це оперна класика, романси, українські народні пісні. Звичайно, я співаю як класику, так і твори сучасних композиторів. Був період, коли я навіть пробувала співати джазові речі. Коли в тебе є базова професійна підготовка, можна експериментувати з іншими пісенними жанрами.

Ігор Шипайло
Василь Плоскіна