№2(100)
березень - квітень
2009 року

РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ

Неллі Русинко

Життєві кризи в еміграції

У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком –За край світа зазирає.

Т.Г.Шевченко

До раю доходить той, хто після кожного падіння встає і йде далі.
Іоанн Златоустий

 

Еміграція – це важливий крок у житті кожної людини, яка вирішила залишити свою країну. Інша держава, незнайоме оточення та не зрозуміла мова – лише неповний перелік чинників, які визначають нові ролі, обов’язки та інтереси людини. Людина намагається знайти конструктивні шляхи реалізації та актуалізації свого потенціалу в нових умовах. Розрив між тим, ким вона є і тим, ким вона хоче стати, рубіж між старим і новим досвідом та якісний перехід з одного стану в інший, розцінюється в психології як життєва криза.

Зміни, а власне бажання змін, стосується внутрішнього світу людини, а не лише матеріальних реалій. Нерідко виникають проблеми саме з нестатком внутрішніх ресурсів для адаптації у нових умовах існування. У таких випадках набуває особливої актуальності психологічна допомога, що орієнтована на здорову особистість, в якої на даний момент виникли певні проблеми. Консультації у психолога є специфічно організованим спілкуванням між фахівцем та його клієнтом, яке переслідує такі цілі: а) аналіз переживань, взаємин з соціумом, проблем та конфліктів; б) розгляд проблем з різних точок зору, що змінює відношення людини до її негараздів; в) спільний пошук виходу з кризової ситуації.
Розглянемо типові психологічні проблеми, з якими стикаються емігранти та декілька порад щодо них.

1. Духовне та матеріальне

Людина, яка все життя жила матеріальними цінностями адаптується за кордоном з першої хвилини. Високі потреби в інтелектуальній та культурній сферах ведуть до більш болісної інтеграції в нове суспільство. Людина високої культури завжди вирізняється чутливістю до оточуючого світу, прагматизм для неї відходить на другий план. Особливо це стосується представників слов’янської культури (у нашому конкретному випадку – української). Наведу приклад, який може дати плідний ґрунт для роздумів. В Німеччині вийшла книга «Fortshritt nach inen» («Успішний шлях вглиб»), в якій говориться про те, що потрібно пройти великий шлях від споживацького суспільства до суспільства культури.
 Що стосується Заходу, то стадію споживача тут вже пройшли, люди навчилися споживати. Задарма ніхто нічого не робить, люди вміють грамотно споживати та «продавати себе». Щоб дорожче продати, кожний створює свій професійний імідж, який з віком треба підвищувати. Що стосується українців, то їм ще треба пройти шлях споживача, а шлях культури вже пройдений. У слов’янина інший менталітет, бо ми росли зовсім по-іншому.
Однак прагматизм повсякденного життя, що підпорядковується споживацьким цілям, диктує свої правила, яких треба дотримуватися усім. Між нашим та західним менталітетом різниця існує і цю різницю неможливо подолати безболісно, без внутрішнього конфлікту. З одного боку емігранти намагаються зберегти свою історію та культуру, з іншого боку відбувається природне зближення з новою культурою. Той, хто емігрував у зрілому віці, в більшій мірі зберігає свою національну приналежність, що можна інтерпретувати, як усвідомлення власної етнічної приналежності поза Вітчизною.

2. Вплив двох культур

Існує чотири можливі стратегії акультурації емігрантів – зміна позиції людини по відношенню до старої і нової культур.
Асиміляція – повна відмова від минулого культурного досвіду, принципова орієнтація на культуру країни, куди мігрувала особа.
Сепаратизм – збереження своїх норм та цінностей, яким надають перевагу по відношенню до культури країни проживання.
Маргіналізація – відмова від обидвох культур.
Інтеграція – бажання цінувати та поєднувати вітчизняну та нову культури.
Стратегія інтеграції є більш продуктивною та перспективною. Інтеграція є не просто сумою досвіду двох культурних груп, а формується в результаті індивідуального пошуку людини. Вона супроводжується меншими особистісними втратами та допомагає забезпечити єдність сім’ї у змішаних шлюбах. Поєднання двох культур вимагає творчого підходу і це стосується не лише дорослих, але й дітей.
 При змішаних шлюбах, діти наділені найкращими рисами, вони розумніші, витриваліші тощо. Навіть якщо звести цю тему до чисто фізичного рівня, то видно що селекціонери саме завдяки схрещуванню досягають вражаючих результатів. В людей спостерігається та сама тенденція покращення: у змішаних шлюбах інтелект та життєва стійкість дітей є досить високі, потужний потенціал закладений вже на генетичному рівні. Обмежити таку дитину лише однією культурою було б просто неетично. Дві культури допомагають розширити світогляд дитини, прививають толерантність у різних сферах життя. Це подібно до змішування фарб палітри – чим більше кольорів, тим яскравіша картина.
Батьки, які вибирають інтегративну стратегію виховання розуміють, що просте запозичення чужого не може дати позитивних результатів і намагаються комбінувати попередній досвід та нові можливості виховання та освіти.
Існує ще один «варіант» виховання. Батьки дуже категоричні у своїх оцінках, націлені на високі соціальні позиції, відкидають будь-яку думку про те, щоб їхні діти спілкувалися з дітьми співвітчизників, і взагалі, з людьми з минулого. Крім того вони прагнуть, щоб дитина вчилася у самому престижному районі, у самій кращій школі, щоб дитина носила одяг з найдорожчих магазинів. Ставка на повне ігнорування попереднього досвіду з прискореним вживанням в інше середовище може призвести до того, що дитина перетворюється на «хлопчика Кая» із казки «Снігова королева» – холодний , цинічний і т.п. Такі діти у майбутньому можуть стати лицемірними.
Ще одна ситуація – жінка в ролі «нещасної жертви», яка виправдовується так: «Я пожертвувала собою заради майбутнього дитини». Інших цілей вона не бачить і їй притаманні такі риси як тотальний песимізм та відмова від усього нового та цікавого. Цей персонаж передає свою невпевненість у собі дитині. В результаті дитина буде мати низьку самооцінку, може стати гіпертрофованим інтровертом з високою тривожністю, що негативно відіб’ється на майбутньому дитини.

3. Криза, що зумовлена змінами.

Емігранти помилково зводять проблеми вживання в іншу культуру винятково до труднощів вивчення мови (у дітей ця перепона зникає швидше). Однак це далеко не головна причина психологічної кризи та депресії. В психології доведено, що будь-які зміни, не кажучи вже про зміну місця проживання, побутових та матеріальних умов життя, розрив з рідними, втрата суттєвих для людини зв’язків теж призводять до життєвої кризи, яка переростає в особистісну. Ситуація, коли доводиться змінювати своє життя, корегувати плани та сподівання, переглядати цінності та переконання може дати людині як потужний поштовх для розвитку, так і викликати особистісну дисгармонію. У кризовій ситуації ми втрачаємо психологічну гнучкість, сприймаємо все занадто прямолінійно, не можемо пристосуватися до обставин. Параліч волі не дає змоги діяти, гнів або апатія заважають реальному погляду на речі. Особливо болісно переживаються життєві колізії після серії перших невдач (можливо навіть несуттєвих). Як наслідок, зростає незадоволення собою, власною долею, своєю діяльністю, а навіть супутником життя. Особливо небезпечною є ситуація, коли негативні стани та переживання починають прийматися за норму.
У дітей стан депресії, нудьга за домівкою проявляється не так яскраво, як у дорослих, переломний момент настає на четвертий місяць перебування за кордоном. В дорослих ці процеси протікають важче і довше – загострення депресії виникає на третій рік проживання в еміграції, коли «всі втратили інтерес до тебе, ніхто не допомагає, а сам ти ще не встав на ноги».

4. Типи відношення до кризи.

Слід зауважити, що найбільш характерні реакції на кризи проявляються, власне кажучи, незалежно від того, на який континент потрапила людина – спостерігається дублювання стереотипної поведінки виробленої попереднім досвідом. Тобто, людина у нових умовах застосовує старі стратегії.

Ігнорування.

Людина довгий час не помічає наростання конфлікту в сім’ї, незадоволення професійною діяльністю, погіршення здоров’я тощо. Така «страусова політика» призводить до поглиблення конфліктів, хронічності професійних невдач і зниження самоповаги.
Чи буває таке ставлення до кризи корисним? Певною мірою так. Лише на деякий час. Людина говорить іншим (насправді, це вона сама собі навіює!), що все гаразд і, таким чином, починає в певній мірі викликати впевненість у собі та легше долати перешкоди. Але постійне ігнорування складних життєвих обставин, захоплення створеною на власний смак ілюзорною дійсністю призводить до ілюзорних результатів. Разом з тим, криза не долається: проблеми залишаються та стають хронічними, а сама криза від поверхневої переходить до глибокої, час витрачається не на вирішення проблеми, а на самозаспокоєння.
За ігнорування кризи, невміння розпочати перегляд своїх прагнень, небажання пошуку нової життєвої траєкторії людина може розплачуватися місяцями й роками. Дехто буде постійно відчувати втому, скаржитись на виснаження, не розуміючи причини цього. Хтось не може подолати почуття самотності, емоційного вакууму, який збільшує пустку в душі. Чимало людей намагаються частіше повертатися у спогадах до дитинства і молодості, до минулого життя (ностальгія), коли яскраво відчувалася насолода життям, яке сьогодні перетворилося на одноманітні сірі будні. Може наступити глибока стадія кризи: почуття відсутності сенсу існування, безнадійність, втрачається здатність планувати майбутнє, життєві перспективи звужуються.
Що робити? Знайти у своєму внутрішньому просторі те місце, де живуть бажання. Придивитися до власних дитячих фотокарток, щоб пригадати себе іншим – вільним, веселим, спонтанним. Такий досвід є практично у кожного. Спогади слід ефективно використати, це допомагає повірити у свої сили та виробити нову стратегію поведінки.  Слід відмовитися від ігнорування себе, свого права на помилку та ризик. Після такого «повернення в минуле» людина впевнюється, що здатна набагато більше, здатна креативно мислити, будувати нові плани та знаходить сенс свого життя. Наступна суфійська притча допомагає усвідомити те, що вже сьогодні можливо побачити перспективи майбутнього.

Один старий дідок все життя працював у себе в саду. Правитель тих земель кожен день їздив по маєтках, оглядаючи своє царство. Він завжди з цікавістю спостерігав за старим, який дуже вправно порався в саду. Сад був з великими деревами, яким було по чотириста років, а дід саджав нові тоненькі прутики. Одного разу правитель спитав діда: «Скільки тобі років?» Старий перепитав: «Років? Кажуть, десь сто двадцять, та я не рахував, а чому ти питаєш?» Правитель сказав: « Я питаю тому, що ти саджаєш дерева, але вже не побачиш як вони виростуть. Ти посадив дерева, які будуть плодоносити через тридцять або п’ятдесят років, тебе тоді вже на світі не буде, а ти працюєш цілими днями з такою радістю. Не розумію твоєї логіки». Старий відповів: «Зараз зрозумієш. Якби мої батьки не посадили дерева, які їм не суджено було побачити у розквіті, ці дерева не побачив би я, не їв би плодів з цих дерев. Якби мої пращури не посадили б ці дерева чотириста років тому, я б не милувався їх могутньою красою. Відповідати ще, чи ти вже зрозумів?» Правитель смиренно промовив: «Я зрозумів. Людина, котра ясно бачить своє майбутнє, починає зараз або ніколи».