Постать Івана Мазепи (1639 – 1709), одного з найвизначніших українських гетьманів доби Козацької держави, до сьогоднішнього дня захоплює і надихає українських патріотів на боротьбу за свободу, незалежність, культурний та духовний розквіт України.
Іван Степанович Мазепа народився 20 березня 1639 року в селі Мазепинці поблизу Білої Церкви на Київщині в сім’ї православних українських шляхтичів. Його батько Адам-Степан був у 1654 році білоцерківським отаманом, брав активну участь у визвольних змаганнях Богдана Хмельницького. Велика набожність та освіченість матері гетьмана Марини (в чернецтві Марії-Магдалини) дозволили  їй після смерті чоловіка стати ігуменею трьох жіночих монастирів (Глухівського, Свято-Вознесенського жіночого монастиря Києво-Печерської лаври та Свято-Флорівського у Києві). Сестра гетьмана Олександра та її донька Маріанна, а також тітка Анастасія Бобрикевич  прийняли чернецтво. В поминальниках роду Мазеп та Мокієвських згадуються священики Андрій та Іван, ряд ченців та черниць, святитель Йосааф, єпископ Білгородський.
 Іван Мазепа був високоосвіченою людиною, володів багатьма іноземними мовами. У 50-х роках XVII ст. він навчався у Києво-Могилянському колегіумі – найголовнішому на той час центрі православної освіти, який за його гетьманства набув у 1701 році статусу академії. Оволодівав також знаннями в Краківській академії, у 1657 році вивчав артилерійську справу в голландському місті Девентер. Певний час Мазепа служив при дворі польського короля Яна-Казиміра, українських гетьманів Петра Дорошенка та Івана Самойловича, брав участь у походах проти татар і турків, з дипломатичними місіями побував у багатьох європейських країнах.
За 22 роки гетьманування Івана Мазепи (1687 – 1709) в Україні припинилася багатолітня руїна – громадянська війна, поліпшилось становище всіх верств народу, укріпилися устої української держави та православної церкви. Він був талановитим політиком, військовим діячем, мудрим державником. Наслідуючи традицію княжої доби, Мазепа витрачав значні кошти – особисті й державні – на будівництво величних соборів, храмів та освітніх закладів. Стиль цього будівництва увійшов в історію української архітектури під назвою «мазепинського бароко». В щедрому подвижничестві Мазепу наслідувала й козацька старшинська аристократія та церковні провідники. Загалом лише за опублікованими джерелами відомо про 220 церков, збудованих за правління Івана Мазепи, з них 43 під його особистим покровительством. Була також реконструйована велика кількість храмів часів Київської Русі. Всіляко сприяючи церкві, гетьман підтримував дружні контакти з багатьма видатними діячами Української Православної Церкви того часу, серед яких: Лазар Баранович, Феодосій Софонович, Йоаникій Галятовський, свв. Димитрій Ростовський (Туптало), Феодосій Углицький, Іоан Максимович (Тобольський), Антоній Стаховський. Мазепа тісно співпрацював також із київськими митрополитами, архімандритами Києво-Печерської лаври та багатьох інших монастирів України, зокрема з такими як Варлаам Ясинський, Йоасаф Кроковський, Стефан Яворський, Захарія Корнилович, Іннокентій Монастирський.

Слід також відзначити, що в роки правління гетьмана Мазепи Київ знову набув статусу духовної столиці України і відродилася давня українська ідея Києва, як «Другого Єрусалима». Про це свідчать видатні діячі української церкви того часу. Так, письменник та богослов Феофан Прокопович у «Слові на день святого Володимира» у 1705 році, завдячуючи гетьманові за його добрі справи, зокрема в Києві, писав, що його «всі християни однодушно називають другим Єрусалимом і новим Сіоном». А у своїй драмі «Володимир» (1705), присвяченій гетьману, він відзначає, що під Володимиром треба розуміти Івана Мазепу: «Це ж бо дім Володимира, це ж бо Володимирові діти, народжені від нього святим хрещенням, що більше за всіх і найкрасивіше видно на тобі, ясновельможний пане, ктиторе і добродію наш... Зри себе самого у Володимирі, зри у видовищі цьому, як у дзеркалі, свою хоробрість, свою славу, свій союз любові з монаршим серцем, своє правдиве добролюб’я, свої щирі до православної, єдиної церкви кафоличної, віри нашої ревність та надбання». Інший сучасник Івана Мазепи, чернігівський ієромонах (пізніше єпископ чернігівський і митрополит тобольський і сибірський) Антоній Стаховський, захоплено писав про гетьмана: «Не бысть прежде его, подобен эму, и по нем не будет» (1705).
Як державний володар, будівничий та щедрий меценат, Іван Мазепа широко користувався своїм гербом. Ним прикрашали збудовані коштом гетьмана святі храми, церковні ворота, вівтарі, Євангелії, різноманітні предмети храмового вжитку, дари, зброю. Гравюри з гербом Мазепи, виконані відомими українськими граверами Іваном Щирським, Лаврентієм Тарасевичем, Іваном Реклинським друкували в релігійних книгах. Про герб писали сучасники Мазепи у своїх книгах, складаючи панагирики та геральдичні вірші на честь керманича. Після Полтавської катастрофи і поразки гетьмана Мазепи у визвольних змаганнях з Росією за незалежність України у 1709 році, царські сатрапи спалили гетьманську столицю Батурин, за наказом Петра І гетьману було оголошено анафему, а по всій країні нещадно знищували не тільки соратників гетьмана, але й гетьманські герби. Та незважаючи на інспіроване з Москви прагнення до нищення всього, що нагадувало Мазепу, з тої спадщини залишилося багато цінного.
Слід зазначити, що в історичній літературі про гетьмана Мазепу, на жаль, його герб розкритий не в повній мірі. Здебільшого подається польське трактування Вацлава Потоцького (1696) – «Курч», з якого випливає, що герб мав військове походження. Сучасні українські дослідники Сергій Павленко, Євген Чернецький, Ігор Ситий відзначають, що герб Івана Мазепи має давньоукраїнське (руське) коріння і походить від самобутнього герба князів Курцевичів, потомків Гедеміновичів, які ведуть свій родовід від Рюриковичів. Найбільш ймовірно, що шляхетні предки Івана Мазепи породичалися зі знатною родиною Курцевичів через шлюб і були прийняті до їхнього родового герба. Відомо, що один з нащадків цього роду – Дмитро Курцевич-Булига – був у 1578 – 1596 роках білоцерківським старостою, а саме його варіант герба наслідується і Мазепою.
Щоб прочитати герб, знову звернемося до сучасників Івана Мазепи – духовного цвіту тогочасної України – письменників, філософів, релігійних діячів, до їх описів гетьманського герба.
 По-перше, всі вони відзначали суто релігійний характер зображень. Так, митрополит Стефан Яворський оспівував герб Мазепи у своїх книгах «Луна голосу, що волає у пущі» (Київ, 1689) та «Виноград Христовий» (Київ, 1698). Зокрема в останній писав:
Глянь, як в Русії міцно святу віру знають,
Що й пекельні ворота її не здолають.
Хрест на кітві ствердився при обох світилах –
Виявляється віри пресвятої сила.
Святитель Дмитро Туптало, будучи духовним сподвижником гетьмана, в своїй книзі «Руно орошене» (Чернігів, 1696) відзначав:
Про гербовий місяць, зорю та руно орошене
Гедеону іноді образ цей наслідний –
Місяць, Зоря і Руно – він був подібний
Це орошене Руно напророкувало,
Що Зоря і Місяць тут його орошало.
Що ж бо Місяць і Руно значать і Денниця?
Перемоги образ це – Марія-Дівиця.
А як Місяць і Зоря тут Руно оросять.
То Мазепі на врага знак побід приносять.

На другому аркуші книги «Руно орошене» вміщений герб Мазепи з символічним зображенням імені Богородиці – «Марія» та літерами навкруги. На гербах гетьмана писали початкові літери слів, наприклад: «Іван Степанович Мазепа Гетьман Запорозький».
У книзі «Зерцало от писания божественного» (Чернігів, 1705) префекта Чернігівського колегіуму Антонія Стаховського вірші були написані на аркушах, що мали водяні знаки з гербом гетьмана. На першому аркуші вміщено гравюру з зображенням герба, якого підтримують святі страстотерпні Борис і Гліб: один тримає спис, другий – меч. Вгорі – зірка на місяці з ім’ям «Марія», внизу – бойові регалії: шолом, гармати, списи, знамена. Над усім стрічка з написом: «Гетьман Іван Мазепа». Внизу – латинські та слов’янські вірші, що прославляють Мазепу. Поет пише: «Хрест – початок мудрості в гербовім клейноді ясновельможного пана Івана Мазепи, обох боків Дніпра гетьмана і преповажного кавалера, який світить оздобно». В книзі подається «Молитва за гетьмана Мазепу», також цікавий вірш «До зображення Богородиці», в якому читаємо:
Дім Мазепів іздавна Діва полюбила,
В небеснії знамення вельми оздобила,
Від голови своєї Зорею прикрашає,
А місяцем до добрих вона справ надихає.
Івана при хрестові приймає за сина.
Тож любить і розлюбить, як свого, щоднини.
Підносить Діва-мати ускрізь твою славу,
Вінцем нетлінним в небі звінчає по праву.
Отже, з описів видно, що в гербі гетьмана Івана Мазепи знаходяться дуже давні християнські символи, що поєднують в собі образ Ісуса Христа і Богородиці (QeotokoV).
Хрест – символ Бога. Місяць, Зоря і зрошене Божою благодаттю Руно – символи Богородиці. Слово Боже ввійшло в неї, і вона народила Сина Божого. В свою чергу, в гербі Мазепи символ Богородиці вміщений на ще один християнський символ – Корабель Божого спасіння (у Яворського – це «кітва» (якір) – в основі герба). Але корабель і якір однаково символізують у християнстві Церкву Христову. Ця нижня частина герба у родовому гербі Курцевичів мала різні варіанти, які могли означати їх володіння. Сам Мазепа, закликаючи до єднання, залишив у своїй «Думі» такі рядки: «Ей, братища, пора знати, Що не всім нам пановати, Не всім дано всее знати, І річами керовати! На корабель поглядимо, Много людей полічимо: Однак стирник сам керует, Весь корабель управует; Пчулка бідна матку мает, И оное послухает. Жалься, Боже, Украины, Що не в купі мает сыны!». Мазепа бачив у Кораблі спасіння  свою державу, і тому до його герба часто додавали обрамлення з бойових регалій, які з Божого благословення і під Покровом Матері Божої мали служити справі захисту Батьківщини. В той же час багато збудованих гетьманом церков було присвячено Богородиці. На добу Мазепи припадає й розквіт іконопису, пов’язаного з її культом. І прапори Мазепи були синього кольору з золотими розшивами. Синій колір – символічний колір Богородиці. Тож непохитності у вірі, державної незалежності, покрови та захисту Пресвятої Богородиці й Божого спасіння бажав Україні гетьман Іван Мазепа.
На гравюрі Івана Реклинського «Богоматір. Богородице-Діво» (Чернігів, 1707) Пресвята Богородиця зі Спасителем на руках зображена в проміннях сонця, на місяці-підніжжі на фоні свого символу. В Об’явленні Св. Іоана Богослова, 12. 1 читаємо: «І з’явилася на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць. А на її голові вінок з дванадцяти зір». Ці слова відносяться до Діви Марії.

Православна церква вважає Богородицю святою і непорочною пріснодівою, як до скорої помічниці й заступниці звертається до Неї в молитвах, прославляє ЇЇ за надані милості, на ЇЇ честь встановила багато празників і освятила багато храмів, має й поважає ЇЇ чудотворні ікони. Згідно з переказами, Пресвята Богородиця надавала покрову двом земним уділам, які Їй дісталися, – Іберії та горі Афон. Під ЇЇ заступництвом знаходився і Константинополь. Особливо тут почиталося чудо, яке сталося в 910 році, – Богородиця з’явилася у Влахернському храмі Константинополя, простелила над віруючими білу покрову (омофор) і піднесла молитву за спасіння світу від негараздів та страждань. З того часу Покрова Богородиці є православним символом Божої Матері, як захисниці.
З прийняттям християнства культ Богородиці відразу утвердився в Русі-Україні. Великий київський князь Володимир Святославович (Хреститель) присвятив Пресвятій Богородиці головний храм Києва – Десятинну церкву (Х ст.). А з Влахернської церкви Богородиці, його дружина Анна, яка доводилася сестрою візантійського імператора, привезла чудотворні ікони Божої Матері. 
Ярослав Мудрий збудував собор святої Софії – Мудрості Божої з величною мозаїкою Оранти – Божої Матері, яка молиться. А на Золотих Воротах підніс церкву, присвячену Благовіщенню Богородиці, щоб те привітання, з яким ангел звернувся до Діви, повернулось до міста: «Радуйся, благовірний граде, Господь з тобою». На честь Успіня Богородиці у Києві був освячений головний храм Києво-Печерського монастиря – Успенська церква. За давніми переказами, Богородиця сама з’явилася перед царградськими зодчими, котрі пізніше побудували цей храм, зі словами: «Хочу церкву збудувати собі в Русі, в Києві».
З новою силою культ Пресвятої Богородиці відродився на Запорозькій Січі. Як стверджував дослідник козацтва Дмитро Яворницький, з поміж багатьох церков, збудованих на Запоріжжі, тринадцять присвячено Покрові Богородиці. На свято Покрови, 14 жовтня, було освячено головну запорозьку січову церкву.
Пресвята Богородиця вважалася своєрідним символом і покровителькою не тільки козацтва, але й України всіх часів. Тому й видно на визначних давньоукраїнських гербах символ Богородиці. Це – символ перемоги християнства, освячення і захист Пресвятою Богородицею Воріт –України – в гербі Володимира Хрестителя; освячення символом Богородиці своїх княжих володінь – у гербах Мстислава Чернігівського і Тмутараканського, князів Курцевичів; символ Богородиці в Кораблі Божого спасіння в гербі гетьмана Івана Мазепи. Чудесним провидінням Бог дає і сучасній Україні надії на захист, спасіння та Покрову Богородиці.
Надія Музичук