ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Інтерв’ю з керівником Національного Академічного оркестру народних інструментів України професором Віктором Гуцалом, народним артистом України та лауреатом державної премії ім. Т.Шевченка

– Які враження у Вас особисто та Ваших колег склалися від виступів перед тутешньою публікою?
– Нам дуже приємно знаходитися у вашому місті, приємно, що нас так добре зустрічали тут. Також тішить думка, що наше національне мистецтво цікавить не тільки українців, а й інші народи, у тому числі й угорців, які були присутні на концерті в Болгарському Домі 20 березня і, як мені сказали, угорських гостей було навіть більше, ніж наших краян. Це і не дивно, тому що справжнє національне мистецтво цікаве іншим народам; так само й українці з інтересом знайомляться з мистецькими набутками багатьох націй. І це дуже прикметно, адже саме за посередництва народної культури відбувається безпосереднє спілкування між людьми, взаємопізнання і, в кінцевому підсумку, взаєморозуміння між народами. Це та сама народна дипломатія, якою успішно й постійно послуговуються люди різних країн. Тому нам дуже приємно відчувати себе посланцями української культури в Угорщині.

– Може, розкриєте нашим читачам один професійний секрет: як і де Вам вдалося назбирати в одному колективі стільки різноманітних талантів?
– Дійсно, у нас працюють справжні музиканти-віртуози з різних куточків України, а не тільки з одного Києва, як може здатися. Але приїхав до Угорщини далеко не весь склад оркестру, який налічує назагал понад 60 осіб. А виступали сьогодні лише дев’ятнадцятеро, фактично лише одна третина. Проте це аж ніяк не впливає на рівень професійного виконання. Я вірю в те, що настане час, коли ми зможемо приїхати сюди у повному складі. Тоді публіка зможе краще оцінити наші зусилля, мистецьку програму й потенційні можливості. Наразі намагаємося «тримати марку», бо ж на нас дивляться інші наші побратимські колективи в Україні. Можливо, їм менше поталанило, тому що вони є напівпрофесійними ансамблями. А про наш академічний оркестр народних інструментів дбає держава, вона бере на себе певні зобов’язання щодо його успішного функціонування. Через те наше головне завдання передусім полягає в тому, аби нести людям високе національне мистецтво українського народу. Щороку ми даємо досить багато концертів у всіх великих містах України. Часом виїжджаємо за кордон. Проте зараз через економічну кризу це відбувається значно рідше.

– Було б добре довідатися, за яким принципом підбираєте концертний репертуар, адже це справа не одного дня і навіть не одного року, коли йдеться про такий унікальний колектив, як Ваш?
– Безумовно. Справа в тому, що наш оркестр існує вже більше 40 років. Ми ретельно збираємо всі народні мелодії, які є в Україні. А що таке народна музика? На мою думку, це є квінтесенція нашої духовності, емоційного стану народу, і в таких мелодіях можна знайти дуже багате ментальне підґрунтя українців, мораль нації, її совість, радісні почування або сум... А якщо добре придивитися до наших людей, то українці справді є такими – радісними, життєрадісними чи задуманими у своїх деяких життєвих печалях... Та якби там не було в людей, одне я знаю напевне: мої земляки завжди відкриті до спілкування з іншими народами і задоволені такими розмовами. Що ж до підбору репертуару, особливо ж за останні роки, то я вам так скажу: народна музика є невичерпною. Ми не можем навіть охопити все це розмаїте багатство. Лише уявіть собі: в Україні є записаними приблизно 250 тисяч народних пісень! Це вони тільки зафіксовані, розумієте... А скільки мелодій ще чекає на своїх дослідників!.. Тобто я ще раз хочу наголосити: у нас є невичерпне народне джерело, з якого можна черпати, черпати і черпати.

– А що можете розказати про досить рідкісні народні інструменти, які прозвучали на сьогоднішньому концерті, адже для багатьох вони стали справжньою несподіванкою?
– В Україні маємо нині до 60 різновидів народних інструментів. Навряд чи десь є ще така велика кількість в інших державах, адже йдеться про справжні музичні раритети. Але вони не якісь там музейні експонати: ми намагаємося активно використовувати їх під час оркестрової чи сольної гри на концертах. Вони дають неповторне живе звучання на сцені і збуджують велике зацікавлення серед публіки. От і ви почули їх і питаєте мене про них, і не тільки ви одні. Причому до Угорщини ми привезли всього кілька таких інструментів, виходячи з характеру представлених глядачам музичних творів. Це і ліри ви бачили, були сьогодні рубель і качалка, бугай, дримба, дводенцівка, пищик-зозулька, свиріль, різного виду сопілки, не кажучи про основні народні інструменти – бандуру, кобзу, цимбали, скрипку... Всі вони є в нашому творчому арсеналі.

– Дякую за інтерв’ю.

Василь ПЛОСКІНА