ДАЛЕКЕ – БЛИЗЬКЕ

Цього року виповнюється 825 років з часу походу князя Ігоря на половців та 210 років першодруку «Слова о полку Ігоревім».
Навесні далекого 1185 року 34 річний Новгород-Cіверський князь Ігор, який в той час був відповідальним за охорону східних кордонів України-Русі, разом з іншими князями, своїми родичами, пішов у похід на половців. Душі молодих і відважних князів були також сповнені бажанням побачити давні володіння своїх предків, пройти по просторах на той час уже «землі незнаємої» та «попити шоломом води з Дону». На жаль, похід виявився невдалим, кочівники перемогли хоробрих русичів, військо Ігоря було розбите, одні князі загинули, інші потрапили в полон. Згадка про Ігорів похід залишилася б на рівні інших згадок в літописах, якби не «Слово о полку Ігоревім», що чудом дійшло до нас через віки. Безцінне «Слово» містить багато цікавих історичних відомостей, які в літописах висвітлені лише частково. Воно оповідає нам про битви, про мужність і бойових дух давніх русичів, про зброю того часу, військові спорядження тощо. З великою любов’ю до своєї землі, до життя подані у творі картини рідної природи, названі численні ріки, птахи, звірі. Читаючи «Слово», ми разом з автором переживаємо всі ті хвилини, які пропустив через себе він, яскраво бачимо його очима все, що він бачив і поетично описав. Кожне слово, рядок з твору дослідники розбирають і тлумачать ще й до сьогоднішнього дня, висувають свої версії і щодо авторства. Але найбільш вірогідніше, що автором цього унікального епосу був сам вільнодумний, сміливий і відкритий князь Ігор. А після назви твору «Слово о полку Ігоревім» йде підпис автора (за літературними правилами того часу) – Ігоря, сина Святослава, внука Олега. На сайті часопису «Громада» Ви можете ознайомитися з дослідженням «Слова о полку Ігоревім» та його авторства:

http://www.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_87/kultura/slovo.html

http://www.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_88/kultura/slovo.html

http://www.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_89/kultura/slovo.html

ДОКУМЕНТАЛЬНО-ХУДОЖНЯ ТРИЛОГІЯ МИХАЙЛА АНДРУСЯКА «БРАТИ ГРОМУ», «БРАТИ ВОГНЮ», «БРАТИ ПРОСТОРІВ»

Михайло Андрусяк – відомий письменник, видавець, публіцист, перекладач. Член Національної спілки письменників України. В 2010 році став лауреатом Шевченківської премії за документально-художню трилогію «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів» – одної з найкращих літературних пам’яток українському рухові Опору 40-50-х років минулого століття.  
Народився Михайло Андрусяк у с. Верхівцях на Городенківщині в родині повстанців. Його батько й мати відбули досить великі терміни у комуністичних концтаборах. Після закінчення восьмирічки продовжив навчання в деревообробному технікумі у Коломиї, закінчив морехідну школу в Естонії, в 1985 році закінчив факультет романо-германської філології Київського університету ім. Тараса Шевченка. Вчителював у школах Коломийщини та Косівщини. В 1988 році став заступником головного редактора першої в Україні легальної демократичної газети «Агр». З того часу живе просвітницько-видавничою справою. Працює головою правління ВАТ «Коломийська друкарня імені Шухевича». Михайло Андрусяк – автор художньо-документальних повістей «Студені милі», «Ув’язнена скрипка», «Криваві роси сорокових», «Грані болю» та інш.
Оскільки Михайло Андрусяк виріс в середовищі легендарних українських повстанців, які пройшли величезні випробування й вижили, він, як ніхто інший, розуміє їх і у своїх творах висвітлює справжні, без художнього домислу, події  і реальних людей, влучно подає правдиві розповіді-сповіді учасників боротьби з численними ворогами України. У своєму дослідженні письменник називає сотні імен, прізвищ учасників українського визвольного руху. Ці зібрані героїчно-трагічні сповіді, імена героїв надзвичайно важливі для нашої історії, для розуміння історичної правди.

У першій книзі «Брати грому» (2001) розповідається про героїчні сторінки боротьби УПА за незалежну Україну в 40-50-х рр. ХХ ст., зокрема про сотенного УПА Мирослава Симчича. Дія повісті здебільшого відбувається на Прикарпатті, а також на півночі Росії, у радянських концтаборах. Звичайно все дослідити й описати неможливо. І ніхто ніколи не буде знати скільки політв’язнів – безіменних героїв – було вбито, заморено голодом, замордовано у спецтаборах особливого призначення, «психушках», виправно-трудових таборах. Відомо, що у Гітлера, який скопіював структуру ленінсько-сталінських політ ізоляторів, було 228 концтаборів, у Сталіна – 162. У книзі також ідеться у про повстання, що відбувалися у таборах особливих призначень протягом 1950-1954 рр.,

У другій книзі «Брати вогню» (2004) письменник на основі документальної достовірності показує організацію ОУН зсередини, розповідає про провідників ОУН і командирів УПА, котрі були вихідцями не лише з Прикарпаття, але й з Київщини, Дніпропетровщини, Донеччини, а також про багатьох простих повстанців.

Заключна частина трилогії «Брати простору» (2008) написана на основі унікальних матеріалів про розвідку і контррозвідку УПА, акцентує увагу на роботі повстанської служби безпеки, добре організованої силової структури, яка без держави успішно протидіяла більшовицько-кагебістській машині. Правдива й велична трилогія про непохитних борців за незалежність України змушує кожного українця збагнути й усвідомити свій обов’язок перед Вітчизною, наповнитися духом самопожертви і честі в ім’я неї.
Загальний наклад «Братів...» становить близько 80 тис. примірників, «Брати грому» перевидавалися дев’ять разів. Кілька тисяч цих книг отримали українці діаспори.

В інтернеті книгу «Брати грому» можна прочитати на сайті:
www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=7359
А книга «Брати вогню» подана на сайті:
www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=7362

МИКОЛА ЛИСЕНКО «Биківня: злочин без каяття»

На початку 80-х років минулого століття житель міста Броварі Київської області Микола Лисенко відкрив Биківнянські поховання. Спершу для себе, а потім для України і світу. Це було трагічне відкриття. Проте необхідне для нашої правдивої історії. Микола Лисенко разом з батьками був репресований і 16 років (1931-1947) поневірявся на засланні в Сибіру та Казахстані. За фахом Микола Григорович – економіст-аграрник. Він активний громадський діяч, один із фундаторів українського товариства «Меморіал», декілька років був головою його виконкому, головою проводу товариства «Меморіал Київщини». Нині 83-річний М. Лисенко є почесний голова товариства проводу «Меморіал Київщини», активний член проводу Всеукраїнського товариства політв΄язнів та репресованих, відповідальний за організацію роботи по увіковічненню пам΄яті жертв політичних репресій. Він також був першим головою Народного Руху України в місті Броварі. За визначний особистий внесок у відстоюванні національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність Президент України В. Ющенко у 2006 році нагородив Миколу Лисенка орденом «За заслугп» Ш ступеня, а 2009 року з нагоди Дня Свободи – орденом «За заслуги» ІІ ступеня. Наприкінці 1996 року в броварському видавництві «Криниця» вийшла друком книга Миколи Лисенка «Биківня: Злочин без каяття» - перша книга про Биківню. Робота автора над Биківнянською темою продовжується. Уривки з книги «Биківня: Злочин без каяття» можна прочитати на сайті нашого часопису:
http://www.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_77/ohlyad/bukivnya.htm

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

На лівому березі Дніпра у Дніпровському районі Києва, обабіч Броварського шосе, розташоване невелике селище Биківня. Биківнянський сосновий ліс приховує в собі страшний більшовицький злочин – тут знаходиться місце найбільшого в Україні поховання жертв сталінських репресій 1937-1941 років.
У піщаних ямах лісу з волі вождів «світлого майбутнього» опинилися кращі представники українського народу. Комуністична партноменклатура багато років стверджувала, що там поховані жертви німецько-фашистських загарбників. Державні комісії, які створювалися для розслідування злочину в Биківнянському лісі в 1944,1971,1987 роках, вторили цій пропаганді і називали кілька тисяч убитих. Викриття безчесної брехні Биківнянського могильника стало можливим завдяки багаторічній пошуковій і просвітницькій праці та наполегливій боротьбі за Правду ентузіастів-патріотів України – активних громадських діячів, фундаторів Українського товариства «Меморіал», Народного Руху, Київського товариства політв’язнів та жертв політичних репресій, прогресивних журналістів та письменників. Спираючись на показання свідків (було опитано близько 250 чоловік) та на архівні відомості, вони організували широкий громадський рух на розкриття Биківнянської трагедії. Тож четверта державна комісія, яка працювала в 1988-1989 роках за розпорядженням Ради Міністрів УРСР, під натиском неспростованих фактів та все більш широкої громадської активності (після розкопок і часткової ексгумації жертв) встановила, що у 19 та 20 кварталах Дарницького лісництва, біля селища Биківня, поховані жертви сталінських репресій 30-х років. Жертв, так званих «ворогів народу», допитували-катували у Жовтневому палаці та в’язницях Києва, там і розстрілювали, після чого таємно привозили і закопували в лісі.
30 квітня 1995 року, відбулося відкриття Биківнянського меморіального комплексу, де була встановлена скульптурна композиція в пам’ять жертв репресій. На відкритті меморіалу зібралися декілька тисяч присутніх – колишні політв’язні-жертви репресій, вдови, діти й онуки репресованих, громадськість. З ініціативи голови проводу товариства «Меморіал Київщини» Миколи Лисенка тоді було прийнято ухвалу, за якою другу неділю травня було оголошено Всеукраїнським Днем пам’яті жертв політичних репресій. В цей день на території Національного історико-меморіального заповідника «Биковнянські могили» проводиться панахида за жертвами політичних репресій. На сьогодні по всій території України виявлено безліч поховань людей, загиблих від масового терору 30-х років, та найбільше з них – Биковнянське. Тому сюди на панахиду приїздять діти і внуки численних репресованих зі всієї України, щоб разом віддати шану своїм рідним і близьким. По всіх областях також проходять тематичні заходи, мітинги-реквієми, до пам’ятних знаків та місць поховань жертв політичних репресій покладаються вінки і квіти.
1 липня 2009 року Парламентська асамблея ОБСЄ прийняла резолюцію, у якій сталінізм прирівнюється до нацизму та міститься заклик до рішучого міжнародного засудження злочинів проти людства, скоєних тоталітарними режимами.
Цього року День пам‘яті жертв політичних репресій відзначатиметься 16 травня.

Надія Музичук